Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5506/2025
27 травня 2025року місто Київ
справа № 752/20122/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Кирилюк Г.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Данілової Т.М., у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води,-
У вересні 2024 року позивач КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість:
за спожиті до 01травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6424,86 грн.;
за спожиті з 01травня 2018 року по 31жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 89725,86 грн.;
за спожиті з 01листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 69131,50 грн.,
за спожиті з 01листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 471,22 грн.;
з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 111,75 грн.;
з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 66,24 грн. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідач є власником квартири та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , де є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго».
Вказував, що відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення, в результаті чого утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути.
Зазначав, що позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року №602-18, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП КМДА «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з центрального опалення та/або з центрального постачання гарячої води у розмірі 6424,86 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року позов КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 4983,81 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 89725,86 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 61113,88 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 471,22 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 66,24 грн. та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог КПвиконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
В обґрунтування вимог посилався на те, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення на його користь заборгованості поза межами трирічного строку позовної давності, про що він зазначив, подавши до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.
Вказував, що КП «Київтеплоенерго» в межах строку позовної давності мало право на стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, спожиті за період з 02 квітня 2017 року по 01 травня 2018 року, що згідно наданого суду розрахунку складає 4983,81 грн. Але, судом не досліджено та не надано правову оцінку, тому факту, що в доданій до позовної заяви виписки з особового рахунку стосовно заборгованості за послуги надані до 01 травня 2018 року, та право вимоги, на які було відступлено на користь КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» зазначається період з серпня 2016 року.
Зазначав, що суд мав застосувати строк позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що КП «Київтеплоенерго» звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва з позовною заявою у вересні 2024 року, проте просить стягнути заборгованість з відповідача за період до 01 травня 2018 року, та за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, тобто без урахування трирічного строку позовної давності.
11 березня 2025 року від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зч.1 ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ст.ст.19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договір про надання комунальних послуг укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку. Частиною 5 статті 13 вище вказаного закону визначено, що відмова від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладення договору з виконавцем не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки, згідно з частиною 2 статті 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Таким чином,споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо вони фактично користуються ними зі згоди постачальника послуг.
Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи, 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного договір №602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат.
Відповідно до Додатку №1 та/або додатку №2 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води за адресою споживання: АДРЕСА_2 .
З 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ЦПГВ).
Відповідач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06червня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Р.П.
Відповідно ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , оплату яких останній вчасно та регулярно не здійснював, що призвело до утворення заборгованості.
Як вбачається з довідки від 16 жовтня 2024 року №054015503990100, КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» просило стягнути з відповідача заборгованість за:
спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6424,86 грн.,
спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 89725,86 грн.,
спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 61113,88 грн.,
спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 471,22 грн.,
абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 66,24 грн. у період з 01 листопада 2021 року.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив застосувати до даних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст.256 ЦК України).
Відповідно до ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).
Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України продовжувалася.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Разом з тим, на момент відміни карантину діяв п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, зурахуванням п.п.12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що до вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період до 02 квітня 2017 року має бути застосовано наслідки пропуску строку позовної давності.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд мав застосувати строк позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що КП «Київтеплоенерго» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою у вересні 2024 року, проте просить стягнути заборгованість з відповідача за період до 01 травня 2018 року, та за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, тобто без урахування трирічного строку позовної давності, спростовуються вищевикладеним.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не досліджено та не надано правову оцінку, тому факту, що в доданій до позовної заяви виписки з особового рахунку стосовно заборгованості за послуги надані до 01 травня 2018 року, та право вимоги, на які було відступлено на користь КП «Київтеплоенерго» зазначається період з серпня 2016 року, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції, застосувавши до вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період до 02 квітня 2017 року наслідки пропуску строку позовної давності відповідно відмовив у стягненні суми заборгованості за період до 02 квітня 2017 року.
Оскільки відповідач є споживачами послуг, які надаються позивачем, однак ОСОБА_1 належним чином не виконував обов'язок зі сплати вказаних послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиті з 02 квітня 2017 року по 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 4983,81 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 89725,86 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 61113,88 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 471,22 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 66,24 грн.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 04 червня 2025 року.
Головуючий:
Судді: