05 червня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/3013/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бородавкіної С.В.,
розглянувши у письмовому провадженні звіт про виконанням судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України та просив встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у справі №620/3013/21.
Ухвалою суду від 28.03.205 заяву задоволено, зобов'язано Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради протягом тридцяти днів з дня отримання цієї ухвали подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду по справі №620/3013/21.
У встановлений строк від Департаменту надійшов звіт, у якому відповідач повідомив, що вжив належних заходів для вирішення питання фінансування з Державного бюджету на виконання всіх судових рішень, які винесені на користь позивачів щодо соціальних виплат та фінансуються за рахунок Державного бюджету, у тому числі для виконання зазначеного судового рішення. Так, відповідно до пункту 11 Порядку №902 Департаментом подано інформацію про потребу в бюджетних коштах станом на 01 квітня 2025 року за бюджетною програмою КПКВК 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» на забезпечення виконання судових рішень щодо стягнення/виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня на загальну суму 19 422 352,00 грн, що включала суми коштів на забезпечення виконання всіх рішень суду, які станом на 01 квітня 2025 року підлягали виконанню (включно 6800,00 грн на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №620/3013/21). Враховуючи викладене, відповідач просив прийняти поданий ним звіт.
Дослідивши матеріали справи, звіт, судом встановлено таке.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №620/3013/21, яке 27.05.2021 набрало законної сили, позов задоволений, зобов'язано Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги (а.с. 37-38 т.1).
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів позивачу перерахунок грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік. Сума доплати склала 6800,00 грн. (а.с. 114 т.1).
З метою виконання рішення суду Департамент щомісячно готує та надає до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації інформацію щодо потреби в бюджетних асигнуваннях для забезпечення грошових зобов'язань, які виникли на підставі рішень на користь стягувача за бюджетною програмою за КПКВК 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» (включно 6800,00 грн на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №620/3013/21) (а.с. 40-44 т.2).
Однак на даний час кошти в сумі 6800,00 грн. позивачу залишаються не виплаченими у зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно із частиною першою статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
За змістом статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (пункт 40).
З огляду на викладене, суд акцентує увагу на тому, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
Відповідно до статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно з частинами 1-5 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Сторонами не заперечується, що рішення суду по справі №620/3013/21 в частині виплати коштів залишається не виконаним, що, в силу вимог процесуального законодавства України, виключає можливість прийняття судом поданого відповідачем звіту.
Однак щодо виплати позивачу перерахованих на виконання рішення суду коштів, суд ураховує, що відповідач фінансується за рахунок коштів Державного бюджету у межах виділених асигнувань.
Таким чином, нарахована позивачу сума грошової допомоги має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України.
Разом з тим, виділення коштів із державного бюджету на фінансування відповідної бюджетної програми не залежить від Департаменту.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Згідно з пунктами 20, 29 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19 зазначено, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Проте, судом не встановлено умислу відповідача спрямованого на невиконання рішення суду, тому підстави для накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу відсутні.
Зокрема суд ураховує постанову від 24.07.2023 у справі №420/6671/18, у якій Верховний Суд зазначив, що фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Разом з тим, суд повторно звертає увагу на те, що положеннями частини третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами статті 378 цього Кодексу (частина дев'ята статті 382-3 Кодексу).
Частинами 1 та 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року у справі №803/3805/15 зазначив, що системний аналіз наведеної правової норми дає підстави дійти до висновку про те, що підставою для встановлення порядку і способу виконання судового рішення є обставини, що перешкоджають належному його виконанню: ускладнюють його виконання або роблять неможливим, при цьому судове рішення не може бути змінено по суті.
Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 лютого 2020 року у справі №826/8279/16.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до матеріалів справи на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/3013/21 позивачу нараховано доплату разової грошової допомоги в розмірі 6800,00 грн., виплата коштів, обчислених на виконання рішення суду, буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, більше 4 років відповідачем не виконується в частині виплати на користь позивача нарахованої доплати разової грошової допомоги.
Наведене, на переконання суду, є об'єктивною необхідністю реалізації наданих суду повноважень щодо зміни способу виконання рішення у даній справі шляхом стягнення з Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь позивача недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 6800,00 грн., з метою ефективного захисту порушених прав позивача на соціальні виплати.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 14, 241, 248, 378, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У прийнятті звіту Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про виконання рішення суду по справі №620/3013/21 - відмовити.
Змінити спосіб виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №620/3013/21 шляхом стягнення з Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 6800,00 грн.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 05.06.2025.
Суддя С.В. Бородавкіна