Номер провадження: 11-кп/813/1852/25
Справа № 509/6066/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
30.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу прокурора Чорноморської окружної прокуратури Одеської обл. ОСОБА_9 на вирок Овідіопольського районного суду Одеської обл. від 07.04.2025 у к/п № 12021162380000615 від 25.10.2021, та № 12021162380000644 від 10.11.2021 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Полтава, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
-обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Зазначеним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки та 5 місяців.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою визначено залишити без змін до набрання вироком законної сили. Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з дня проголошення вироку.
Визначено рахувати ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою з 24.11.2021 з дня фактичного затримання.
Відповідно до ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Скасовані арешти, накладені на майно ухвалами слідчих суддів від 27.10.2021 та 18.11.2021. Вирішено питання щодо речових доказів.
Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, 07.11.2021 в денний час доби, ОСОБА_7 , з метою повторного таємного викрадення чужого майна, переконавшись, що його дії залишаються непоміченими, керуючись прямим корисливим мотивом, не маючи будь-яких прав на перебування на території вказаного домоволодіння, яке облаштоване власником під зберігання майна, та має засоби охорони від доступу сторонніх осіб, через зачинену хвіртку проник до подвір'я домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Знаходячись на подвір'ї, ОСОБА_7 увійшов до гаражного приміщення, яке не облаштоване воротами, та таємно викрав електродробілку для зерна марки Млин-ОК Млин-3, вартістю 3000 грн., яка належить потерпілої ОСОБА_10 . У подальшому ОСОБА_7 з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник та розпорядився майном на власний розсуд.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор Чорноморської окружної прокуратури Одеської обл. ОСОБА_9 , не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого вказує на те, що судом 1-ої інстанції було допущене неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність з огляду на такі обставини:
- ухвалою суду від 07.04.2025 у цьому ж кримінальному провадженні було декриміналізовано інші епізоди за фактом вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 злочинів, передбачених ч.3 ст. 185 КК України, кримінальне провадження було закрито на підставі п. 4-1) ч.1 ст. 284 КПК України, у зв?язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Відтак, оскаржуваним вироком помилково встановлена така кваліфікуюча ознака, як повторність;
- судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 через зачинену хвіртку проник до подвір?я домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , знаходячись на подвір?ї, увійшов до гаражного приміщення, яке не облаштоване воротами та таємно викрав майно, що належить потерпілій ОСОБА_10 . Проте дії обвинуваченого судом кваліфіковані з зайвою ознакою - таємне викрадення майна, поєднане з проникненням у жило та інше приміщення». Водночас, відповідно до обвинувального акту дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у сховище, проте суд безпідставно в мотивувальній частині вироку зазначив, про встановлення органом досудового розслідування в діях ОСОБА_7 ознаки «крадіжка поєднана з проникненням у житло та інше сховище».
За таких обставин, прокурор ОСОБА_9 просить змінити вирок від 07.04.2025, виключити з мотивувальної частини вироку кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України - вчинення злочину повторно та « поєднане з проникненням в житло та інше приміщення».
Зазначити у мотивувальній частині вироку кваліфікуючу ознаку вчиненого ОСОБА_11 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана із проникненням у сховище.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 та просила її задовольнити, водночас обвинувачений та його захисник не заперечували проти її задоволення.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить наступних висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вказаного вироку свідчить про те, що він вказаним вимогам відповідає не в повному обсязі з огляду на такі обставини.
Приписами ст. 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватої у мотивувальній частині вироку суду зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
З матеріалів судового провадження вбачається, що до Овідіопольського райсуду надійшли обвинувальні акти відносно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України по епізодам від 23.09.2021, 20.10.2021, 24.10.2021, 07.11.2021, 08.11.2021, 09.11.2021 та від 10.11.2021.
В обвинувальному акті по к/п №12021162380000615 від 25.10.2021 серед іншого було зазначено, що ОСОБА_7 був засуджений 28.05.2021 Овідіопольським райсудом Одеської обл. за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України.
У подальшому, ухвалою суду 1-ої інстанції від 07.04.2025 було задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та кримінальне провадження №12021162380000615 від 25.10.2021 та №12021162380000644 від 10.11.2021 було закрито за епізодами від 23.09.2021, 20.10.2021, 24.10.2021, 08.11.2021, 09.11.2021 та від 10.11.2021 у зв'язку із втратою чинності законом, яким встановлена кримінальна протиправність діяння.
Водночас, оскаржуваним вироком ОСОБА_7 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України за кваліфікуючими ознаками - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана із проникненням у житло та інше приміщення.
Натомість, відповідно до ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
В той же час, згідно із приміткою до ст. 185 КК України у ст.ст. 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або ст.ст. 187, 262 цього Кодексу.
Водночас, як вбачається з матеріалів судового провадження ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської обл. від 18.03.2025 було задоволено подання органу пробації про звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання за вироком суду від 28.05.2025, у зв'язку із декриміналізацією.
