Справа № 758/12651/23 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2886/2025 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
24 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Подільського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Чорноморське, АР Крим, громадянина України, колишнього начальника Нижньогірського РВ ГУМВС України в АР Крим, з вищою освітою, раніше не судимого, одруженого, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,-
Згідно вироку суду, відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш, як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш, як у двох третинах областей і не менш, як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 року у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014 року, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації на правах суб'єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб'єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь - якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 року та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
Надалі, 18.03.2014 між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.
Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 за № 565-ХІІ, який діяв до 07.11.2015 (далі - Закон України «Про міліцію») міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до ст. 4 вказаного закону правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку. Крім того, згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міліцію» визначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
У відповідності до ч. 6 вказаної статті у своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.
Частиною 8 цієї ж статті визначено, що в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах міліцією керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, начальники районних, районних у містах, міських, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
У відповідності до присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382 (яка діяла до 30.03.2016) кожен громадянин України, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складає Присягу і урочисто клянеться завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. У той же час, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння Російської Федерації були незаконно створені, у тому числі органи міліції.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, прокуратури та інші правоохоронні органи Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Разом з цим, 21.03.2014 року Державною Думою Російської Федерації прийнято Федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Відповідно до ст. 7 зазначеного закону співробітники органів безпеки, митниці та міліції Республіки Крим, співробітники інших державних органів, які заміщають посади у зазначених органах на день прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та м.Севастополя у складі Російської Федерації нових суб'єктів, мають переважне право на вступ на службу до органів федеральної служби безпеки, митних органи Російської Федерації та органів внутрішніх справ Російської Федерації, інші державних органів, що створюються відповідно до законодавства Російської Федерації на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, за наявності у них громадянства Російської Федерації, а також за умови складання ними іспиту на знання законодавства російської федерації та їх відповідності вимогам, які пред'являються законодавством Російської Федерації до співробітників зазначених органів.
Незважаючи на наявність легітимного керівництва ГУ МВС України в АР Крим, колишнім працівником ОСОБА_12 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов'язків міністра внутрішніх справ по Автономній Республіці Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників органів внутрішніх справ.
Як встановлено судом, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв присягу працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до змісту якої він урочисто присягнув залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Наказом Міністерства внутрішніх справ України його було призначено на посаду начальника Нижньогірського РВ ГУМВС України в АР Крим.
У подальшому, в лютому - квітні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливим, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, не встановленими слідством особами ОСОБА_8 запропоновано перейти до незаконно створеного «Министерства внутренних дел по Республике Крым», яке увійшло до складу «Министерства внутренних дел Росийской Федерации», та стати керівником незаконно утвореного «Отдела МВД Росии по городу Судаку».
ОСОБА_8 , будучи громадянином України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність створення окупаційною владою РФ «Министерства внутренних дел по Республике Крым» та призначення ОСОБА_12 на посаду «временно исполняющим обязанности министра» незаконно створеного «Министерства внутренних дел по Республике Крым», а також проведення на території АР Крим та міста Севастополя референдуму, наслідком якого стало відокремлення вказаних адміністративно-територіальних одиниць та приєднання їх до складу Російської Федерації, маючи на меті сприяти представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України та подальшої окупації території АР Крим погодився на незаконну пропозицію продовжити роботу керівником незаконно утвореного «Отдела МВД Росии по городу Судаку», без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України.
Допомога ОСОБА_8 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів внутрішніх справ Російської Федерації та придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим.
Отже, громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Усвідомлюючи описану мету діяльності громадянин України ОСОБА_13 вчинив наступну протиправну діяльність - будучи громадянином України, будучи працівником ГУ МВС України в АР Крим на посаді начальника Нижньогірського РВ ГУМВС України в АР Крим з підпорядкуванням Міністру внутрішніх справ України, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя внаслідок збройної агресії Російської Федерації продовжив свою трудову діяльність у складі незаконно створеного так званого «Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим», яке увійшло до складу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації без підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України на посаді начальника відділу МВС Росії у місті Судаку та сприяв представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України.
Своїми умисними діями, діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам сфері національної безпеки України, громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності України, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначено йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавлено спеціального звання «підполковник міліції». Строк відбування покарання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва 28.09.2023 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,25 га, кадастровий номер: 0125684400:01:001:0239, у зв'язку з необхідністю виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, - залишено без змін.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_8 , - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вирок Подільського районного суду м. Києва від 21.11.2024 та закрити провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що в ході судового розгляду, як і в ході досудового розслідування адвокатом повідомлялось про неможливість встановлення умислу ОСОБА_8 , на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Також, адвокат зазначає проте що, під час досудового розслідування так і ході судового розгляду не було та не могло бути встановлено чи вчинялись кримінальні правопорушення ОСОБА_8 , добровільно та умисно або під тиском сторонніх осіб і чи у хворобливому (психічному) стані.
Захисник вказує, що внаслідок відсутності у ОСОБА_8 інформації щодо місця та часу розгляду кримінального провадження стосовно обвинуваченого на думку сторони захисту, обвинувачений не мав можливості отримати такі відомості оскільки на території України не перебував та офіційні засоби масової інформації України не читає.
Проте, внаслідок відсутності у ОСОБА_8 інформації щодо місця та часу розгляду кримінального провадження стосовно обвинуваченого, ОСОБА_8 не мав можливості висловити свою думку щодо обвинувачення та свого ставлення до нього, надати докази своєї непричетності до скоєння інкримінованого кримінального правопорушення або психічної хвороби, можливо, визнати свою провину та щиро покаятись, що б обумовило наявність обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченого.
Захисник, зазначає, також що судом першої інстанції, не досліджено доказів переховування ОСОБА_8 на тимчасово окупованій території України в АР Крим з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошення останнього у міжнародний розшук.
Оскільки, відповідно до вступної та мотивувальної частини вироку, встановлено, що місце проживання ОСОБА_8 зареєстровано на тимчасово окупованій території АР Крим, він з моменту народження там проживав та продовжив проживати.
Зокрема, обвинувачений спеціально не виїжджав на тимчасово окуповані території або на територію держави агресора з метою ухилення від відповідальності, а проживав та продовжив проживати за своєю адресою.
Захисник, зазначає проте що, матеріали кримінального провадження не містять документів про оголошення ОСОБА_8 у міжнародний розшук. Проте, чинним КПК України не передбачено процедуру оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, тобто винесення відповідних постанов по аналогії з державним розшуком.
Апелянт, звертає увагу що, судом не досліджувалися докази публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо ОСОБА_8 , тому захист вважає, що останнього не оголошено у міжнародний розшук.
Проте, посилання суду на публікацію повісток про виклик в офіційних періодичних виданнях України не є належним викликом обвинуваченого, оскільки за загальновідомою інформацією, поштові відправлення на тимчасово окуповані території України та територію держави-агресора, поштовими операторами України, не відправляються.
Однак, ОСОБА_8 не був обізнаний про судовий розгляд кримінального провадження, не переховувався на тимчасово окупованій території та території рф, оскільки він там проживає за місцем реєстрації, та не був оголошений у міжнародний розшук.
Відтак, на думку сторони захисту, у суду першої інстанції не було достатніх підстав для розгляду справи в спеціальному судовому провадженні без участі обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
На переконання колегії суддів, оскаржуваний вирок суду цим вимогам закону відповідає.
Так, згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Частиною 2 статті 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
При цьому колегія суддів враховує, що згідно з вимогами ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Частина 2 статті 17 КПК України передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом.
Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред'явленому обвинуваченні.
Обов'язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлені під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
При цьому, відповідно до положень ст. 91, 92 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, у встановлених КПК випадках, - на потерпілого. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_8 встановлено, що суд першої інстанції, з дотриманням положень ст. 337 КПК України, забезпечивши сторонам усі можливості для реалізації їхніх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, дослідив надані сторонами докази, повно, всебічно та неупереджено дослідив всі обставини даного кримінального провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням оцінив кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, детально навів досліджені докази у вироку, дав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом.
Так, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України підтверджуються наступними письмовими доказами:
- листом департаменту кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 6/1/1-9034 із додатком Списком керівного складу ГУ МВС України а АРК до анексії півострову рф, де зазначено, що ОСОБА_8 займав посаду начальника Нижньогірського РВ ГУМВС в АРК;
- інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 21.04.2013 № 76/14/91-2115 про те, що ОСОБА_8 з 08.11.2017 державний кордон України, лінію розмежування з тимчасово окупованою територією не перетинав;
- інформацією ГУ СБУ в АРК від 30.03.2023 № 76/4/28-305 про те, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим;
- копією особової картки з Державної міграційної служби України на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , відповідно до якої вказана особа як громадянин України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Чорноморським РВ ГУМВС України в Криму) отримав 22.10.2017 паспорт для виїзду за кордон;
- наказом Міністерства внутрішніх справ України «По особовому складу» від 23.06.2014 № 1137о/с, відповідно до якого підполковника міліції ОСОБА_8 (НОМЕР_3), начальника Нижньогірського РВ ГУМВС в АРК звільнено у запас (із постановленням на військовий облік) за п. 64 «є» (за порушення дисципліни), підстава: наказ МВС від 11.06.2014 № 556;
- ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05.10.2023, справа №755/14696/23, відповідно до якої надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_8
- листом Офісу Президента України від 22.06.2023 № 45-01/640 відповідно до якого, ОСОБА_8 не звертався із клопотанням про вихід із громадянства України;
- протоколом огляду від 26.09.2023, відповідно до якого оглянуто газету «Кримська п'ятниця» № 45 (202) від 14-20 листопада 2014 року, де міститься стаття під назвою «В Судаку відсвяткували День працівника органів внутрішніх справ російської федерації», де серед іншого зазначено, що в Будинку культури виступав із промовою ОСОБА_8 як «начальник ОМВС по м. Судаку Республіки Крим»;
- протоколом огляду від 07.12.2022, відповідно до якого оглянуто веб-ресурс «судові і нормативні акти рф» за адресою : http://sudact.ru/, де міститься «постанова» незаконно створеного Судацького міського суду Республіки Крим від 20.09.2016 № 5-491/2016 щодо притягнення до адміністративної відповідальності «начальника відділу МВС рф по місту Судаку» ОСОБА_8 .
Дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_8 є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.111 КК України та залишається громадянином України по теперішній час, незалежно від місця його проживання, та фактичне набуття ОСОБА_8 громадянства російської федерації не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_8 , будучи начальником Нижньогірського РВ ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склав своїх повноважень працівника міліції та не вчинив жодних дій для звільнення його із займаної посади.
При цьому, ОСОБА_8 погодився продовжити роботу керівником незаконно утвореного «відділу МВС росії по місту Судаку Республіки Крим», без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України, що передбачає в тому числі набуття громадянства російської федерації.
Крім того, припинення повноважень ОСОБА_8 як працівника органів внутрішніх справ України відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
Факт здійснення ОСОБА_8 повноважень керівника незаконно утвореного «відділу МВС росії по місту Судаку Республіки Крим» знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Також судом встановлено, що ОСОБА_8 , обіймаючи посаду керівника незаконно утвореного «відділу МВС росії по місту Судаку Республіки Крим» на окупованій території АР Крим, забезпечив роботу незаконно створеного органу виконавчої влади російської федерації на тимчасово окупованій території півострова Крим, що у свою чергу свідчить про те, що обвинувачений надавав допомогу державним органам рф у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинив шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Таким чином, ОСОБА_8 , будучи громадянином України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується його кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як працівника правоохоронного органу, використовуючи під час забезпечення роботи незаконно створеного правоохоронного органу власні теоретичні знання і практичні навички, матеріально-технічну базу РВ ГУ МВС України в місті Судак Автономної Республіки Крим, здійснював тривалий час керівництво останнім без підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України.
Також судом встановлено, що забезпечення роботи незаконно створеного правоохоронного органу ОСОБА_8 свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України та вимог щодо несумісності, оскільки його дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінив за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнав належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнав наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Президент України, Міністерство внутрішніх справ України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
Розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, встановив належність, допустимість, достовірність цих доказів та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом.
На підставі наведеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_8 своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про неможливість встановлення умислу ОСОБА_8 , на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, то вони, на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки як встановлено під час судового розгляду та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, ОСОБА_8 будучи громадянином України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується його кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як працівника правоохоронного органу, використовуючи під час забезпечення роботи незаконно створеного правоохоронного органу власні теоретичні знання і практичні навички, матеріально-технічну базу РВ ГУ МВС України в місті Судак Автономної Республіки Крим, здійснював тривалий час керівництво останнім без підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України.
Колегія суддів критично ставиться до доводів захисника про те, що під час досудового розслідування так і ході судового розгляду не було та не могло бути встановлено чи вчинялись кримінальні правопорушення ОСОБА_8 добровільно та умисно або під тиском сторонніх осіб і чи у хворобливому (психічному) стані, оскільки жодних доказів на підтвердження здійснення на ОСОБА_8 фізичного або психічного примусу з боку окупаційної влади матеріали кримінального провадження не містять, захисником надано не було та є лише його особистим припущенням.
Доводи захисника про те, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для розгляду справи в спеціальному судовому провадженні без участі обвинуваченого, є необґрунтованими.
Так, судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia). Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_8 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України. Наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_8 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності. У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_8 від правосуддя, суд першої інстанції оцінив як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Також судом досліджені матеріали, що підтверджують заходи, які були вжиті щодо дотримання прав ОСОБА_8 як підозрюваного та щодо повідомлення його як обвинуваченого про вчинення стосовно нього процесуальних дій та забезпечення правом на захист, що відповідає вимогам ч. 5 ст. 374 КПК України.
Відтак, держава Україна, під контролем сторони захисту та суду, виконала всі можливі дії для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути засудженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно.
Вказана ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Натомість ОСОБА_8 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Крім того, дане кримінальне провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника, який реально був забезпечений державою про що, зокрема, свідчить і подача апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції.
Як судом першої інстанції такі судом апеляційної інстанції здійснювалися усі можливі та передбачені КПК України дії щодо повідомлення обвинуваченого про апеляційний розгляд, зокрема оголошення про судове засідання було розміщено в загальнодержавних виданнях - газеті «Урядовий кур'єр».
Доводи захисника про те, що посилання суду на публікацію повісток про виклик в офіційних періодичних виданнях України не є належним викликом обвинуваченого, оскільки за загальновідомою інформацією, поштові відправлення на тимчасово окуповані території України та територію держави-агресора, поштовими операторами України, не відправляються, то вони є неспроможними, з огляду на те, що судом першої інстанції враховано специфіку спеціального судового провадження, з дотриманням вимог ст. 323 КПК України, повідомлено обвинуваченого шляхом публікації інформації про судові засідання в газеті «Урядовий кур'єр» та на порталі судової влади в мережі Інтернет, забезпечено повний та неупереджений судовий розгляд з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження.
Відповідає вимогам статті 65 КК України і призначене ОСОБА_8 судом першої інстанції покарання, розмір якого обраний з урахуванням характеру і ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу обвинуваченого, а також враховано, що ОСОБА_8 маючи правовий зв'язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов'язках, будучи особою, що склав присягу працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до якої урочисто клянеться завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю, мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок, в порушення зазначених зобов'язань здійснив державну зраду, Враховано судом і відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.
Урахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів, в межах, установлених санкцією інкримінованої статті, відповідно до положень КК України.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість ухваленого судом вироку щодо ОСОБА_8 , а також про безпідставність доводів апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Подільського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання судового рішення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4