про залишення позовної заяви без руху
06 червня 2025 року м. Рівне№460/9666/25
Рівненський окружний адміністративний суд в особі судді С.М. Дуляницька, перевіривши виконання вимог статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України за позовною заявою
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , станом на день звільнення 07.09.2022 р., одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" включивши до розрахунку вислугу років з 10.11.1986 року по 14.04.1993 рік.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ", а саме за 28 повних календарних років служби, включивши до розрахунку вислугу років з 10.11.1986 року по 14.04.1993 рік, з урахуванням фактично виплачених сум.
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначив, що протягом усього періоду воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, при застосування процесуальних норм слід уникати надмірного формалізму. Також зазначив, що про порушення своїх прав дізнався з листа відповідача від 27.05.2025.
Вирішуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає про таке.
За результатами перевірки матеріалів позовної заяви в порядку статті 171 КАС України, суддя встановив, що адміністративний позов подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України.
Згідно зі статтею 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч. 1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3).
Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів визначені статтею 233 КЗпП України.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Таким чином, строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19.07.2022, з урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", розпочав свій перебіг з 01.07.2023 та закінчив такий перебіг - 30.09.2023.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
В зазначеній постанові Верховний Суд, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин). З урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року (пп. 65.1 - 65.2 п. 65 постанови).
Як установлено судом, позивач виключений зі списків Військової частина НОМЕР_1 07.09.2022.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ", з якими ОСОБА_1 звернувся до суду 03.06.2025, пред'явлено з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Щодо посилань представника позивача на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа відповідача від 27.05.2025, суд зазначає наступне.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Суд зазначає, що отримання позивачем листа у відповідь на його запит не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру забезпечення, своєчасність/несвоєчасність його нарахування, тощо.
Відтак суд зазначає, що отримання представником позивача відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Також в заяві вказано, що протягом усього періоду воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд не приймає вказані доводи позивача, оскільки Верховний Суд неодноразово наголошував, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (постанови ВП ВС від 20.11.2022 у справі № 990/115/22; від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, постанова ВС від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22).
Щодо посилань представника позивача на необхідність уникати надмірного формалізму, суд зазначає наступне.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права (рішення у справах Bellet v. France та Nunes Dias v. Portugal).
Крім того, Європейським судом з прав людини зазначено, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах Zubac v. Croatia, Beles and Others v. the Czech Republic, №47273/99, пп. 50-51 та 69, та Walchli v. France, № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. В свою чергу, надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Суд зауважує, що формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, надмірний формалізм та надмірна гнучкість повинні перебувати у певному балансі під час розгляду та вирішення судом справ. Сам по собі інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Отже, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин, саме тому його застосування не може свідчити про надмірний формалізм.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права протягом установленого законом строку, позивачем не наведено та доказами не підтверджено. Отже наведені позивачем доводи не дають суду підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, позов слід залишити без руху та запропонувати позивачу у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви у спосіб подання суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку, із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.
Керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю не більше 10 днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремо не оскаржується.
Суддя С.М. Дуляницька