П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/31331/24
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г. В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 420/31331/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 у суми грошової компенсації за 2015 рік - 5 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, за 2016 рік - 30 календарних днів основної оплачуваної та 3 дні додаткової щорічної відпустки, за 2017 рік - 30 календарних днів основної оплачуваної та 5 днів додаткової щорічної відпустки, за 2019 рік - 15 днів додаткової щорічної відпустки, за 2020 рік 15 днів додаткової щорічної відпустки, за 2021 рік - 30 календарних днів основної оплачуваної та 15 днів додаткової щорічної відпустки, за 2022 рік - 16 календарних днів основної оплачуваної та 15 днів додаткової щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 2015 рік - 5 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, за 2016 рік - 30 календарних днів основної оплачуваної та 3 дні додаткової щорічної відпустки, за 2017 рік - 30 календарних днів основної оплачуваної та 5 днів додаткової щорічної відпустки, за 2019 рік - 15 днів додаткової щорічної відпустки, за 2020 рік - 15 днів додаткової щорічної відпустки, за 2021 рік - 30 календарних днів основної оплачуваної та 15 днів додаткової щорічної відпустки, за 2022 рік - 16 календарних днів основної оплачуваної та 15 днів додаткової щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області та відповідно до витягу з наказу № 1171 о/с від 30 серпня 2023 року звільнена зі служби. При цьому при звільненні позивачці не була в повному обсязі нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування на невиплати компенсації за всі невикористані дні відпустки, позивачка звернулась до суду з даним позовом. У своїх доводах щодо протиправності оскарженої бездіяльності відповідача позивачка посилається на те, що компенсація за невикористані дні відпустки передбачена Законом України «Про відпустки» (ч. 1 ст. 24) та КЗпП України (ч. 1 ст. 83), які підлягають застосуванню, у зв'язку з відсутністю відповідного правового регулювання у спеціальному законодавстві, як то Закон України «Про Національну поліцію» та Порядок № 260.
27.11.2024 до суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, проти задоволення якого заперечує.
Щодо компенсації за невикористані дні відпустки відповідач зазначив, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Відтак, при звільненні ОСОБА_1 була виплачена грошова компенсація за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 січня 2023 року до дня звільнення. У зв'язку з викладеним відповідач стверджує, що оскільки грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 17.02.2025 у справі № 420/31331/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за 2015 рік 04 доби щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток; - за 2016 рік 30 діб щорічної основної та 02 доби додаткової оплачуваних відпусток; - за 2017 рік 30 діб щорічної основної та 05 діб додаткової оплачуваних відпусток; - за 2019 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки; - за 2020 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки; - за 2021 рік 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток; - за 2022 рік 16 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язав Головне управління Національної поліції в Одеській області внести відомості до наказу від 30.08.2023 №1171 о/с щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації: - за 2015 рік 04 доби щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток; - за 2016 рік 30 діб щорічної основної та 02 доби додаткової оплачуваних відпусток; - за 2017 рік 30 діб щорічної основної та 05 діб додаткової оплачуваних відпусток; - за 2019 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки; - за 2020 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки; - за 2021 рік 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток; - за 2022 рік 16 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язав Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію: - за 2015 рік 04 доби щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток; - за 2016 рік 30 діб щорічної основної та 02 доби додаткової оплачуваних відпусток; - за 2017 рік 30 діб щорічної основної та 05 діб додаткової оплачуваних відпусток; - за 2019 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки; - за 2020 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки; - за 2021 рік 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток; - за 2022 рік 16 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Національної поліції в Одеській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, який має обраховуватись з дня з дня звільнення позивача, 31.08.2023;
- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015 - 2022 роки.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила службу у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області.
Згідно з витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.08.2023 №1171 о/с, майора поліції ОСОБА_1 (0018115), старшого слідчого слідчого відділу Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 за станом здоров'я (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» з 31.08.2023.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.08.2023 №1171 о/с, позивачці призначено виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 січня 2023 року до дня звільнення.
Згідно розрахункового листа за вересень 2023 року, позивачці нараховано та виплачено суму компенсації за невикористану відпустку за 30 діб у розмірі 31384,04 грн.
Представник позивача звернулась до відповідача із адвокатським запитом щодо надання інформації стосовно кількості днів щорічної основної відпустки що період проходження позивачкою служби в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області.
Листом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 10.06.2024 вих. №9/82/аз у відповідь на адвокатській запит повідомлено, що у наказі ГУНП в Одеській області про звільнення від 30 серпня 2023 року № 1171 о/с зазначено про виплату компенсації за 30 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 01 січня 2023 року до дня звільнення, 31 серпня 2023 року.
Грошове забезпечення для нарахування за невикористані календарні дні відпусток на день звільнення складає:
посадовий оклад 2500,00 грн;
оклад за спеціальне звання 2000,00 грн;
надбавки за вислуги років 50% - 2250,00 грн;
надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції 45 % - 3037,50 грн.
надбавки за службу в умовах режимах обмежень 15 % - 375, 00 грн;
щомісячна премія 208,82 % - 21221,54 грн.
Відповідачем повідомлено, що відповідно до статей 92, 93 Закону України «Про Національну поліцію» Р. Залевською не використано:
- за 2015 рік 04 доби щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток:
- за 2016 рік 30 діб щорічної основної та 02 доби додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2017 рік 30 діб щорічної основної та 05 діб додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2019 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;
- за 2020 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;
- за 2021 рік 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2022 рік 16 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток.
Також у листі від 10.06.2024 відповідач зазначив, що згідно нормативно-правових актів, що діяли на момент звільнення, підстави для нарахувань всіх днів невикористаних основних та додаткових днів відпусток відсутні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування на невиплати компенсації за всі невикористані дні відпусток, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на отримання грошової компенсації за невикористані частини означених відпусток, проте, відповідач протиправно під час звільнення позивачки її не виплатив.
З огляду на не врегулювання приписами Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до п. 4, 5 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Згідно з ч.1-3 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Відповідно до ч. 9-10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Частинами 1 та 2 статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО) визначені у Порядку та умовах виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі Порядок № 260).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З аналізу вищевказаних норм виходить, що правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, зокрема до яких, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
За наведеного, колегія суддів зазначає, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, на думку колегії суддів, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20.
Як встановлено судом та підтверджується відповідачем, на час звільнення зі служби в поліції Залевською Р.В. не використано:
- за 2015 рік 04 доби щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток:
- за 2016 рік 30 діб щорічної основної та 02 доби додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2017 рік 30 діб щорічної основної та 05 діб додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2019 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;
- за 2020 рік 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;
- за 2021 рік 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2022 рік 16 діб щорічної основної та 15 діб додаткової оплачуваних відпусток.
При цьому, апеляційним судом встановлено, що доказів нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним дні основної щорічної та додаткової відпустки за 2015, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки матеріали справи не містять.
Разом з тим, в межах розгляду даної справи не є спірним питання виплати компенсації за невикористану відпустку за період з 01.01.2023 по 31.08.2023.
Враховуючи все вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивачка має право на отримання грошової компенсації за невикористані частини означених відпусток, проте відповідач протиправно її не виплатив під час звільнення позивачки.
Також, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість посилань відповідача на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчий актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 № 3494-ІХ, позаяк останній набрав чинності 24.12.2023, натомість спірні правовідносини стосуються періоду 2015, 2016, 2017, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.
За наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, який має обраховуватись з дня з дня звільнення позивача, 31.08.2023.
Надаючи оцінку вказаним аргументам скаржника колегія суддів зазначає таке.
Положеннями частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 статті 233 КЗпП визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум при звільненні обраховується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, та не заперечується сторонами, що згідно з витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.08.2023 №1171 о/с, майора поліції ОСОБА_1 (0018115), старшого слідчого слідчого відділу Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 за станом здоров'я (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» з 31.08.2023.
При цьому, доказів письмового повідомлення позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідачем до матеріалів справи не долучено.
Про належні до виплати суми позивач дізнався з відповіді на адвокатський запит від 10.06.2024 вих. №9/82/аз.
Відтак, вищевказані доводи апелянта, про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, який має обраховуватись з дня звільнення позивача, 31.08.2023, є необґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх рішення.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 420/31331/24 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк