вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.05.2025м. ДніпроСправа № 904/690/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міан" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімплекс" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про стягнення заборгованості
Представники:
від позивача: Порохов М.В.;
від відповідача: Савченко А.В.;
від відповідача: Сидоренко С.І.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міан" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімплекс" про стягнення заборгованості в загальній сумі 413352,66грн, з якої: 409732,76грн поворотної фінансової допомоги, 3619,90грн військового збору. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020, в частині своєчасного повернення коштів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міан" залишено без руху на підставі статей 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
26.02.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої надано уточнену позовну заяву, належні докази направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів, та усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.03.2025.
27.03.2025 до канцелярії суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю звернення за правничою допомогою до адвоката, складання відзиву на позов. В наведеній заяві відповідач просить відкласти підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 відкладено підготовче засідання на 10.04.2025.
02.04.2025 відповідач подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що між ним та позивачем відсутні будь-які боргові зобов'язання, а надані позивачем копії документів мають ознаки підроблення, що призводить до нікчемності договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020.
09.04.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що надання грошових коштів підтверджується банківськими платіжними дорученнями про перерахування їх з рахунку позивача на рахунок відповідача за період з 15.06.2018 по 30.11.2020 із призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога зг.дог №28.02 від 28.02.2020 без ПДВ.". Також вказує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Щодо заперечень викладених в відзиві до позову зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу задля їх обґрунтування.
За результатами судового засідання 10.04.2025 оголошено перерву та призначено підготовче засідання на 24.04.2025.
16.04.2025 відповідач подав до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив, до яких надав копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо реєстрації кримінального провадження №12025047220000146 від 10.04.2025. Заперечення відповідача аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
23.04.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі. В своїх поясненнях зазначає, що якщо відповідач посилається на недійсність договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020, в такому разі він зобов'язаний повернути одержане за недійсним договором.
У судовому засіданні 24.04.2025 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до закінчення розслідування кримінального провадження №12025047220000146 від 10.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 13.05.2025. Відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
За результатами судового засідання 13.05.2025 оголошено перерву до 22.05.2025.
За результатами судового засідання 22.05.2025 оголошено перерву до 27.05.2025.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У судовому засіданні 27.05.2025 проголошене скорочене рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
В матеріалах справи міститься копія договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020 (далі - договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міан" (далі - позикодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сімплекс" (далі - позичальник, відповідач).
Відповідно до пункту 1.1 договору за цим договором позикодавець зобов'язується передати на строк позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, за заявками останнього, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (далі - кошти).
Згідно з пунктом 2.1 договору загальна орієнтована сума даного договору становить 600000,00грн (шістсот тисяч грн 00коп). ПДВ за даною операцією не передбачено. Сума договору складається з сум всіх наданих позичальнику траншів.
За змістом пункту 2.2 договору за цим договором проценти позичальником не нараховуються та не сплачуються.
Позикодавець зобов'язаний впродовж трьох календарних днів з моменту отримання усного замовлення від позичальника надати грошові кошти у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника. Позика може бути надана як на всю суму договору одноразово так і періодичними траншами у сумах згідно усних заявок позичальника (пункт 3.1 договору).
Приписам пункту 3.2 договору встановлено, що кошти вважаються переданими позичальникові в момент їх зарахування на поточний рахунок позичальника.
Відповідно до пункту 4.1 договору строк повернення коштів - до 28.02.2021.
Пункт 5.1 договору визначає, що сума коштів підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця.
Цей договір набуває чинності з моменту укладення даного договору та діє до 31.03.2021, але до повного виконання зобов'язань (пункт 7.1 договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було перераховано на рахунок відповідача 500132,00грн із зазначенням в призначенні платежу: поворотна фінансова допомога зг.дог №28.02 від 28.02.2020 без ПДВ, на підтвердження чого надав платіжні доручення:
- №12 від 28.02.2020 на суму 4000,00грн;
- №61 від 13.04.2020 на суму 30000,00грн;
- №76 від 17.04.2020 на суму 60000,00грн;
- №133 від 15.05.2020 на суму 2280,00грн;
- №145 від 20.05.2020 на суму 610,00грн;
- №146 від 20.05.2020 на суму 70,00грн;
- №154 від 22.05.2020 на суму 19000,00грн;
- №165 від 27.05.2020 на суму 1400,00грн;
- №270 від 07.07.2020 на суму 17050,92грн;
- №302 від 16.07.2020 на суму 20000,00грн;
- №353 від 27.07.2020 на суму 8525,46грн;
- №495 від 19.08.2020 на суму 1600,00грн;
- №539 від 27.08.2020 на суму 8525,46грн;
- №630 від 16.09.2020 на суму 50000,00грн;
- №641 від 18.09.2020 на суму 52300,00грн;
- № 696 від 05.10.2020 на суму 8525,46грн;
- №712 від 06.10.2020 на суму 25000,00грн;
- №763 від 20.10.2020 на суму 1600,00грн;
- №787 від 27.10.2020 на суму 8525,46 грн;
- №809 від 06.11.2020 на суму 86470,00грн;
- №836 від 13.11.2020 на суму 65000,00грн;
- №878 від 27.11.2020 на суму 650,00грн;
- №879 від 27.11.2020 на суму 27000,00грн;
- №881 від 30.11.2020 на суму 2000,00грн (а.с. 69, 74, 76-81, 88-103 том 1).
Відповідач здійснив часткове повернення коштів на суму 90400,00грн, що підтверджується копіями платіжних доручень:
- №1710 від 02.03.2020 на суму 5000,00грн;
- №1721 від 30.03.2020 на суму 4500,00грн;
- №1722 від 31.03.2020 на суму 17000,00грн;
- №1765 від 09.06.2020 на суму 15500,00грн;
- №1768 від 12.06.2020 на суму 7000,00грн;
- №1774 від 15.06.2020 на суму 12000,00грн;
- №1775 від 15.06.2020 на суму 1000,00грн;
- №1776 від 15.06.2020 на суму 22000,00грн;
- №1778 від 16.06.2020 на суму 6400,00грн (а.с. 70-72, 82-87 том 1).
Позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору повернув кошти лише частково, у зв'язку із чим, у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 409732,76грн.
Також, позивач зазначає, що сплатив військовий збір за відповідача у сумі 3619,90грн, на підтвердження чого надав платіжні доручення: №43 від 15.06.2018 на суму 55,85грн, №71 від 05.07.2018 на суму 55,85грн, №109 від 06.08.2018 на суму 55,85грн, №137 від 10.09.2018 на суму 88,85грн, №189 від 08.10.2018 на суму 111,69грн, №236 від 08.11.2018 на суму 319,87грн, №288 від 12.12.2018 на суму 279,25грн, №335 від 09.01.2019 на суму 167,55грн, №361 від 25.01.2019 на суму 99,00грн, №381 від 12.02.2019, на суму 90,00грн, № 438 від 11.03.2019 на суму 189,00грн, №506 від 19.04.2019 на суму 189,00грн, №551 від 08.05.2019 на суму 193,50грн, №636 від 19.06.2019 на суму 193,50грн, №739 від 16.07.2019 на суму 193,50грн, №815 від 15.08.2019 на суму 193,50грн, №895 від 18.09.2019 на суму 193,50грн, №1062 від 14.11.2019 на суму 198,00грн, №1133 від 13.12.2019 на суму 198,00грн, №38 від 09.04.2020 на суму 391,93грн, №74 від 17.04.2020 на суму 162,71грн та просить його стягнути з відповідача (а.с. 48-68 том 1).
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено претензію за Вих.№0711-24 від 07.11.2024 про сплату основної заборгованості (а.с. 132-135 том 1).
Відповідач заперечує щодо укладання договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020, зазначає, що він є підробленим та не породжує будь-яких зобов'язань.
Позивач зазначає, що на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та заборгованість відповідачем не погашена.
Зазначене і є причиною виникнення спору.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача за договором про надання про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020 основної заборгованості та військового збору.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язані з наявністю/відсутністю договірних відносин за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020 між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем отриманих грошових коштів у сумі 409732,76грн, а також наявністю/відсутністю підстав для стягнення сплаченого позивачем за відповідача військового збору у сумі 3619,90грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 174, 193 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).
Так, у даній справі позивачем обґрунтовуючи позовні вимоги надано копію договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020.
В свою чергу відповідач під час розгляду справи судом заперечує факт укладення договору, вказує на те, що договір №28.02 від 28.02.2020 є нікчемним, оскільки є підробленим.
З приводу вказаних обставин суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За частинами другою, третьою статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з вимогами частин першою, восьмою статті 181 Господарського кодексу України (в редакції на дату договору) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
У постанові від 02.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.
Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.
За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За положеннями частини першої статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, юридичний аналіз зазначених нормативних приписів у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020 між сторонами можна вважати укладеним лише після його підписання обома сторонами або отримання позивачем письмової відповіді відповідача про повне й безумовне прийняття пропозиції щодо укладення спірного договору на визначених ним умовах та фактичного отримання відповідачем за цим договором грошових коштів.
Разом з тим, під час розгляду справи в судових засіданнях суд неодноразово намагався з'ясувати у позивача щодо наявності оригіналу договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020, однак, представник позивача - директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міан" повідомив про відсутність можливості надати до суду оригінал зазначеного договору. Позивач зазначив, що до позовної заяви була додана копія договору, яка була роздрукована з комп'ютеру.
