06 червня 2025 року
м. Київ
справа №160/2599/23
адміністративне провадження №Зі/990/92/25
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мельник-Томенко Ж.М. від розгляду справи №160/2599/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2017 по 26.01.2023 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2017 по 26.01.2023 включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2022 по 26.01.2023 включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2022 по 26.01.2023 у сумі 58828 грн 35 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 в адміністративній справі №160/2599/23 скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 25818 грн 00 коп. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою від 03.12.2024 Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23 повернув особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
23.12.2024 на адресу Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23.
Ухвалою від 30.12.2024 Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23 повернув особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
06.02.2025 на адресу Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23.
Ухвалою від 20.02.2025 Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23 повернув особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
04.03.2025 на адресу Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , надіслана 28.02.2025 засобами поштового зв'язку, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23.
Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, де вказати підстави пропуску з наданням відповідних доказів їх поважності та копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
18.03.2025 до Суду надійшла заява ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку, мотивована тим, що копія оскаржуваної постанови отримана позивачем лише 04.11.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2025 визнано неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження, вказані ОСОБА_1 , касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску такого строку та поданням доказів їх поважності.
15.04.2025 до Суду надійшла заява про поновлення процесуальних строків, мотивована аналогічними підставами, наведеними ОСОБА_1 у його заяві від 18.03.2025, яким була надана оцінка Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2025.
Ухвалою Верховного Суду від 05.05.2025 визнано неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження, вказані ОСОБА_1 . Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23.
03.06.2025 на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №160/2599/23.
Разом з тим, ОСОБА_1 до касаційної скарги долучено заперечення на ухвалу суду, в якому заявлено клопотання про заміну судді Мельник-Томенко Ж.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Мельник-Томенко Ж.М., Жука А. В., Мартинюк Н. М. від 04 червня 2025 року визнано необґрунтованим заявлений ОСОБА_1 відвід судді Мельник-Томенко Ж.М. у цій справі та на підставі положень частини четвертої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України заяву про відвід передано на розгляд судді, який не входить до складу суду у цій справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Мельник-Томенко Ж.М. у справі № 160/2599/23 передано для вирішення судді Мацедонській В. Е.
Згідно з частиною восьмою статті 40 КАС України, суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.
За текстом частин одинадцятої, дванадцятої статті 40 КАС України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Заявлений відвід скаржник обґрунтовує тим, що суддя Мельник-Томенко Ж.М., порушуючи норми КАС України, не надала заявнику копію ухвали для ознайомлення та усунення недоліків по справі, не перевірила та не дослідила надані докази, у зв'язку з чим звинувачувала останнього в порушенні норм КАС України. Таким чином ОСОБА_1 вважає, що суддя Мельник - Томенко Ж. М. надає та застосовує у справі завідомо неправдиву інформацію в частині ненадання останнім доказів та усунення недоліків, при цьому, порушуючи вимоги ст. 160, 167 КАС України, всіляко ухиляється від виконання рішень Верховного Суду в подібних справах, які є обов'язковим для виконання всіма судами.
Окрім того, скаржник вважає, що своїми діями суддя Мельник - Томенко Ж. М. покриває некомпетентність, ухиляння від виконання рішень Верховного Суду в подібних справах ( які є обов'язковими до виконання всіма судами ), незаконні, протиправні, злочинні дії судді ОСОБА_2 . Дніпропетровського окружного адміністративного суду та колегії суддів головуючого судді Головко О.В., суддів Суховаров А.В. та Ясенова Т.І. Третього апеляційного адміністративного суду м. Дніпро, а також перевищує службові повноваження , зловживає владою та допускає поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя в питаннях моралі, чесності, непідкупності; умисна груба недбалість допущена суддею, порушення права людини і основоположних свобод, грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Таким чином суддя Мельник - Томенко Ж. М., зловживаючи владою та службовим становищем, грубо проігнорувала вимоги ч. 6 ст. 121 КАС України.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відводу судді Мельник-Томенко Ж.М. від участі у розгляді справи № 160/2599/23, Суд виходить з такого.
Підстави для відводу судді встановлені статтями 36 та 37 КАС України.
Зокрема, положення статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зв'язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Білуха проти України», заява №33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Проаналізувавши аргументи, якими заявник обґрунтовує заявлений відвід судді Мельник-Томенко Ж. М. у справі №160/2599/23, вважаю, що доводи скаржника про необ'єктивність та упередженість судді у даній справі є безпідставними, оскільки скаржником не наведено будь-яких фактів прояву суддею поведінки, яка б свідчила про її упередженість чи зацікавленість у результаті розгляду цієї справи.
Доводи заявника зводяться до незгоди з ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та суб'єктивними міркуваннями останнього про порушення суддею норм КАС України, її зловживанням влади та службовим становищем.
Проте, згідно з положеннями частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Отже, такі доводи заявника не можуть бути визнані обґрунтованими підставами для відводу та не можуть свідчити про необ'єктивність судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М. під час розгляду цієї справи.
У той же час Верховний Суд наголошує, що не можуть бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Проаналізувавши доводи, наведені позивачем у заяві про відвід судді Мельник-Томенко Ж. М., Суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 не містить будь-яких об'єктивних доказів та доводів, які б підтверджували наявність обставин, що обґрунтовано викликають сумнів у неупередженості або необ'єктивності цієї судді, зокрема таких, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості судді як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію».
При цьому інші підстави, передбачені статтями 36, 37 КАС України, які б унеможливлювали участь у розгляді справи судді Мельник-Томенко Ж. М. і викликали необхідність її відводу, відсутні.
З урахуванням зазначеного, заява ОСОБА_1 про відвід судді Мельник-Томенко Ж. М. задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 36, 39, 40 КАС України,
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мельник-Томенко Ж.М. від розгляду справи №160/2599/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська