06 червня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/4408/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні клопотання відповідача 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про залишення позову без розгляду у справі №440/4408/25 за позовом ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
03 квітня 2025 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, у якій позивач просить:
- визнати протиправними дії 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати в період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України здійснити перерахунок та виплатити за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року грошове забезпечення, а також виплачені за вказаний період: грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову допомогу при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовна заява подана на пошту 01 квітня 2025 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4408/25. Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
24 квітня 2025 року до суду надійшла заява відповідача про залишення позову без розгляду, яка вмотивована тим, що тримісячний строк звернення до суду з цим позовом пропущено, оскільки позивач був звільнений 31.12.2020, а звернувся до суду з цим позовом 03.04.2025, водночас, зазначає, що підпис позивача в грошовому атестаті на підтвердження правильності даних, що зазначені в ньому, свідчить про надану позивачем згоду щодо розміру всіх видів грошового забезпечення, що були отримані ним при звільненні. Відтак, дії відповідача не суперечать нормам матеріального права та законодавства України та були погоджені позивачем.
Вирішуючи клопотання відповідача 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про залишення позовної заяви без розгляду, суд дійшов таких висновків.
За приписами пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 статті 123 КАС України передбачено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 1 липня 2022 року №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №140/2168/23 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Отже, на спірні правовідносини не розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, оскільки вони виникли до набуття чинності цією нормою, тобто до 19 липня 2022 року.
Зважаючи на викладене вище, у задоволенні клопотання відповідача 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про залишення позову без розгляду слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 229, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні клопотання відповідача 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про залишення позову без розгляду у справі №440/4408/25 за позовом ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя С.С. Сич