Апеляційне провадження № 22-ц/824/6566/2025
Справа № 363/4687/24
Іменем України
04 червня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Рукас О.В. в м. Вишгород 25 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою, просила визнати рішення Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/4687/24 від 04 грудня 2024 року нечинним, тому що воно не набрало законної сили, визнати виконавчі листи в справі № 363/4687/24 від 08 січня 2025 року та від 04 грудня 2024 року такими, що не підлягають виконанню.
Заяву обґрунтовувала тим, що 04 лютого та 06 лютого 2025 року отримала повідомлення від ПриватБанку про заблокування рахунку в зв'язку з накладенням на нього арешту постановами виконавчої служби, з посиланнями на тексти постанов, а саме, постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про примусове виконання виконавчого листа № 363/4687/24, виданого 08 січня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частини фактично сплачених додаткових витрат на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 36350 грн.; та постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про примусове виконання виконавчого листа № 363/4687/24, виданого 04 грудня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь держави в розмірі 1211,20 грн.
Вказувала, що ст. 430 ЦПК України містить вичерпний перелік судових рішень, по яких може бути допущено негайне виконання, серед цього переліку немає рішень щодо додаткових витрат на утримання дитини. При цьому нею було подано апеляційну скаргу на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 грудня 2024 року, і ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження. Про те, що на рішення подано апеляційну скаргу, також зазначено у відкритих джерелах, а саме на офіційному сайті судової влади України в розділі про стан розгляду справ.
Враховуючи наведене, відповідно до ст. 273 ЦПК України рішення Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/4687/24 від 04 грудня 2024 року, на виконання якого було видано виконавчі листи від 08 січня 2025 року та від 04 грудня 2024 року, не набрало законної сили, а отже зазначені виконавчі листи видані помилково і мають бути визнані такими, що не підлягають виконанню, відповідно до ст. 432 ЦПК України.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, відмовлено.
Заявник ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, просила скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2025 року, визнати рішення Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/4687/24 від 04 грудня 2024 року нечинним, тому що воно не набрало законної сили, визнати виконавчі листи в справі № 363/4687/24 від 08 січня 2025 року та від 04 грудня 2024 року такими, що не підлягають виконанню.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що відповідно до ст. 273 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а ст. 430 ЦПК України містить вичерпний перелік судових рішень, по яких може бути допущене негайне виконання, серед цього переліку немає рішень щодо стягнення додаткових витрат на утримання дитини.
Пояснювала, що нею було подано апеляційну скаргу на рішення Вишгородського районного суду Київської області в справі № 363/4687/24 від 04 грудня 2024 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження. Про те, що на рішення подано апеляційну скаргу, також зазначено у відкритих джерелах, а саме на офіційному сайті судової влади України в розділі про стан розгляду справ.
Враховуючи наведене, відповідно до ст. 273 ЦПК України рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 грудня 2024 року у справі № 363/4687/24 не набрало законної сили, а отже зазначені виконавчі листи були видані помилково.
Наводила зміст п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Наводила зміст ст. 19 Конституції України, вказувала, що чинне законодавство не містить положень про те, що якщо суд не знав про подання апеляційної скарги, то виконання такого рішення має продовжуватись. Натомість, ст. 432 ЦПК України має однозначну вказівку на те, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його видано помилково.
Оскільки суд, видаючи виконавчі листи, не знав, що на рішення вчасно подана апеляційна скарга, про що зазначено у оскаржуваній ухвалі, то вочевидь виконавчі листи видані помилково, а отже має бути застосована ст. 432 ЦПК України. Натомість, дана норма судом була проігнорована, що призвело до порушення її прав та продовження виконання рішення, яке не набрало законної сили.
Вказувала, що посилання суду на наявність такого способу захисту її прав, як зупинення виконавчих проваджень з виконання виданих виконавчих листів у порядку ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», не відповідає нормам закону, тому що вказана стаття має назву «Зупинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду» і стосується виключно ситуації, коли відбулося саме поновлення судом строку подання апеляційної скарги, інших підстав для застосування цієї статті чинне законодавство не містить.
