04.06.2025 року м. Дніпро Справа № 908/2083/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Малахов М.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 р.
( суддя Мірошниченко М.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення підписано 05.12.2024 р.)
у справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ»
( м. Дніпро )
до відповідача
Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція»
Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
( Запорізька область, м. Енергодар )
про стягнення грошових коштів
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРО-ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», про стягнення основного боргу в сумі 2 185 179,61 грн., 3% річних у сумі 162 778,73 грн., індексу інфляції у сумі 806 917,13 грн., всього - 3 154 875,47 грн., 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем зобов'язань за договором поставки товару № 53-121-01-21-10867 щодо оплати поставленого позивачем товару.
В подальшому, господарський суд прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» про зменшення/збільшення розміру позовних вимог та ухвалив розглядати наступні позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 2 135 179,61 грн., 3% річних у сумі 171 695,29 грн., індексу інфляції у сумі 805 995,45 грн., всього - 3 112 870,35 грн.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 р. у справі № 908/2083/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» основний борг у сумі 2 135 179,61 грн., 3% річних у сумі 85 760,05 грн., інфляційні втрати в сумі 805 995,45 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 46 690,43 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 19 998,87 грн.. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», через систему "Електронний суд", звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення витрат на правову допомогу, в розмірі 19 998,87 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір витрат на профес ійну правничу допомогу.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 р. по справі № 908/2083/24 в частині стягнення витрат на правову допомогу незаконне та необґрунтоване, в зв'язку з чим підлягає скасуванню. Витрати на професійну правничу допомогу адвоката ( 19 998,87 грн. ) є неспівмирними.
Водночас, на думку Скаржника, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
При цьому Скаржник зазначає, що заявлені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню з Відповідача. Так, в позовній заяві зазначено лише, що попередній ( орієнтовний ) розмір суми судових витрат, які позивач очікує понести на правничу допомогу, складає орієнтовно 20 000,00 грн. В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Позивачем до позовної заяви не надано жодного документа. Разом із позовом надано тільки копію Договору про надання правничих (юридичних) послуг від 10.07.2024 р., укладеного ТОВ «АГРО ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» ( Замовник ) з адвокатом Омеляном Олександром Олександровичем, а також копію Ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ № 1305225 від 19.07.2024 р.. Отже, у порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України Позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу із визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом ( фактичного надання послуг ), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості, також Позивачем не надано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Скаржник наголошує на тому, що в оскаржуваному рішенні судом не зазначені, як то передбачено ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування при ухваленні рішення в частині стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу.
Скаржник зазначає, що ухвалюючи рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд не застосував п. 5 ст. 126 ГПК України та не врахував, що справа проста, за договором поставки, за 3 видатковими накладними. Відповідачем не оспорюється факт приймання поставленого товару та його часткова оплати, отже, не потрібно розробляти складні схеми та алгоритми захисту клієнта у справі задля задоволення безспірних вимог за поставлений товар. При ухваленні рішення ( в частині покладання у повному обсязі на Відповідача витрат на професійну правничу допомогу ) Господарським судом Запорізької області як судом першої інстанції: не було взято до уваги те, що заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними, необґрунтованими та непропорційними, а отже, завищеними, в зв'язку з чим судом повинні були бути зменшені ( справа не складна, не обтяжена доказами ); не дотримано критерію реальності витрат на професійну правничу допомогу адвоката ( не перевірена їх дійсність та необхідність ), а також критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин цієї справи; не були взяті до уваги перелічені вище висновки, наведені у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Лавентс проти Латвії», «Двойних проти України», «Гімайдуліна і інші проти України», «East/WestAllianceLimited проти України», «Баришевський проти України», а також висновки Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справах № 905/1795/18, № 922/445/19, № 922/2685/19, № 922/3812/19, № 910/23210/17, № 911/739/15. З 24.02.2022 р., в зв'язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні введений воєнний стан, строк дії якого продовжено до 07.02.2025 р.. Енергодарська міська територіальна громада Василівського району Запорізької області, в межах якої розташовані виробничі потужності та органи управління Відповідача, з 04.03.2022р. і до теперішнього часу перебуває у тимчасовій окупації військами рф. Відповідач, АТ «НАЕК «Енергоатом», незважаючи на значні фінансові збитки за 2022, 2023 роки та перше півріччя 2024 року застосовує всі можливі зусилля щодо безперебійної роботи з надання необхідної електроенергії, незважаючи на значні збитки від військових дій агресора. Незважаючи на це, суд стягує заявлені Позивачем витрати на правничу допомогу, чим також спричиняє Відповідачу додаткові збитки.
У відповіді а відзив, Скаржник вказує на те, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат. В позовній заяві Позивачем зазначено лише, що попередній ( орієнтовний ) розмір суми судових витрат, які Позивач очікує понести на правничу допомогу, складає орієнтовно 20 000,00 грн. В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Позивачем до позовної заяви не надано жодного документа. Разом із позовом надано тільки копію Договору про надання правничих (юридичних) послуг від 10.07.2024 р., укладеного ТОВ «АГРО ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» ( Замовник ) з адвокатом Омеляном О. О., а також копію Ордеру на надання правничої допомоги. Враховуючи наведене, заявлені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 998,87 грн. не підлягають стягненню з Відповідача.
Також, Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні судом не зазначені, як то передбачено ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування при ухваленні рішення в частині стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу. Таким чином, доводи Позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують позицію Відповідача щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення в зазначеній частині.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що Позивач отримує професійну правничу допомогу, розмір витрат дорівнює складності справи, підготовки відповідних процесуальних документів та витраченого часу. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2025 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/2083/24.
Матеріали справи № 908/2083/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 04.06.2025 р..
Від представника Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» до суду надійшла заява про його участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2025 р. судове засідання у справі № 908/2083/24, призначене на 04.06.2025 р., вирішено провести з представником Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.
Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Позивача.
У судовому засіданні 04.06.2025 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
15.11.2021 р. Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРО-ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» ( Постачальник ) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» ( Покупець ) укладено договір поставки товару № 53-№53-121-01-21-10867 (далі - договір).
Відповідно до умов п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар на загальну суму 2197564,92, у т.ч. ПДВ 366260,82 грн.
Повне найменування, код УКТ ЗЕД, кількість товару, що підлягає поставці, зазначені в п. 1.1 договору.
Відповідно до п.1.2 договору строк поставки товару: листопад-грудень 2021 року.
За умовами п. 3.2 договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 ( шестидесяти ) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 3.3 договору оплата покупцем частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Відповідно до п. 1.5 договору сторони допускають толеранс (допустиме відхилення) поставки товару від погодженого обсягу поставки, але не більш ніж на +/- 10 (десять) відсотків. Таке відхилення не розцінюється сторонами як порушення зобов'язань зі сторони постачальника. У такому разі розрахунок проводиться за фактично поставлену кількість товару, виходячи з вставленої даним договором ціни, за умови, якщо вартість фактично поставленого товару не перевищує вартості договору.
Пунктом 12.1 договору встановлено, що договір вважається укладеним з дати підписання сторонами і діє протягом року з моменту укладання.
В період дії договору та на виконання його умов Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 2 185 179,61 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: № 96 від 24.11.2021 р. на суму 1 068 618,01 грн.; № 97 від 26.11.2021 р. на суму 986 054,40 грн.; № 99 від 08.12.2021 р. на суму 130 507,20 грн.
Для оплати за поставлений товар Відповідачу були виписані рахунки № 88 від 23.11.2021 р. на суму 1 068 618,01 грн., № 87 від 23.11.2021 р. на суму 986 054,40 грн., № 94 від 8.12.2021 р. на суму 130 507,20 грн.
Відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлений товар на загальну суму 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3354 від 11.02.2022 р..
Оскільки Відповідач не здійснив оплату решти вартості поставленого товару на суму 2 135 179,61 грн., Позивач просив стягнути з Відповідача заборгованість за договором поставки в сумі 2 135 179,61 грн., 3% річних у сумі 171 695,29 грн. та втрати від інфляції у сумі 805 995,45 грн..
Вказані обставини стали підставою звернення до суду з позовом у даній справі.
