Справа № 369/4776/24 Головуючий у 1 інстанції: Янченко А.В.
Провадження № 22-ц/824/2656/2025 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
16 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Короткий зміст обставин справи
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 000,00 грн, понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 03 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4864549 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн, строком на 30 днів, зі сплатою 1,90 % за кожен день користування кредитом.
Позивач зазначив, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за договором виконало повністю та надало грошові кошти в обумовленому договором розмірі шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Оскільки відповідач порушив умови договору, станом на 14 березня 2024 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 49 200,00 грн, у тому числі: 15 000,00 грн сума заборгованості за основним боргом, 34 200,00 грн відсотки за користування кредитом.
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором від 03 жовтня 2021 року № 4864549 укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем, набуло ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором від 03 жовтня 2021 року № 4864549 у розмірі 22 500,00 грн, а також суму сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви у розмірі 884,33 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
У решті вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 16 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» через систему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначило, що суд першої інстанції порушив право позивача на захист, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновків суду не відповідають обставинам справи, суд порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Мотивувало апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції помилково зазначив про неправильне нарахування відсотків позивачем та про те, що зазначений розмір відсотків не відповідає умовам кредитного договору.
Апелянт не погоджується з позицією суду, оскільки відповідачу, перед укладенням кредитного договору, було в чіткій та зрозумілій формі надана вся інформація.
Усі нарахування було здійснено відповідно до умов кредитного договору та в межах строку кредиту. А отже, суд в своєму рішенні неправильно здійснив нарахування відсотків, що призвело до ухвалення неправомірного рішення та спричинило негативні наслідки для позивача. Окрім того, умови договору є справедливими, добросовісними, зрозумілими та не суперечать чинному законодавству України. Станом на сьогоднішній день, ані кредитний договір, ані будь-яке його положення чи пункт, включаючи ціну договору, не визнано відповідно до чинного законодавства недійсними, несправедливими чи недобросовісними.
Підписуючи договір, позичальник погодився на укладання договору саме такого змісту, що нівелює усі доводи щодо невідповідності нарахування заборгованості умовам договору.
У даному випадку сторонами погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування процентів здійснено в межах погодженого строку.
Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відмови у стягненні відсотків, оскільки нараховані позивачем відсотки не носять штрафного характеру - не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту, тобто є процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Відповідно до пункту 1.5 кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до пункту 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до пункту 4.3 договору.
02 листопада 2021 року відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. кредитного договору, кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев'яносто) календарних днів.
Відповідач оплати за кредитним договором не здійснював.
Судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, а саме детальному розрахунку заборгованості за кредитним договором.
За умовами договору факторингу, позивач, відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість за тілом кредиту та нараховані і несплачені проценти за користування кредитними коштами.
Позивач документально довів, що ним понесено витрати на правову допомогу, а тому у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні. Крім того, позивач поніс витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8 000,00 грн.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач відзив на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, не надав.
Згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З огляду на частину 1 статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачений ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що 03 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4864549 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн, строком на 30 днів, зі сплатою 1,90 % за кожен день користування кредитом.
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором від 03 жовтня 2021 року № 4864549 укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем набуло ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за договором виконало повністю та надало грошові кошти в обумовленому договором розмірі шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Оскільки відповідач порушив умови договору, станом на 14 березня 2024 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 49 200,00 грн, у тому числі: 15 000,00 грн сума заборгованості за основним боргом, 34 200,00 грн відсотки за користування кредитом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків за невиконаним зобов'язанням відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважав за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру 50 % від суми заборгованості за кредитом, а саме до 7 500,00 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на статтю 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З огляду на частину 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 03 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір, який містить електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Суд першої інстанції, зменшуючи розмір відсотків, виходив з того, що позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже, змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Так, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1.5 кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до пункту 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до пункту 4.3 договору.
02 листопада 2021 року відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. кредитного договору, кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль.
Підписуючи кредитний договір відповідач погодився з умовами укладеного договору.
Колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим.
Заборгованість відповідача за кредитом становить 15 000,00 грн.
При цьому, розмір заборгованості за встановленими договірними відсотками за користування кредитом складає 34 200,00 грн, яка хоч і перевищує розмір боргу, однак вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі. Аналогічного висновку дійшов суд касаційної інстанції у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19.
З наданих позивачем документів вбачається, що позичальника повідомлено, що у разі надання позичальнику кредиту, останній за договором споживчого кредитування зобов'язаний буде сплачувати відсотки, розмір та порядок нарахування яких було визначено в договорі та паспорті споживчого кредиту, з яким відповідач ознайомився та без будь яких заперечень підписав.
Таким чином, позичальника повідомлено про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір відсотків, які зобов'язані будуть повернуті позичальником разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою позичальнику у кредит.
Колегія суддів звертає увагу, що проценти за користування кредитом нараховано відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України, а відтак такі не є компенсацією за невиконання зобов'язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому помилковим є посилання суду першої інстанції на пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який регулює встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Крім цього, паспорт споживчого кредиту надається позичальнику до укладення кредитного договору, і його метою є повідомлення позичальника про умови надання кредиту у відповідній установі, у разі непогодження позичальника із викладеними у ньому умовами, останній має право відмовитися від отримання відповідної фінансової послуги.
На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не звертався до позикодавця із заявою про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився зі всіма умовами такого договору.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення боргу за процентами за користування кредитом.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідач, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції власних розрахунків заборгованості не надав, отже належними та допустимими доказами не спростував розмір боргу за кредитом.
Тому розрахунок позивача щодо наявності підстав для стягнення отриманої позичальником суми основного боргу так і процентів за користування кредитом є обґрунтованим.
Водночас помилковим є застосування судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні до спірних правовідносин правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, оскільки такі висновки стосуються можливості судом зменшити розмір неустойки, штрафу та процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.
У справі, що є предметом цього спору, позивач не просив стягнути проценти річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.
Предметом дослідження у цьому апеляційному провадженні є стягнення договірних відсотків, передбачених статтею 1048 ЦК України. Тому, при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень статей 536, 1048, 1056-1 ЦК України.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 34 200,00 грн підлягають задоволенню.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення суми процентів до 7 500,00 грн та часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, за ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва;3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Статтями 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З огляду на договір про відступлення прав вимоги від 18 квітня 2023 року № 18.04/23-Ф, позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 49 200,00 грн, у тому числі: 15 000,00 грн - сума заборгованості за основним боргом, 34 200,00 грн - відсотки за користування кредитом.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо витрат на правову допомогу
Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження надання правової допомоги у суді першої інстанції адвокат Столітній М.М. надав ордер від 14 березня 2025 року № 1423361, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 9422/10 від 18.09.2020, звіт про надання правової допомоги.
Відповідно до звіту про надання правової допомоги від 14 березня 2024 року за надання правових послуг: збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви, складання позовної заяви та подання позовної заяви до суду, загальна кількістю витраченого часу 10 годин та вартість 10 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції вважає, що загалом, розмір витрат позивача на оплату послуг є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим ним на виконання відповідних робіт.
Заперечень відповідача щодо необґрунтованості чи нерозумності розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу не заявлено, тому колегія суддів, ураховуючи подані на підтвердження витрат на правову допомогу докази, вважає заявлений розмір витрат розумним, надані послуги необхідними, з огляду на, що покладає такі витрати на відповідача у заявленому розмірі 10 000,00 грн.
Також на підтвердження надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції адвокат Столітній М.М. надав звіт та платіжну інструкцію на суму 8 000,00 грн.
Від відповідача до суду жодних заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.
Враховуючи надані представником позивача докази понесених витрат на правову допомогу та відсутність заперечень відповідача, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких підстав з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» підлягають стягненню судові витрати зі сплаті судового збору: за подання позовної заяви в сумі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги на рішення суду в сумі 3 633,60 грн, всього 6 056,00 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2, код ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за кредитним договором від 03 жовтня 2021 року № 4864549 у розмірі 49 200,00 грн, у тому числі: 15 000,00 грн - суму заборгованості за основним боргом, 34 200,00 грн - відсотки за користування кредитом, 6 056,00 грн судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій, 10 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, 8 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Є.П. Євграфова
Т.О. Писана