Відтак, з огляду на зазначені вище обставини ОСОБА_7 є несудимою особою, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи прокурора відносно неправильної кваліфікації його дій.
Окрім того, оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою - «із проникненням у житло та інше приміщення».
Водночас, ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні злочину за вказаним епізодом у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою «із проникненням у сховище».
Так, однією із диференціюючих ознак деяких злочинів проти власності виступає ознака «проникнення в житло, інше приміщення чи сховище».
У постанові від 19.11.2018 (справа № 205/5830/16-к) Об'єднана палата ККС у складі ВС зробила висновок про те, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об'єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).
Відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів, сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння до них сторонніх осіб.
На підставі аналізу мотивувальної та резолютивної частин вироку вбачається, що суд фактично погодився із кваліфікацією органу досудового розслідування, однак допустив помилку у зазначенні кваліфікуючої ознаки, що є підставою для зміни вироку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Згідно із п. 3) ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Пунктом 1 ст. 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Окрім того, відповідно до резолютивної частини вироку суду строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 визначено рахувати з дня проголошення вироку.
Разом із тим, чинний кримінальний процесуальний закон не передбачає чіткого нормативного врегулювання початку строку відбування покарання у виді позбавлення волі.
Натомість, ч.ч. 1 та 2 ст. 532 КПК України визначено, що вирок або ухвала суду 1-ої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
В свою чергу, ч. 1 ст. 87 КВК України встановлює, що особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не раніше спливу триденного та не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили.
Системний аналіз вищевикладених вимог закону дає підстави дійти висновку про те, що початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі відраховується з дня набрання вироком суду 1-ої інстанції законної сили, при цьому, до такого строку зараховується строк попереднього ув'язнення до моменту набрання таким вироком законної сили.
Зазначені обставини відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 408 КПК України є підставою для зміни оскаржуваного вироку.
Водночас, колегією суддів встановлено, що на час розгляду апеляційним судом апеляційної скарги прокурора обвинувачений ОСОБА_7 вже відбув призначене судом 1-шої інстанції покарання, у зв'язку з чим він підлягає негайному звільненню з-під варти.
Окрім того, апеляційний суд у контексті тієї обставини, що обвинувачений ОСОБА_11 відбув призначене йому оскарженим вироком покарання 24.04.2025, зауважує, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 397 КПК України суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення (у даному випадку 07.05.2025) надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.
Водночас, всупереч зазначеним вимогам закону суд 1-ої інстанції направив матеріали кримінального провадження до апеляційного суду лише 19.05.2025, що потягло за собою порушення прав обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема права на свободу та особисту недоторканість.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, в рішенні ЄСПЛ «Руслан Яковенко проти України» було констатовано порушення, яке виразилося у перевищенні строку тримання особи під вартою. Відповідно до обставин справи, судом було зазначено, що вирок суду фактично передбачав два окремих заходи, пов'язані з позбавленням заявника свободи: по-перше, покарання у вигляді позбавлення волі, по-друге, тримання заявника під вартою у вигляді запобіжного заходу до набрання вироком законної сили. Хоча призначене покарання мало закінчитися через три дні, другий зазначений захід повинен був тривати довше, зважаючи на строк, відведений для подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги тривалість тримання заявника під вартою була б ще довшою і залежала б від тривалості розгляду справи апеляційним судом. Відтак, ЄСПЛ було зазначено, що зважаючи на помітне місце, яке займає у демократичному суспільстві право на свободу, держава-відповідач має вдатись до всіх сучасних засобів зв'язку для мінімізації затримки виконання постанови про звільнення заявника з-під варти, як цього вимагає відповідна практика.
З огляду на встановлені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, колегія суддів із урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Об'єднаної палати ККС ВС від 14.06.2021 у справі №686/9636/18, вважає за необхідне довести до відома голови Овідіопольського районного суду Одеської обл. про допущення головуючим суддею зазначених порушення для вжиття належних та дієвих заходів реагування, з метою неприпустимості в подальшому аналогічних порушень вимог закону під час розгляду кримінальних проваджень, зокрема тих, у якому особи утримуються під вартою.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407-409, 412, 413, 419, 424, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Чорноморської окружної прокуратури Одеської обл. ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Овідіопольського районного суду Одеської обл. від 07.04.2025, яким ОСОБА_7 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України - змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України - вчинення злочину повторно та поєднане із проникненням в житло та інше приміщення.
Зазначити у мотивувальній частині вироку кваліфікуючу ознаку вчиненого ОСОБА_11 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана із проникненням у сховище.
Абзац восьмий резолютивної частини вироку викласти в наступній редакції:
«Строк відбуття покарання ОСОБА_7 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період часу з 24.11.2021 по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.»
Засудженого ОСОБА_7 звільнити з-під варти негайно, у зв'язку із повним відбуттям призначеного покарання.
Копію ухвали апеляційного суду направити до ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для негайного виконання.
Довести до відома голови Овідіопольського районного суду Одеської обл. про істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, допущені головуючим суддею ОСОБА_1 під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3