справа № 759/16936/24 головуючий у суді І інстанції Ульяновська О.В.
провадження № 22-ц/824/9231/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
04 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ульяновської О.В. в місті Києві, дата складення повного тексту рішення 11 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради, про негайне відібрання дитини, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про негайне відібрання дитини.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про негайне відібрання дитини залишено без розгляду.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 5 000,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені заяви представника відповідача про відшкодування відповідних судових витрат відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що відповідач ОСОБА_2 подав до суду першу заяву по суті, а також відзив від свого імені і не додав до вказаних заяв попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Які він поніс та очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Лише пізніше, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення адвокат Якименко М.М. подав до суду клопотання щодо винесення додаткового рішення, до якого додав акт прийому-надання правничої допомоги від 03 лютого 2025 року та додаток до акту від 03 лютого 2025 року. Вказане свідчить, що відповідний акт складено уже після постановлення судом 29 січня 2025 ухвали про залишення позову без розгляду, таким чином вказані витрати не є судовими витратами, більш того, як вказує сам адвокат, ці витрати ще не сплачені. Вказані акти не відповідають вимогам ст. 137 ЦПК України, оскільки не підтверджують надання правничої допомоги, не містять відомостей про вартість послуг та їх оплату відповідачем.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника відповідача про відшкодування відповідних судових витрат задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду вказаної справи від позивача не надходило будь-яких клопотань, заяв, щодо зменшення витрат на правову допомогу та не співмірності заявлених представником відповідача витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Таким чином, суд першої інстанції не міг з власної ініціативи самостійно зменшувати суму витрат на правову допомогу без відповідних заяв позивача, що також суперечить судовій практиці Верховного Суду. Окрім того, суд першої інстанції зовсім не мотивував в своєму додатковому рішенні обставини та підстави зменшення до 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з вимог розумності, справедливості та пропорційності, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, враховуючи виконані в акті роботи, суд вважав можливим зменшити їх розмір та стягнути з позивача витрати за надання правової допомоги на користь відповідача у розмірі 5 000, грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1, ч.3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 5 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, зі змісту частини 5 статті 142 ЦПК України вбачається, що про залишення позову без розгляду у справі виноситься ухвала, в якій може бути вирішене питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Таким чином, законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов у вказаній редакції ЦПК України, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
Добросовісні дії позивача, спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.
Таким чином, необхідною умовою для застосування частини 5 статті 142 ЦПК України у разі залишення позовної заяви без розгляду у справі є встановлення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій.
Під такими діями варто розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо.
При цьому, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21.
Така ж позиція висловлена у п. 38 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», а саме, що в разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.
Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.
З системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України вбачається, що необґрунтовані дії позивача, як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Схожий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.09.2018 по справі № 148/312/16-ц, у постанові від 12.11.2020 у справі № 359/9512/17, у постанові від 14.01.2021 у справі № 521/3011/18.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з вимог розумності, справедливості та пропорційності, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, враховуючи виконані в акті роботи, суд вважав можливим зменшити їх розмір та стягнути з позивача витрати за надання правової допомоги на користь відповідача у розмірі 5 000, грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Разом з тим, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував в чому полягали необґрунтовані дії позивача, посилаючись на які відповідач просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу.
Так, звертаючись до суду з вимогами про компенсацію витрат на правничу допомогу у зв'язку з залишенням позову без розгляду відповідач, посилався на наступні необґрунтовані дії позивача: 14 серпня 2024 року ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_3 (відповідач), Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (третя особа), виконавчий комітет Броварська міська рада (тертя особа) про відібрання дитини, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Головуючим суддею було визначено Кравченка Ю.В.
ОСОБА_1 15 серпня 2024 року було подано заяву про відкликання позовної заяви, що підтверджується вхідним номером 54142/24-ВХ.
16 серпня 2024 року ОСОБА_1 знову звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 (відповідач). ОСОБА_3 (відповідач), Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (третя особа), виконавчий комітет Броварська міська рада (тертя особа) про відібрання дитини, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Головуючим суддею було визначено Журибеду О.М. 16 серпня 2024 року ОСОБА_1 (позивач) знову подає до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_3 (відповідач), Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (третя особа), виконавчий комітет Броварська міська рада (тертя особа) про відібрання дитини, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2024 року, Головуючим суддею було визначено Ул'яновську О.В.
