справа № 638/17128/24 головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л.
провадження № 22-ц/824/9275/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
04 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бусик О.Л. в місті Києві, дата складення повного тексту рішення 19 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» видалити з Українського бюро кредитних історій інформацію щодо кредитного договору та стягнути на його користь 170 000,00 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було відмовлено. На початку 2022 року, позивачу потрібен був грошовий кредит на лікування, але у наданні кредиту усі банки відмовили, у середині 2023 року позивач дізнався про існування бюро кредитних історій. Виявилось що АТ КБ «ПриватБанк» станом на 09 вересня 2024 року вважає що кредит існує до сих пір та відмовляється виконувати рішення суду. 07 березня 2024 року позивачем було подане оскарження на дії АТ КБ «ПриватБанк», до бюро кредитних історій. Бюро кредитних історій у свою чергу подало запит до АТ КБ «ПриватБанк», де останній підтвердив, що кредит дійсно існує та продовжує рахувати штрафи, пеню та тіло кредити. Оскарження кредитної історії через бюро кредитних історій не дало жодних результатів, як пояснили у бюро кредитних історій, вони можуть виправити дані тільки за дозволом банку, АТ КБ «ПриватБанк» згоди не надав.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з обов'язковим залученням третьої особи ТОВ «Українське бюро кредитних історій».
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк»зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відомостей за яким саме кредитним договором відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» матеріали справи не містять.
Згідно з інформацією, розміщеною на сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій» www.ubki.ua за інформацією АТ КБ «Приватбанк» у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором № 26255240400935 від 16 липня 2010 року в сумі 18 534, 52 грн.
Відповідно до довідки від 21 січня 2025 року, наданої представником АТ КБ «Приватбанк» у позивача відсутня заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк».
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються прав та обов'язків, які належать до виконання ТОВ «Українське бюро кредитних історій», вимоги до якого позивач не заявляв, а тому пред'явлення позову до неналежного відповідача у справі є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій визначені Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій».
Відповідно до статті 5 цього Закону джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
Бюро має право отримувати відомості та інформацію, що зазначені у частині першій цієї статті, на договірних засадах.
Органи або уповноважені особи (держателі, адміністратори державних реєстрів тощо) зобов'язані на запит Бюро надавати відомості з державних реєстрів в електронному вигляді (у форматі бази даних) у разі наявності письмової згоди суб'єктів інформації.
Порядок передачі відомостей з державних реєстрів, а також розмір плати за це та інші умови встановлюються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - Держателем або Адміністратором відповідного реєстру та Бюро на підставі договору.
Згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону інформація для формування кредитної історії надається користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем.
У статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) закріплено, зокрема, що: бюро кредитних історій (далі - Бюро) - юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію;
кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону;
користувач Бюро (далі - Користувач) - юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію;
кредитний правочин - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування);
суб'єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.
У статті 4 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, зокрема, що принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є: забезпечення конституційних прав і свобод суб'єктів кредитних історій; значимість, всебічність, об'єктивність, повнота і достовірність інформації; регулярність та безперервність надходження інформації; цільове використання інформації; строковість зберігання інформації; конфіденційність інформації та її захист; збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб'єкта цієї кредитної історії; незалежність Бюро.
У частині першій статті 5 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, зокрема, що джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.
Відповідно до частин 5-9 статті 13 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) суб'єкт кредитної історії має право звернутися до Бюро з письмовою заявою у разі незгоди з інформацією, що складає його кредитну історію, за винятком інформації про кредитний бал. Заява має включати коментар обсягом не більше ніж 100 слів щодо інформації, що заперечується.
Бюро при отриманні заяви від суб'єкта кредитної історії зобов'язане на час перевірки інформації позначити кредитну історію такого суб'єкта кредитної історії відповідною позначкою та протягом п'яти робочих днів з дня отримання заяви звернутися до Користувача, який надав інформацію, що заперечується, про її підтвердження або зміну.
Бюро залишає кредитну історію суб'єкта кредитної історії без змін та знімає з кредитної історії позначку у разі підтвердження Користувачем інформації, що заперечується. У цьому випадку суб'єкт кредитної історії має право на включення до своєї кредитної історії коментарю обсягом не більше ніж 100 слів щодо інформації, що заперечується, а Бюро зобов'язане долучити цей коментар до його кредитної історії.
Бюро вносить зміни до інформації, що міститься у кредитній історії суб'єкта кредитної історії, та знімає з кредитної історії позначку у разі зміни Користувачем інформації, що заперечувалася суб'єктом кредитної історії.
Бюро вилучає з кредитної історії суб'єкта кредитної історії інформацію, що заперечується суб'єктом кредитної історії, а також знімає відповідну позначку, якщо Користувач, який надав цю інформацію, у п'ятнадцятиденний термін з моменту звернення до нього Бюро не надав відповіді.
У справі, що переглядається встановлено, спір виник між фізичною особою (позивачем) та Банком (відповідач) щодо:
зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» видалити з Українського бюро кредитних історій інформацію щодо кредитного договору.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи позивач пред'явив позов до АТ КБ «ПриватБанк». При цьому просив, зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» видалити з Українського бюро кредитних історій інформацію щодо кредитного договору.
При розгляді цієї справи позивач не заявляв клопотання про залучення ТОВ «Українське бюро кредитних історій» до участі у справі в якості співвідповідача.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто, коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22)).
Отже, оскільки пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 170 000,00 грн., апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, позивач повинен надати докази, як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності фізичної чи юридичної особи, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначав про те, що діями відповідача йому було завдано моральну шкоду.
Разом з тим, позивач не зазначив в чому моральна шкода виражалась, не надав доказів її завдання, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відтак, позовні вимоги щодо відшкодування позивачу моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Щодо вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з обов'язковим залученням третьої особи ТОВ «Українське бюро кредитних історій», апеляційний суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1)залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати не чинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Отже, у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження визначені цивільним процесуальним законодавством для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 05 червня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.