05 червня 2025 року справа №200/6433/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Геращенко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 200/6433/24 (головуючий І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Адвокат Бут Вадим Анатолійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області №932400158745 від 13.06.2024 про відмову в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8. ч. 2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідно до п. 8. ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів пільгового стажу з 02.03.2005 - 30.11.2017 та з 01.09.2021 - 28.02.2023 починаючи з 08.06.2024.
В обґрунтування зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності 2 групи з 2017 року. У зв'язку із досягненням пенсійного віку, звернулася із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пільгову пенсію відповідно п. 8 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вважає, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“- «г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Проте, вказує позивач, 13.06.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, а тому звернулась до суду із цим позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 200/6433/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №932400158745 від 13.06.2024 про відмову ОСОБА_1 в переведенні її на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8. ч. 2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 08.06.2024 про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (тролейбуса) відповідно до п. “з» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII) з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) із зарахуванням до пільгового стажу “водієм міського пасажирського транспорту (тролейбуса)» періодів роботи з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності з 16.11.2017, що підтверджується матеріалами справи та визнається позивачем та відповідачем.
Позивач, звернулась із заявою від 08 червня 2024 року про перерахунок пенсії - перехід на інший вид пенсії, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах згідно з Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, за принципом екстериторіального розподілу завдань, розглянуто заяву ОСОБА_1 від 08 червня 2024 року та прийнято рішення № 932400158745 від 13.06.2024 про відмову в перерахунку пенсії, у зв'язку з тим, що вік позивачки на дату заяви не досяг 55 років.
Згідно з протоколом розрахунку стажу форми РС-право періоди пільгової роботи позивача відсутні, зокрема період її роботи з 02.03.2005 по 31.10.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023 зараховано лише до страхового стажу.
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування періоди роботи позивача з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023 віднесені до спеціального стажу під кодом для обліку ЗП 301331.
Довідкою від 22.05.2024 № 37, що видана філією “Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо» КП “Київпастранс, підтверджено, що позивач дійсно працювала в Куренівському тролейбусному ремонтно-експлуатаційному депо КП “Київпастранс» на посаді водія тролейбуса на лінії з повною місячною нормою годин та зайнятий перевезенням пасажирів в межах міста з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023. Стаж роботи водія тролейбуса складає 14 років, 2 місяці, 28 днів. На даній роботі працювала повний робочий день, інших робіт не виконувала. Відпустки без збереження заробітної плати не надавались.
В довідці від 22.05.2024 № 38, що видана що видана філією “Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо» КП “Київпастранс, міститься інформація про перейменування підприємства Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо “КП Київелектротранс».
Не погодившись з відмовою їй у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України Про пенсійне забезпечення.
Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2статті 4 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії. Відповідно до пункту 1 статті 10 Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Щодо досягнення необхідного пенсійного віку, судом першої інстанції зазначено наступне.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII (далі - Закон України № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-IV розділом XIV-1, який містить пункт 8 частини другої статті 114 такого змісту:
На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом "з" статті 13 Закону України № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VІІІ (далі Закон України № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом України №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону України № 1788-ХІІ вік та стаж, необхідні для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам вік з 50 років до 55 років, а стаж з 20 до 25 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон України № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом України № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та страхового стажу. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років та страховий стаж 20 років, тоді як другий - у 55 років та страховий стаж 25 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд приходить до висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону України № 1058-ІV, які передбачають саме такі умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах для водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Суд зазначиву, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах при зверненні із заявою від 08.06.2024 при досягненні 50 років та при наявному загальному стажі роботи не менше 20 років, в тому числі на роботі водія міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) не менше 10 років.
Щодо пільгового стажу водієм міського пасажирського транспорту (тролейбуса) за період з 02.03.2005 - 30.11.2017 та з 01.09.2021 - 28.02.2023, судом першої інстанції зазначено наступне.
У відповідності до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Так, згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 позивач:
17.11.2000 зарахована учнем на курси підготовки водіїв трамвая в КП “Київпастранс», Навчально-курсовий комбінат;
17.04.2001 отримала кваліфікацію водія трамвая третього класу;
17.04.2001 відрахована з НКК у зв'язку з закінченням навчання;
19.04.2001 позивач прийнята до відділу експлуатації водієм трамвая 3 класу в Трамвайне РЕД ім. Красіна;
18.12.2002 отримала кваліфікацію водія трамвая 2 класу;
18.08.2004 позивач звільнена за згодою сторін;
27.08.2004 - 28.02.2005 навчання в КП “Київпастранс», навчально-курсовий комбінат; 02.03.2005 позивач прийнята водієм тролейбуса 3 класу в КП “Київпастранс»; 01.12.2006 позивачу присвоєний другий клас водія тролейбуса;
01.01.2008 позивачу присвоєна кваліфікація водія тролейбуса 1-го класу;
01.09.2021 позивач переведена водієм тролейбуса 1 - го класу;
01.03.2023 переведена водієм тролейбуса 1-го класу.
Працює по теперішній час.
Суд також наголошує, що по всіх спірних періодах роботи позивача наявні записи в трудовій книжці, жодних виправлень, закреслень тощо, не містять.
Довідкою від 22.05.2024 № 37, що видана філією “Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо» КП “Київпастранс, підтверджено, що позивач дійсно працювала в Куренівському тролейбусному ремонтно-експлуатаційному депо КП “Київпастранс» на посаді водія тролейбуса на лінії з повною місячною нормою годин та зайнятий перевезенням пасажирів в межах міста з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023. Стаж роботи водія тролейбуса складає 14 років, 2 місяці, 28 днів. На даній роботі працювала повний робочий день, інших робіт не виконувала. Відпустки без збереження заробітної плати не надавались.
Пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV визначено, що пільгова пенсія призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв).
Судом встановлено та наявними документами у справі підтверджено, що в період з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023 позивач працювала водієм тролейбусу.
У рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, в оскаржуваному рішенні відповідачем взагалі не зазначено з яких підстав не зараховано до пільгового стажу періоди роботи позивача з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023.
Відтак, відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023 до пільгового стажу.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача періодів її роботи водієм тролейбусу з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідно до п. 8. ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення - 08.06.2024, судом першої інстанції зазначено наступне.
Як передбачено п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3ст.245 КАС України).
Аналіз зазначеної норми, у її взаємозв'язку з ч.2ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано усі визначені законом умови, необхідні для одержання пенсії за віком на пільгових умовах. Зокрема, наявність у позивача страхового стажу.
Разом з тим, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка протиУкраїни"(Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага протиУкраїни"(Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Відповідно до приписів розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
Заяву про призначення пенсії позивач подала за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
З огляду на викладене, оскільки вирішення питання, наявності права на пенсію (підрахунку страхового та пільгового стажу) є прерогативою пенсійного органу, суд вбачає у необхідності захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 08.06.2024 про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (тролейбуса) відповідно до п. “з» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII) з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) із зарахуванням до пільгового стажу “водієм міського пасажирського транспорту (тролейбуса)» періодів роботи з 02.03.2005 по 30.11.2017 та з 01.09.2021 по 28.02.2023.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 200/6433/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 200/6433/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 05 червня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв