Провадження № 11-кп/803/2178/25 Справа № 201/3026/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження разом з апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Соборного районного суду м. Дніпро від 20 травня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який до засудження проживав за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого, в останнє:
28.10.2024 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська за ч. 4 ст. 185 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
За ухвалою Соборного районного суду м. Дніпро від 20 травня 2025 року продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 строком 18 липня 2025 включно, без визначення застави.
Судом першої інстанції встановлено, що продовжують існувати ризики, які були встановлені раніше, зокрема переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, на переконання суду першої інстанції, наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який. Враховано дані про особу обвинуваченого, який в період іспитового строку вчинив новий особливо тяжкий та тяжкий злочин, не працевлаштований. Утриманців не має.
В апеляції:
- захисник просить скасувати ухвалу та постановити нову, про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги зазначає про недоведеність заявлених ризиків та безпідставне застосування виняткового запобіжного заходу. Зауважує, що обвинувачений тривалий час утримується під вартою, а тому з огляду на дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, соціальні зв'язки, які має стійкі наміри у дотриманні належної процесуальної поведінки, сторона захисту вважає, що більш м'який запобіжний захід забезпечить належне виконання ним покладених на нього зобов'язань.
В клопотанні про поновлення строку апеляційного оскарження захисник зазначає, що 20 травня 2025 року було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, а тому без ознайомлення з мотивами суду, своєчасне складання апеляційної скарги було неможливе.
Учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явилися, заяв про участь у розгляді справи не надходили, тому, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 422-1 КПК України (в редакції Закону України № 1027-IX від 02.12.2020 р.) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Перевіривши доводи клопотання та апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Вирішуючи питання про поновлення строку апеляційного оскарження, приймається до уваги, що дійсно в судовому засіданні 20 травня 2025 року було проголошено лише вступну та резолютивну частину, а тому враховуючи, що з повним текстом судового рішення захисник ознайомився лише після його публікації ЄРСР, у зв'язку з чим з метою доступу до правосуддя, строк апеляційного оскарження підлягає поновленню.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, а також існування ризиків, передбачених п. п. 1 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, існують підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Крім того встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя і здоров'я та громадської безпеки, за які передбачено покарання у довготривалого позбавлення волі, враховуючи, що судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки не допитані, що може спонукати обвинуваченого до спроби уникнути покарання шляхом переховування від суду. Приймається до уваги, також що обвинувачений вчинив інкриміновані злочини в період іспитового строку, що у разі визнання його винним тягне за собою ймовірність призначення покарання з застосування ст. 71 КК України, а тому розуміючи такі правові наслідки останній може вдатись до спроб переховування.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів вважає, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи те, що ОСОБА_7 не працевлаштований, легального джерела доходу не має, є особою, яка засуджена за попереднім вироком за злочин проти власності, який на шлях виправлення не став та вчинив нові злочини в період іспитового строку. Що у своїх сукупності свідчить про вагомість ризику вчинення інших злочинів.
Що стосується посилання захисту, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, соціальні зв'язки то ці обставини не можуть бути важелем для зменшення встановлених ст. 177 КПК України ризиків, крім того захистом не наведено жодних даних щодо міцності соціальних зв'язків, наявності утриманців та інше, які в свою чергу виступили стримуючим фактором в протиправній поведінці останнього.
Разом з цим, приймається до уваги, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, легального доходу, утриманців, неповнолітніх дітей не має, вчинив інкримінований злочин застосовуючи насильство до потерпілого, внаслідок чого настала смерть останнього.
Згідно вимог п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, з застосуванням насильства до потерпілого, колегія суддів погоджується з висновком суду про неможливість визначення застави на даній стадії розгляду.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_7 під вартою, враховуються всі вищезазначені ризики і особу обвинуваченого та вважає правильним рішення суду першої інстанції про продовження міри запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою.
Щодо доводів захисника про довготривале утримання ОСОБА_7 , то вони не є досить переконливими, для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, оскільки враховується, що тривалість такого запобіжного заходу не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16 травня 2013 року).
Також, у даному випадку враховується, що тривалість застосування такого заходу забезпечення зумовлена не тільки тяжкістю інкримінованого обвинуваченому злочину та його суспільним інтересом, а і складністю справи, об'ємом досліджених доказів, великою кількістю свідків, які підлягають безпосередньому допиту у суді, а також процесуальною поведінкою учасників процесу.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що оскільки на даний час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення і триває судовий розгляд, з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно дотримуватись розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Соборного районного суду м. Дніпро від 20 травня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4