Відповідач не заперечував факт поставки товару, доказів оплати товару на суму 2 135 179,61 грн. не надав.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Судове рішення про часткове задоволення позовних вимог мотивоване тим, що суд визнав обґрунтованими та задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 2 135 179,61 грн.. Також, суд визнав розрахунок інфляційних втрат у сумі 805 995,45 грн. обґрунтованим. З урахуванням майнових інтересів Позивача, яки заперечував проти зменшення 3% річних в повному обсязі, суд ухвалив зменшити розмір 3% річних на 50% до суми 85 760,05 грн.. Також, суд стягнув з Відповідача на користь Позивача витрати на правову допомогу в сумі 19 998,87 грн.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду в оскаржуваній частині скасуванню, виходячи з наступного.
Як вбачається із тексту апеляційної скарги ТОВ Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», рішення суду першої інстанції ним оскаржуються лише в частині стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу в сумі 19 998,87 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині встановлення факту укладання договору, поставки товару, прострочення оплати та правильності розрахунку нарахованих Позивачем сум та перевіреного господарським судом - сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
Перед судом апеляційної інстанції в цій справі постало питання щодо застосування норм права, відповідно до яких здійснюється визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл. З цього приводу апеляційний суд звертає увагу на таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення ( пункт 12 частини 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу ( ст. 124 ГПК України ); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами ( ст. 126 ГПК України ): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат ( ст. 129 ГПК України ).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній ( орієнтовний ) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів ( договорів, рахунків тощо ). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду ( частина 8 ст. 129 ГПК України ).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг ), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ( частина 3 ст. 126 ГПК України ).
Водночас за змістом частини 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( частини 5 та 6 ст. 126 ГПК України ).
У розумінні положень частин 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін ( додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 р. у справі № 927/237/20 ).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами ( частини 5 та 6 ст. 126 ГПК України ).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7 та 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції в порушення наведених приписів ГПК України, стягнувши з Відповідача витрати на правову допомогу в сумі 19 998,87 грн. взагалі не встановив відповідні обставини, не вказав конкретно, які саме витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню повністю або частково, не навів мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд не врахував, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
Разом з тим, в позовній заяві було зазначено лише, що попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які Позивач очікує понести на правничу допомогу, складає 20 000,00 грн. і в підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Позивачем до позовної заяви було додано лише копію Договору про надання правничих (юридичних) послуг від 10.07.2024 р., укладеного ТОВ «АГРО ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» ( Замовник ) з адвокатом Омеляном Олександром Олександровичем, відповідно до якого гонорар складає 20 000 грн., а також копію Ордеру на надання правничої допомоги.
За змістом частини 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини ( пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 р. у справі № 904/4507/18.
За положенням частини 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад ( принципів ) господарського судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, частина 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду у п. 140 постанови від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21 виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Велика Палата Верховного Суду у п. 143 вказаної постанови також зауважила, що частина 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 р. у справі № 916/1340/18.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 р. у справі № 906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Даний висновок повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 р. у справі № 922/2987/20, від 18.05.2021 р. у справі № 923/121/20, від 13.12.2018 р. у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 р. у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 р. у справі № 923/726/18 та від 26.02.2020 р. у справі № 910/14371/18.
В порушення наведених приписів законодавства, Позивач не надав необхідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що підлягає сплаті.
Суд попередньої інстанції зазначеного не врахував, відповідно, неправильно застосував положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а отже стягнення витрат на правову допомогу в сумі 19 998,87 грн. є помилковим і суперечить наведеному, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволені відповідної вимоги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає.
На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення в оскаржуваній частині помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню в оскаржуваній частині нове рішення про відмову у задоволені вимоги про стягнення 20 000,00 грн. вартості послуг професійної правничої допомоги.
Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині стягнення з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» витрат на правову допомогу в сумі 19 998,87 грн. (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім грн. 87 коп. ) має бути скасоване. Решта рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 р. у справі № 908/2083/24 підлягає залишенню без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 р. у справі № 908/2083/24 в частині стягнення витрат на правову допомогу - скасувати.
У вимозі Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ТРАНСТЕХНОЛОДЖИ» про стягнення 20 000,00 грн. вартості послуг професійної правничої допомоги - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.06.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін