Справа № 201/2865/25
Провадження № 2/201/2365/2025
30 травня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Батманової В.В.,
з секретарем судового засідання Горбатенко Д.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Соборного районного суду міста Дніпра у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 10.03.2025 надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій позивач просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 176805,75 грн. в рахунок компенсації вартості предмета лізингу та 27,73 грн. відсотків за користування предметом лізингу, а разом 176833,48 грн. та судові витрати в розмірі 2422 грн. 40 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 23 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційний Банк «Приват Банк» було укладено договір фінансового лізингу автомобіля № КТН0А-00000025, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Макаревич В.Г. та зареєстрований у реєстрі під №412, відповідно до умов якого лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу, а саме: Nissan X-Trail, 2020 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до Додатку №1 до Договору лізингу починаючи з 19.03.2021 Лізингоодержувач повинен був кожного місяця сплачувати загальний лізинговий платіж у розмірі 13750,86 грн., з 19.02.2022 у розмірі 13504,32 грн., з 19.02.2023 у розмірі 13270,10 грн., з 19.02.2024 у розмірі 13047,60 грн. Останній частковий лізинговий платіж Лізингоодержувач здійснив у липні 2024 року. Після цього лізингові платежів Відповідачем не вносилися.
01 жовтня 2024 року у зв'язку із затримкою Відповідачем лізингових платежів більше ніж на один календарний місяць, Позивачем було направлено Лізингоодержувачу повідомлення про настання події дефолту та про розірвання Договору лізингу з 27.10.2024
Заборгованість за лізинговими платежами виникла до моменту розірвання договору фінансового лізингу, а саме: 176805,75 грн. в рахунок компенсації вартості предмета лізингу та 27,73 грн. відсотків за користування предметом лізингу, а разом 176833,48 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 10.03.2025 указана позовна заява передана для розгляду судді Батмановій В.В.
Ухвалою судді від 11 березня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про витребування майна та стягнення заборгованості.
Представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи без його участі, просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що 23 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційний Банк «Приват Банк» було укладено договір фінансового лізингу автомобіля № КТН0А-00000025, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Макаревич В.Г. та зареєстрований у реєстрі під №412, відповідно до умов якого лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу, а саме: Nissan X-Trail, 2020 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до п. 2.3. Договору лізингу строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу становить 60 місяців (п. 14.2. Договору лізингу) та складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених у Додатку 2 «Графік сплати лізингових платежів» до Договору лізингу та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу.
За змістом п. 2.4. Договору лізингу предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії Договору лізингу. В разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно з умовами цього договору, предмет лізингу по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю не повертається.
Умови переходу права власності на предмет лізингу від Лізингодавця до лізингоодержувача визначені у п. 11.2. Договору лізингу, відповідно до якого сторони дійшли до згоди про те, що на протязі 10 робочих днів з дня закінчення строку лізингу передбаченого договором, при обов'язкових умовах сплати лізингоодержувачем в повному обсязі заборгованості, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування витрат, збитків Лізингодавцю, та при обов'язковій відсутності відмови Лізингодавця від Договору лізингу (розірвання договору) відповідно до умов договору та чинного законодавства, Лізингодавець зобов'язаний підписати акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності. Право власності на предмет лізингу переходить від Лізингодавця до лізингоодержувача в момент підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печаткою лізингодавця акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності.
Відповідно до п. 4.1. Договору лізингу сплата лізингоодержувачем винагороди за користування предметом лізингу здійснюється відповідно до п. 14.3. договору у складі лізингових платежів, при цьому відсотки розраховуються на залишок невідшкодованої частини вартості предмета лізингу, виходячи з 360 днів у році.
Відповідно до Додатку №1 до Договору лізингу починаючи з 19.03.2021 Лізингоодержувач повинен був кожного місяця сплачувати загальний лізинговий платіж у розмірі 13750,86 грн., з 19.02.2022 у розмірі 13504,32 грн., з 19.02.2023 у розмірі 13270,10 грн., з 19.02.2024 у розмірі 13047,60 грн. Останній частковий лізинговий платіж Лізингоодержувач здійснив у липні 2024 року. Після цього лізингові платежів Відповідачем не вносилися.
01 жовтня 2024 року у зв'язку із затримкою Відповідачем лізингових платежів більше ніж на один календарний місяць, Позивачем було направлено Лізингоодержувачу повідомлення про настання події дефолту та про розірвання Договору лізингу з 27.10.2024
Станом на 05.03.2025 предмет лізингу лізингоодержувачем не повернуто, місце знаходження транспортного засобу позивачу не відоме, прострочену заборгованість за лізинговими платежами відповідач не сплатив.
Заборгованість за лізинговими платежами виникла до моменту розірвання договору фінансового лізингу, а саме: 176805,75 грн. в рахунок компенсації вартості предмета лізингу та 27,73 грн. відсотків за користування предметом лізингу, а разом 176833,48 грн.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (тут і далі закон №723/97-ВР від 16.12.1997, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 1 ст. 806 ЦК України).
Відповідно до пунктів 3, 4, 5, 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право: відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
За змістом пунктів 3 та 7 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний: своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Згідно із ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно із положеннями ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Оцінюючи надані докази, суд дійшов висновку про порушення відповідачем договірних зобов'язань перед позивачем щодо сплати лізингових коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 добровільно повернув вказаний борг. Відсутність грошових коштів не звільняє від обов'язку погасити борг за укладеним договором. Суд звертає увагу, що протягом розгляду справи відповідачем не подано пояснень чи письмових доказів на підтвердження неможливості виконання умов договору.
Таким чином, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного наданого доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» ОСОБА_1 про витребування майна та стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 176805 (сто сімдесят шість тисяч вісімсот п'ять) грн. 75 коп. в рахунок компенсації вартості предмета лізингу та 27 (двадцять сім) грн. 73 коп. відсотків за користування предметом лізингу, а разом 176833 (сто сімдесят шість тисяч вісімсот тридцять три) грн. 48 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок.
Рішення суду відповідно до положень ст. 289 ЦПК України набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: В.В. Батманова