В подальшому, 19 серпня 2024 року ОСОБА_4 звертається до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 (відповідач). ОСОБА_3 (відповідач), Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (третя особа), виконавчий комітет Броварська міська рада (тертя особа) про відібрання дитини, тобто знаючи, що вже перебуває на розгляді поданий нею позов та визначено суддю Ул'яновську О.В. Протоколом автоматизованої системи розподіл судової справи між суддями від 23 серпня 2024 року головуючим визначено П'ятничук І.В.
30 серпня 2024 року суддею Святошинського районного суду м. Києва Ул'яновською О.В. винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено проведення підготовчого засідання на 02 жовтня 2024 року о 11 год. 20 хв. В свою чергу, суддя Святошинського районного суду м. Києва П'ятничук І.В. в порушення вимог ст. 186, 187 ЦПК України, не винесла ухвалу про відмову у відкритті провадження, ані ухвалу про відкриття провадження у справі. Тобто станом на 19 серпня 2024 року у Святошинському районному суді м. Києва перебувало два позови з однаковим предметом позову.
Вважав, що вищезазначеним підтверджується необґрунтованість дій позивача.
Разом з тим, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, яке передбачене процесуальним законодавством та Конституцією України і не містить таких обмежень.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі №148/312/16-ц, від 30 червня 2022 року в справі № 753/1625/21 (провадження № 61-21300св21), від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20 (провадження № 61-8735св24).
Апеляційним судом встановлено, що подаючи у січні 2025 року заяву про залишення позову без розгляду, позивач обґрунтувала її тим, що судовими рішеннями трьох інстанцій у справі № 759/17341/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_2 (Постанова Верховного Суду від 28.04.2022). Для належного виконання рішень суду по цивільним справам № 759/1382/19 та № 759/1386/19, 31 грудня 2021 року у місті Бердянську, Запорізької області добровільно та за попередньою домовленістю передано сина батьку ОСОБА_2 для проведення Новорічних свят та одного календарного тижня зимової відпустки батька, який відповідно до встановленого судом графіку побачень та вимоги державного виконавця зобов'язаний був повернути сина матері 09 січня 2022 року. Однак, 09 січня 2022 року ОСОБА_2 дитину матері не повернув.
У подальшому, за фактом викрадення ОСОБА_2 дитини до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості y кримінальному проваджений за № 62022000000000022 від 14.01.2022 за ч. 2 ст. 146 КК України та за № 62022000000000023 від 14.01.2022 за ч. 1 ст. 382 КК України.
У лютому 2023 року позивач повернула дитину за постійним місцем її проживання з матір'ю.
Як вказує позивач, в подальшому, 25 грудня 2023 року, ОСОБА_2 викрав дитину повторно. За вказаними фактами до ЄРДР Деснянським УП ГУНП в м. Києві внесено ряд відомостей про вчинені кримінальні правопорушення за № 120231050300001376 від 28.12.2023 за ч. 1 ст. 125 КК України, № 12023100030003662 від 29.12.2023 за ч. 2. ст. 146 КК України, та № 12023100030003663 від 29.12.2023 за ст. 126-1 КК України.
Наприкінці серпня 2024 року позивачем було встановлено місце знаходження сина та повернуто його за місцем постійного проживання з матір'ю.
З огляду на викладене, позивач просила суд залишити позов без розгляду, у зв'язку з тим, що на даний час предмет спору у цивільній справі № 759/16936/24 відсутній.
Таким чином, колегія суддів, перевіривши доводи відповідача, дійшла висновку, про відсутність підстав для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також її дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами. Дії сторони, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою її обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не подавала до суду заперечення та/або клопотання про зменшення розміру судових витрат є неспроможними, оскільки конструкція ч. 5 ст. 142 та ч. 9 ст. 141 ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та не надав жодної оцінки доводам заяви ОСОБА_2 в частині саме не обґрунтованих дій позивача, тобто обставинам, з якими відповідач пов'язував свої вимоги.
За таких обставин, суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування ухвали.
Враховуючи вищевикладене апеляційний суд приходить до висновків, що оскаржуване додаткове рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та має наслідком його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви представника відповідача Якименка Миколи Миколайовича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяву представника відповідача Якименка Миколи Миколайовича про ухвалення додаткового рішення про вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по цивільній справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про негайне відібрання дитини відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Повне судове рішення складено 05 червня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.