Справа № 367/4806/24
Провадження №2/367/1361/2025
Іменем України
15 травня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Миколаєнко П.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про збільшення розміру стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 зернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про збільшення розміру стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей.
Позов обґрунтувала тим, що 03 листопада 2007 року між нею та відповідачем був укладений шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі, актовий запис №1320. Шлюб розірвано 17 серпня 2015 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.
У цьому шлюбі у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До розлучення позивач з сім'єю проживала в м. Севастополь, а після початку АТО в 2014 році, переїхали в м. Ірпінь.
Згодом відповідач виїхав в невідомому напрямку, а позивач з дітьми залишилась в м. Ірпінь та з 2018 року по даний час мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджує, що повністю взяла на себе відповідальність за життя, здоров'я, освіту, духовне виховання та відпочинок дітей, приймає необхідні рішення щодо захисту прав та законних інтересів, в тому числі з питань медичного втручання своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач вказує, що вона опікується інтересами і потребами дітей, піклується про них, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров'ям дітей.
Так, позивач уклала в Комунальному некомерційному підприємстві «Ірпінський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ірпінської міської ради Декларації про вибір лікаря який надає первинну медичну допомогу, займається з сином, який потребує додаткових занять з психологом та корекційним педагогом, тощо.
Крім того, зазначає, що вона займається освітою дітей: донька навчається в Бучанському ліцеї №5 Бучанської міської ради Київської області, а син - у ПЗЗСО «Альтерра Скул» м.Києва.
Позивач стверджує, що відповідач усунувся від виховання дітей. Після початку АТО в 2014 році він виїхав у невідомому напрямку, до дітей не приїжджав з 2014 року; матеріально дітям не допомагає та заборгував аліменти, онлайн не спілкується, станом здоров'я та вихованням дітей не цікавиться.
Позивач наголошує, що завдяки згоді, яку їй надав відповідач за її проханням, про тимчасові виїзди дітям разом з позивачкою до Турецької Республіки, вона могла оформити дітям тимчасові посвідки на проживання. Проте, строк такої згоди спливає менше як за рік і зараз взагалі відповідач такої згоди не дає, на дзвінки не відповідає та місце свого перебування не повідомляє. Внаслідок цього, реальні проблеми щодо питань освіти, здоров'я, пересування дітей можуть поставити позивача в глухий кут.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач не платить жодних аліментів. Заборгованість по аліментах на 01.03.2024 рік складає 166 451.61 гривень.
Відповідач не платить грошей на утримання дітей, а витрати на їх утримання зростають як через їх вік, так і через важку економічну ситуацію в країні у зв'язку з воєнним станом, тому позивач просить суд збільшити розмір стягнення аліментів в твердій грошовій сумі по 6000 гривень на кожну дитину до їх повноліття.
Ухвалою суду від 14 червня 2024 р. прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 05 листопада 2024 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 не скористався.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Павленко Г.М. у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання, в якому вона просила розглянути цю справу без сторони позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, а також зазначила, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання також не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконкому Ірпінської міської ради Н.В. Співак подала до суду клопотання, в якому просила розгядати справу за її відсутності.
За положенням ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини у справі та об'єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що між сторонами 03.11.2007 року був зареєстрований шлюб, від якого у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 від 01.07.2008 р. та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 05.01.2011 р.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2015 року у справі № 185/6883/15-ц (провадження № 2/185/3789/15), яке набрало 28.08.2015 законної сили, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано.
Матеріалами справи встановлено, що 18 січня 2023 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/4128/22 було задоволено позовну заяву ОСОБА_5 та стягнено із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання дітей ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) в твердій грошовій сумі 10000 (десять тисяч) гривень (по 5000 гривень на одну дитину), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 12 жовтня 2022 року і до повноліття дітей, тобто 23.06.2026 р. та ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідно.
На виконання вищезазначеного рішення 13 квітня 2023 року, було видано виконавчий лист по справі № 367/4128/22.
Згідно листа Донецького ВДВС у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22.03.2024 року № 22.7- 19831, відповідач має заборгованість зі сплати аліментів за період 12.10.2022 по 01.03.2024 в розмірі 166451 грн. 61 коп.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою Україною, «держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини».
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).
За змістом частин 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина перша статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кореспондує, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, та зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст.182 ЦПК України при визначенні розміру аліментів суд ураховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим,аніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 ст. 182 СК України).
Частиною першою ст. 192 СК України регламетовано, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд установить, що матеріальне становище платника аліментів дозволяє чи не дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити чи зменшити розмір аліментів, що підлягає стягненню з платника аліментів.
Статтею сьомою Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що в 2025 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років становить 2 563 гривні, а на дітей віком від 6 до 18 років 3196 гривень.
Виходячи з наведеного, з урахуванням збільшення витрат на утримання дітей, враховуючи їх вік та потреби, враховуючи найкращі інтереси дітей, які превалюють над майновим становищем платника аліментів, необхідність захисту прав дітей на належне утримання, керуючись принципом розумності і справедливості, суд приходить до висновку, що слід збільшити розмір аліментів, стягуваних за рішенням суду до 6000 грн. щомісячно на кожну дитину до їх повноліття, оскільки такий розмір аліментів, на переконання суду, відповідатиме реальним потребам дітей, а також матеріальному становищу сторін у справі.
На переконання суду, такий розмір аліментів забезпечуватиме реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпеченні потреб дітей та не порушуватиме правила щодо дотримання загалом паритету (рівності) батьків у виконанні обов'язку з матеріального утримання дітей.
Крім цього, позивач, у своїх позовних вимогах, просить суд надати дозвіл на реєстрацію місця проживання, отримання паспортів, посвідок та інших документів, пов'язаних з місцем проживання, освітою, лікуванням дітей без згоди батька.
Зазначену вимогу, обґрунтовує тим, що отримати таку згоду вона позбавлена можливості, оскільки відповідач не відповідає на дзвінки та не повідомляє про місце свого перебування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року№ 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинутина інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Під час судового розгляду підтверджено належними письмовими доказами, що батько дітей тривалий час не приймає участі у вихованні дітей, не утримує їх матеріально.
Вказані обставини підтверджуються фактом проживання дітей з матір'ю з 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Договору дарування житлового будинку від 09 серпня 2019 року, Довідки від 28.02.2018 р. № 3251-8353 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, Довідки від № 3251-8354 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Окрім цього в матеріалах справи наявні відомості про відкриті виконавчі провадження відносно відповідача щодо стягнення аліментів з останнього на утримання спільних з позивачем дітей.
Відповідач у свою чергу у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, встановлені у судовому засіданні обставини належними та допустимими доказами не спростував.
Наведені обставини дають суду дійти висновку, що в найкращих інтересах дитини буде рішення про задоволення даної позовної вимоги.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, судом встановлено наступне.
За ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (ст. 141 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно ч. 1, 2 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Таким чином, у разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями статті 29 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.01.2018 року у справі №537/5119/15-ц, постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року у справі №753/6498/15-ц.
Дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22).
З'ясувавши обставини справи, а також те, що на момент розгляду справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виповнилося 14 років, що підтверджується копією Свідоцтва серії НОМЕР_1 від 01.07.2008 р. та копією Свідоцтва серії НОМЕР_2 від 05.01.2011 р, відсутні передбачені законом підстави для розгляду судом спору про визначення місця проживання дітей.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, суд вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дітей, яким виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дітей з нею, необхідно відмовити.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач, відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом про збільшення розміру стягнення аліментів, то з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Окрім цього, позивачем були понесені судові витрати за подання до суду позовної заяви в розмірі 1 211 грн. 20 коп., які у відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, також підлягають стягненню з відповідача на її користь.
З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 141, 150, 153, 155, 157, 160, 180-184, 192 Сімейного Кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про збільшення розміру стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей- задовольнити частково.
Збільшити розмір аліментів, визначений рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2023 року та стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 6 000 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 6 000 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Надати дозвіл ОСОБА_1 на реєстрацію місця проживання, отримання паспортів, посвідок та інших документів, пов'язаних з місцем проживання, освітою, лікуванням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди батька ОСОБА_2 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ) 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 копійок витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Кравчук