За наведених обставин, враховуючи викладену в позові правову позицію позивача, господарський суд не вбачає об'єктивної можливості встановити обставини, викладені позивачем в позові в частині зобов'язань сторін та інших істотних умов договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020, зокрема, щодо розміру та строку повернення фінансової допомоги.
Також, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти договір на певних умовах за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Наведена позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 29.01.2020 року у справі №905/304/19.
Разом з цим, підтвердженням недосягнення згоди з усіх істотних умов договору є наявність суперечливих дій сторін, які полягають із перерахування грошових коштів позивачем відповідачу та повернення їх відповідачем позивачу, оскільки відповідно до платіжного доручення №12 від 28.02.2020 позивач перерахував на рахунок відповідача 4000,00грн, а відповідач вже у березні 2020 року повернув позивачу грошові кошти у загальній сумі 26500,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1710 від 02.03.2020 на суму 5000,00грн, №1721 від 30.03.2020 на суму 4500,00грн, №1722 від 31.03.2020 на суму 17000,00грн.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо.
Також, суд враховує, що позивач не зміг пояснити чому надана ним копія договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020 містить дані рахунку відповідача, який був відкритий значно пізніше від можливої дати укладення цього договору (довідка АТ КБ «Приватбанк» від 04.01.2022 а.с. 187).
Отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) в силу приписів частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України (в редакції на дату договору).
Відтак, одного факту перерахування позивачем грошових коштів відповідачу недостатньо для висновку про укладення сторонами договору поворотної фінансової допомоги (позики) й виникнення між сторонами договірних зобов'язань. Нормативні положення статті 193 Господарського кодексу України, які регулюють загальні умови виконання господарських зобов'язань та на які посилається позивач, на спірні правовідносини сторін не розповсюджуються.
Таким чином, відсутні підстави для стягнення заявлених сум в межах договірних відносин між сторонами внаслідок неналежного виконання зобов'язання на підставі статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, господарський суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору, що узгоджується з принципом "jura novit curia" або "суд знає закони". Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).
Господарський суд відзначає, що обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на користь відповідача було перераховано грошові кошти в сумі 409732,76грн (з урахуванням повернення відповідачем грошових коштів позивачу) з призначенням платежу "поворотна фінансова допомога зг.дог №28.02 від 28.02.2020 без ПДВ", що підтверджується платіжними дорученнями зазначеними вище.
Також, відповідачем не було повідомлено суду правові підстави отримання ним вказаних грошових коштів, враховуючи позицію відповідача щодо неукладення договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020, який зазначено у призначенні платежу.
Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Враховуючи вказані обставини, господарський суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.
В свою чергу вищезгадані платіжні доручення суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 409732,76грн (з урахуванням повернення відповідачем грошових коштів позивачу), а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжних дорученнях господарського договору.
В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 409732,76грн (з урахуванням повернення відповідачем грошових коштів позивачу), які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок ТОВ «Сімплекс» без укладення договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28.02 від 28.02.2020, тобто отримані відповідачем без достатніх правових підстав.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для отримання спірних грошових коштів в сумі 409732,76грн.
Будь-яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.
З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги), отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 409732,76грн підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із претензією за Вих.№0711-24 від 07.11.2024 в якій просив перерахувати суму заборгованості до 31.12.2024.
Визначаючись із граничним строком виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, а також періодом прострочення, суд враховує приписи частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи надсилання позивачем вимоги про повернення грошових коштів, строк повернення відповідачем грошових коштів у сумі 409732,76грн є таким, що настав 31.12.2024.
Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 409732,76грн позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу шляхом надання належних доказів не спростував.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 409732,76грн.
Щодо стягнення з відповідача військового збору у сумі 3619,90грн, сплаченого позивачем, суд зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки вона є необґрунтованою, а матеріали справи не містять достатньо доказів, що підтверджують наявність обов'язку відповідача з компенсації за сплату позивачем військового збору за відповідача.
Враховуючи викладене, в цій частині слід відмовити в позові.
Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Стосовно інших доводів позивача і відповідача суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 409732,76грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 4916,80грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міан" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімплекс" про стягнення 413352,66грн поворотної фінансової допомоги - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімплекс" (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Білостоцького, буд. 123 А, ідентифікаційний код 23935590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міан" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 63, кв. 74, ідентифікаційний код 42048961) ?409732,76?грн - основної заборгованості та 4916,80грн - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімплекс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міан" 3619,90грн - сплаченого військового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 06.06.2025.
Суддя В.О. Татарчук