Крім того, у разі відсутності порушення її прав судом і не видання або скасування помилково виданих виконавчих листів є відсутність виконавчих дій та зняття арешту з рахунку, який наразі арештований в результаті незаконних дій Вишгородського районного суду, а наслідком застосування ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» є те, що арешт з рахунку не знімається, що суперечить ст. 19 Конституції України, адже ніхто не може бути примушений виконувати рішення суду, яке не набрало законної сили.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що видача виконавчого документа на виконання рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності будь-яких відомостей про зворотне, з наступним надходженням від суду апеляційної інстанції відомостей про своєчасне оскарження цього судового рішення не свідчить про те, що виконавчий документ було видано помилково, оскільки така помилка в момент його видачі була відсутня, як і підстави для відмови у видачі виконавчого документа стягувачу.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що у провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебувала цивільна справа № 363/4687/24 за позовом ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.
Рішенням суду від 04 грудня 2024 року позовні вимоги було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину фактично оплачених додаткових витрат на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 36350 грн., а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Ухвалення рішення суду у судовому засіданні від 04 грудня 2024 року відбувалося за відсутності учасників справи, у зв'язку з чим відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України судом було підписано повний текст рішення суду від 04 грудня 2024 року без його проголошення. Датою складання повного тексту судового рішення є 04 грудня 2024 року.
08 січня 2025 року канцелярією Вишгородського районного суду Київської області за підписом голови суду з огляду на набрання рішенням суду від 04 грудня 2024 року законної сили та відсутність відомостей про подання апеляційної скарги було підготовлено та видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частини фактично оплачених додаткових витрат на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 36350 грн., який разом з супровідним листом № 363/4687/24/531/2025 від 08 січня 2025 року засобами поштового зв'язку 09 січня 2025 року направлено представнику позивача (а. с. 21 - 22).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2025 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 грудня 0224 року в справі № 363/4687/24. В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається, що апеляційна скарга на рішення суду від 04 грудня 2024 року здана відповідачем ОСОБА_1 на пошту 30 грудня 2024 року. Судом апеляційної інстанції не встановлено факту пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з чим питання про зупинення дії оскаржуваного рішення суду від 04 грудня 2024 року судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження не вирішувалося (а. с. 3).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року у справі № 363/4687/24 (провадження № 22-ц/824/6566/2024) з Вишгородського районного суду Київської області витребувано матеріали цивільної справи № 363/4687/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Підставою для витребування матеріалів справи в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається надходження 09 січня 2025 року апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Крім того, за своїм змістом ч. 2 ст. 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню як повністю, так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовують свою заяву, можуть бути наслідком як повного, так і часткового визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного, так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 та від 30 жовтня 2019 року у справі справа № 686/5252/17.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого з самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Як на підставу визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1 посилалася на те, що виконавчі листи № 363/4687/24 від 08 січня 2025 року та 04 грудня 2024 року не підлягають примусовому виконанню, оскільки видані на виконання рішення, яке не набрало законної сили, в зв'язку з поданням нею 30 грудня 2024 року апеляційної скарги, провадження у якій відкрите ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2025 року.
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно визначився з тим, що за умови відсутності апеляційної скарги, рішення суду від 04 грудня 2024 року мало набрати законної сили 06 січня 2025 року, а оскільки в автоматизованій системі документообігу суду були відсутні відомості про подання апеляційної скарги на рішення суду від 04 грудня 2024 року та витребування судом апеляційної інстанції матеріалів справи у період до 06 січня 2025 року, зв'язку з цим станом на 06 січня 2025 року вважалося, що рішення суду від 04 грудня 2024 року набрало законної сили.
Судом першої інстанції також встановлено, що 07 січня 2025 року, тобто на наступний день після набрання законної сили судовим рішенням, до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 адвоката Гордієнко Т.В. (вхідний номер 225/25-Вх) про видачу копії рішення та виконавчого листа.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи витребувано ухвалою апеляційного суду 13 січня 2025 року, тобто після спливу строку на подання апеляційної скарги.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що станом на час видачі виконавчого листа у справі 08 січня 2025 року, після закінчення строку на апеляційне оскарження, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що виконавчий лист було видано помилково.
Доказів, які би підтверджували відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, ОСОБА_1 надано не було.
Подання ОСОБА_1 апеляційної скарги 30 грудня 2024 року, про подання якої нею не було повідомлено суд першої інстанції, та яку судом апеляційної інстанції отримано лише 09 січня 2025 року, не свідчить про помилковість видачі виконавчого документа в розумінні ст. 432 ЦПК України, оскільки такий документ було видано на виконання судового рішення, яке відповідно до ч. 1 ст. 273 ЦПК України в зв'язку з закінченням строку апеляційного оскарження станом на 08 січня 2025 року вважалося таким, що набрало законної сили, і у суду першої інстанції не було підстав для сумнівів у цьому.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання встановлених законом обов'язків (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).
За даних обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що помилка під час видачі виконавчого листа від 08 січня 2025 року у справі № 363/4687/24 Вишгородським районним судом Київської області була відсутня, а доводи апеляційної скарги, що вимогами чинного законодавства не передбачено можливості видачі виконавчого документа у випадку необізнаності суду першої інстанції про подання апеляційної скарги, даних висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
Разом із тим, доводи апеляційної скарги про видачу Вишгородським районним судом Київської області виконавчого листа про стягнення судового збору в дохід держави у справі № 363/4687/24 ще 04 грудня 2024 року, не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом як безпідставні.
Відтак, оскільки судом на підставі доказів, наявних у справі, не встановлено ні юридичних, ні фактичних обставин, які свідчили б про те, що обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про відсутність передбачених законом підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а отже і підстав для задоволення поданої боржником заяви.
При цьому судом першої інстанції правильно враховано правові висновки Верховного Суду від 18 серпня 2023 року у справі № 924/90/22, згідно яких, у випадку, коли виконавець відкрив виконавче провадження, діючи у відповідності до вимог законодавства, на підставі виконавчого документа, що містив вказівку про набрання чинності рішенням суду, та за відсутності інших документальних даних, що у належному порядку спростовують таку вказівку, то у випадку поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду виконавець зупиняє розпочате виконавче провадження. Підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в такому разі відсутні. У разі, коли за наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд залишить рішення без змін, виконавче провадження поновлюється. В іншому випадку виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, а стягнуті на його виконання суми - поверненню в порядку повороту виконання судового рішення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду від 04 грудня 2024 року, на виконання якого видано виконавчі листи, що виконуються в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, є обов'язковою підставою для зупинення цих виконавчих проваджень, для чого ОСОБА_1 має звернутися з відповідним клопотанням до органу примусового виконання, у якого перебувають ці виконавчі провадження.
Доводи апеляційної скарги, що ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» застосовується лише у разі зупинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги, ґрунтуються на помилковому тлумаченні ОСОБА_1 вказаної норми матеріального права, з огляду на те, що в самій ст. 39 Закону чітко зазначено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі прийняття апеляційної скарги до розгляду, а не лише у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги.
Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що у разі відсутності порушення її прав судом і не видання або скасування помилково виданих виконавчих листів є відсутність виконавчих дій та зняття арешту з рахунку, який наразі арештований в результаті незаконних дій Вишгородського районного суду, а наслідком застосування ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» є те, що арешт з рахунку не знімається, що суперечить ст. 19 Конституції України, з огляду на те, що дані підстави заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, як незаконність накладення арешту на рахунки, не заявлялись в суді першої інстанції та вперше заявлені лише в апеляційній скарзі, що суперечить ч. 6 ст. 367 ЦПК України.
Апеляційний суд також враховує, що вимога ОСОБА_1 у апеляційній скарзі про визначення нечинним рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2025 року не ґрунтується на вимогах ст. 373 ЦПК України, якою передбачено підстави для визнання апеляційним судом нечинним рішення суду першої інстанції, а саме у випадку подання заяви про відмову від позову чи укладення сторонами мирової угоди.
Апеляційний суд також враховує, що постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 грудня 2024 року було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, що додатково свідчить про відсутність підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, та спростовує доводи ОСОБА_1 про порушення її прав та продовження виконання рішення, яке не набрало законної сили.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.