Справа № 357/574/25 Головуючий в суді І інстанції Шовкопляс О.П.
Провадження № 33/824/2735/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.
22 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,
За участі секретаря судового засідання Павлової В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 1 квітня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, студент, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за ч. 5 ст. 126 КУпАП,
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 квітня 2025 року визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, без позбавленням права керування транспортними засобами, без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просив скасувати оскаржувану постанову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що працівниками поліції не було надано доказів керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .
На відеозаписах з нагрудних камер працівників поліції не має тому підтвердження.
Сам по собі протокол про вчинення адміністративного правопорушення не можу бути достатнім доказом винуватості особи, а обставини викладені у ньому, мають бути підтверджені іншими доказами.
Дослідивши апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , захисника Ткаченка В.А., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 2.1 (а) ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Згідно ч. 5 ст. 126 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновки суду першої інстанції про доведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, не маючи права керування таким, що вчинено ним повторно протягом року, стверджуються зібраними у справі доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 210843 від 2 січня 2025 року в частині часу і місця вчинення адміністративного правопорушення, даних про особу, яка його вчинила, ідентифікаційних ознак транспортного засобу, яким особа керувала;
- постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕПР1 № 210843 від 2 січня 2025 року, згідно якої ОСОБА_1 2 січня 2025 року о 03:13 у м. Біла Церква, проспект Незалежності, керуючи транспортним засобом OpelAstra д.н.з. НОМЕР_2 , не мав права керування транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, правопорушення вчинено повторно протягом року, постанова серії ААД № 562914, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП;
- довідкою щодо кваліфікації адміністративного правопорушення;
- витягами з бази ІПНП;
- рапортом працівника поліції, з якого убачається, що під час несення служби 1 січня 2025 року під час вільного патрулювання було зупинено транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався в комендантську годину. В ході спілкування було встановлено, що ОСОБА_1 не мав права керувати транспортним засобом та взагалі не отримував посвідчення водія відповідної категорії.
- відеозаписом з бодікамери, долученим до матеріалів справи, на якому зафіксовано, що ОСОБА_1 , спілкується з поліцейськими, які вимагають у нього посвідчення водія.
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, об'єктивних підстав ставити під сумнів наявні в матеріалах справи докази у суду не має. Сутність вчиненого правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення викладена із належною повнотою та відповідає диспозиції ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Дослідивши вказані докази та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, наявності підстав для притягнення його до відповідальності.
Апеляційний суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги, що на відеозаписі не зафіксовано зупинку транспортного засобу.
Разом з тим, з обстановки події, зафіксованої на відеозаписі з бодікамер працівників поліції, підстави для сумніву щодо факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом відсутні, позаяк з відеозапису убачається, що було зупинено автомобіль з якого вийшов ОСОБА_1 .
Як стверджували поліцейські, ОСОБА_1 після зупинки транспортного засобу пересів з водійського місця на пасажирське, на запитання поліції «де водій», ОСОБА_1 змістовної відповіді не надав, осіб, які б могли вважатися водієм зупиненого транспортного засобу поруч не було.
Апеляційний суд також враховує, що повторність та систематичність вчинення ОСОБА_1 правопорушення встановлена постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2024 року (справа №357/6194/24), якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та застосовано до нього захід впливу у виді попередження, а також постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2025 року (справа № 357/17225/24), якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, без позбавлення права керування транспортними засобами, без оплатного вилучення транспортного засобу, які на момент розгляду в суді не скасовані і дії працівників поліції щодо їх складання не оскаржені.
Належних та допустимих доказів на спростування факту та обставин притягнення до адміністративної відповідальності не надано.
Вказані обставини свідчать про спосіб захисту, обраний ОСОБА_1 з метою уникнення відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, оскільки суд вважає доведеним недотримання ним вимог ст.16 ЗУ «Про дорожній рух» та п.2.1а ПДР України.
Враховуючи зазначене доводи апелянта про скасування постанови суду за обставин, викладених в апеляційній скарзі, є не обґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Апеляційний суд враховує, що стандарти, які встановлює Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанинова проти України», рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16346/02).
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, щоб особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Наявні у справі докази жодних підстав для сумнівів у винуватості ОСОБА_1 не викликають та доводами апеляційної скарги не спростовані.
При цьому апеляційний суд враховує рішення по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, в якому Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У відповідності до ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
За змістом ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Санкцією ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за вказане адміністративне правопорушення у вигляді накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Оскільки санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає позбавлення водія права керування транспортним засобом і таке позбавлення є безальтернативним, тому суд першої інстанції помилково керувався висновками Київського апеляційного суду, викладеним у постанові від 28 лютого 2025 року справа №357/16428/23.
У даній справі слід було керуватися правовим висновком, викладеним у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року (справа № 702/301/20), згідно якого особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 достеменно знав про заборону керувати автомобілем, не отримавши при цьому посвідчення водія, і наслідки за таке порушення, адже його вже було притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
В той же час відповідно до ч. 9 ст. 294 КУпАП постанова в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті цього Кодексу, не може бути посилено апеляційним судом.
Постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 1 квітня 2025 року, відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв'язку із чим залишає цю постанову без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Писана