06 червня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2665/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
05 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 та Комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 , з підтвердними документами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 07.05.2025 року на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , Комісію з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 з підтвердними документами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 07.05.2025 року на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією та призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі або до скасування таких заходів судом.
В обґрунтування поданої заяви вказано, що 07.05.2025 року позивач звернувся до відповідачів із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яку отримано адресатом 08.05.2025 року.
Однак станом на день звернення до суду із цим позовом та заявою про його забезпечення відповідачами не прийнято рішення за результатом розгляду указаної заяви, натомість лише було повідомлено про прийняття рішення щодо скасування попередньо наданої позивачу до 17.05.2025 року відстрочки із зарахуванням його до оперативного резерву.
У заяві зазначено, що враховуючи подання позивачем всіх необхідних документів в підтвердження отримання ним відстрочки та бездіяльність, зволікання Комісією з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 відмови, що виражається в не розгляді заяви ОСОБА_1 з підтвердними документами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 07.05.2025 року на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не надання такої відстрочки відповідачем, що позивач оскаржує, без вжиття заходів забезпечення позову на час розгляду такої справи у суді, ОСОБА_1 буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, відтак він набуде нового юридичного статусу- військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши наявні матеріали, суд зазначає таке.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).
Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.
Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд виходить з того, що до поданої позовної заяви та заяви про забезпечення позову заявником не було надано належних та достовірних доказів щодо здійснення станом на 05.06.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 . Зокрема, не подано доказів вручення ОСОБА_1 мобілізаційного розпорядження на виїзд (повістка на відправку), у зв'язку з чим останній зобов'язаний був би з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 у визначену дату та час.
До цього суд зауважує, що згідно з абзацом 9 пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560, до ухвалення комісією рішення (в контексті змісту пункту 60 Порядку №560 мається на увазі рішення про надання або відмову у наданні відстрочки) військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, до моменту ухвалення Комісією з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 рішення, оформленого протоколом, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі поданої ним заяви від 07.05.2025 року, позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації в силу вимог абзацу 9 пункту 60 вказаного Порядку.
Таким чином, доводи поданої заяви є необґрунтованими та суперечливими. Застосування судом обраних у поданій заяві заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на твердженнях представника заявника, не підтверджених належними (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України), достовірними (стаття 75 Кодексу адміністративного судочинства України) та достатніми (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України) доказами.
Також заявником не наведено обґрунтованих підстав для забезпечення позову згідно пункту 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо очевидності ознак протиправності оскаржуваної бездіяльності суб'єктів владних повноважень).
Суб'єктивне переконання заявника не може свідчити про явну протиправність оскаржуваної бездіяльності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність поданої заяви про забезпечення позову, а тому така задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк