справа № 357/9194/24
головуючий у суді І інстанції Бондаренко О. В.
провадження № 22-ц/824/5430/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
14 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності на житловий будинок, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області, у якому просив суд: визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 35,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що з 1980 року позивач проживає у житловому будинку загальною площею 35,4 кв. м. за адресом: АДРЕСА_1 , але своє право на цей будинок не зареєстрував.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Білоцерківської міської ради для проведення реєстрації права власності на свій житловий будинок садибного типу, як передбачено вимогами Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації прав на житлові будинки, що збудовані до 05 серпня 1992 року, необхідно подати до уповноваженого орану документи - технічний паспорт, та документ, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об'єктом.
29 травня 2024 року державний реєстратор Білоцерківської міської ради Буримська Н.І. прийняла рішення № 73388502 про відмову у проведенні реєстраційних дій, у зв'язку з відсутністю документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку.
Указаний будинок розташований на земельній ділянці площею 1000 кв. м., яка виділялась для будівництва житлового будинку батькові позивача - ОСОБА_2 , згідно з Договором на право забудови від 20 червня 1948 року, строком на 55 років. На цій земельній ділянці у 1949 році його батьком збудовано житловий будинок загальною площею 51,0 кв. м., з господарськими будівлями та спорудами - літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Д».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 14 лютого 1985 року рішенням Білоцерківського міського народного суду ухвалено: продовжити ОСОБА_3 строк для прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 , залишеного після смерті ОСОБА_2 , право власності на який зареєстровано в бюро технічної інвентаризації згідно вимог, діючого на той час законодавства.
Позивач проживав у господарській будівлі (сараї), яку переобладнав під житловий будинок, але дозвільні документи на таке переобладнання були відсутні.
18 серпня 1989 року рішенням № 264 виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради народних депутатів «Про впорядкування документів індивідуальних забудовників міста» надано дозвіл ОСОБА_3 для проживання ОСОБА_1 на переобладнання сараю розміром 5,59 х 6,40 у житлове приміщення, оскільки право користування земельною ділянкою перейшло до ОСОБА_3 (його матері), після ОСОБА_2 (його батька).
Отже на земельній ділянці площею 1000 кв. м., яка виділялась ОСОБА_2 на 55 років, станом на серпень 1989 року було два житлові будинки, за однією адресою: АДРЕСА_1 , а право власності зареєстровано на один житловий будинок під літ. «А», загальною площею 51,0 кв. м. за ОСОБА_3 , що підтверджується інформацією наданою КП Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації», яка отримана державним реєстратором через електронну систему обміну інформацією № 32069 від 04 квітня 2024 року.
Право власності на житловий будинок літ. «Б», що переобладнаний із сараю, загальною площею 32,3 кв. м., на даний час має загальну площу - 35,4 кв.м., не оформлено та не зареєстровано в установленому законом порядку ні за ОСОБА_3 , ні за ОСОБА_1 .
За погодженням із своєю матір'ю ОСОБА_3 , після проведення робіт по переобладнанню сараю в житловий будинок, позивач мав оформити на себе право власності, але не здійснив цього. Однак, особові рахунки на електропостачання, газопостачання по будинку відкриті на нього, що підтверджується робочим проектом на газопостачання та квитанціями про сплату за послуги електропостачання та газопостачання.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Житловий будинок під літерою «А», в якому вона проживала та була власницею, за природних обставин та конструктивних елементів, велика частина яких становила деревина - руйнується. Для оформлення правових документів на житловий будинок під літ. «Б», в якому він проживає та який було легалізовано, згідно рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 18 серпня 1989 року № 264 «Про впорядкування документів індивідуальних забудовників міста», 08 листопада 2022 року ФОП ОСОБА_4 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу, інвентаризаційна справа № 1015, інформація про який внесена до Реєстру будівельної діяльності, реєстраційний номер ТІ01:6942-4979-6141-2248, ідентифікатор об'єкта будівництва реєстраційний номер НОМЕР_1 , це підтверджує, що житловий будинок, відповідає ознакам надійної та безпечної експлуатації об'єкта та надає можливість вважати закінчений будівництвом об'єкт готовим до експлуатації.
Земельна ділянка, на якій розташовано житлові будинки, яка виділялась його батькові, згідно Договору на забудову, фактично була розділена в натурі на окремі земельні ділянки під житловими будинками в натурі, але юридично не оформлена. Рішень про передачу земельної ділянки у власність, Білоцерківська міська рада не приймала, тому земельна ділянка належить територіальній громаді Білоцерківської міської ради та відноситься до комунальної власності. Земельна ділянка на якій розташовано житловий будинок (переобладнаний з сараю) виділена в натурі, але не зареєстрована відповідно до вимог діючого законодавства. Для оформлення земельної ділянки для обслуговування його житлового будинку, який зазначено в технічному паспорті, виготовленому 10 липня 1989 року літ. «Б», а в технічному паспорті від 04 листопада 2022 року як літ. «А», виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Провести реєстрацію земельної ділянки позивач не має можливості, оскільки право на житловий будинок не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як передбачено вимогами законодавства. Відповідно до п.п. 5 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, зокрема безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до вимог Державного земельного кадастру, для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі під існуючу будівлю, обов'язковою вимогою є реєстрація прав на будівлю. Без реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, Білоцерківська міська рада не приймає рішень щодо передачі земельної ділянки. Оскільки відсутні рішення про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , зареєструвати право на житловий будинок він не має можливості, а тому вимушений звертатися до суду з відповідним позовом.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що земельна ділянка, на якій розташований спірний житловий будинок, який є предметом позову, юридично не оформлена за позивачем, а земельна ділянка належить Білоцерківській міській територіальній громаді та відноситься до земель комунальної власності.
Житловий будинок садибного типу 1979 року побудови, загальною площею 35,4 кв.м., є самочинно збудованим, оскільки під його будівництво не була відведена земельна ділянка, дозвіл на проведення будівельних робіт не надавався, проект не затверджувався.
Власником всього домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже право власності на спірне майно зареєстроване за іншою особою, а саме: матір'ю позивача, після смерті якої виникають спадкові відносини.
Вказані позивачем обставини з поданими доказами не є передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, а суд не повноважний підміняти та виконувати функції, які належать до компетенції органів місцевого самоврядування та органів нотаріату за наявності іншого, окрім судового, шляху для реалізації права позивача на вказане майно.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що житловий будинок, який збудовано в 1979 році, легалізовано в 1989 році, у якому позивач проживає з 1979 року, має рахунки на оплату комунальних послуг по електроенергії та газифікації, а тому не може вважатись самочинним будівництвом.
Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на житловий будинок, на який позивач просить визнати право власності, необхідно оформляти через нотаріуса з видачею свідоцтва на спадщину.
Вказує, що житловий будинок, який належав померлій ОСОБА_3 та в якому вона проживала, за природних обставин та часу його експлуатації зруйнувався, тому за відсутності спадкового майна позивач не оформляв спадкування у нотаріуса на житловий будинок право на який зареєстровано за померлою ОСОБА_3 .
Вказує, що господарська книга у м. Біла Церква не велась, такий документ фактично замінюється технічним паспортом, в якому наявна інформація про технічне обстеження житлового будинку, інформація про який внесена до електронного реєстру, як передбачено вимогами Порядку 1127.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що суд не може підміняти та виконувати функції органів місцевого самоврядування, вважаючи що є інші шляхи реалізації права позивача, незважаючи на те, що саме орган місцевого самоврядування, Білоцерківська міська рада, відповідач по справі, вважає що збудований в результаті реконструкції житловий будинок є самочинним будівництвом і його оформлення повинно проводитись по іншому.
Зазначає, що Білоцерківською міської Ради народних депутатів відповідно до свого рішення від 18 серпня 1989 року за № 264, правонаступником якої з усіма правами та обов'язками є відповідач, було надано дозвіл на переобладнання сараю під житлове приміщення без розподілу існуючої земельної ділянки на дві окремі, тим само погодивши як переобладнання сараю під житлове приміщення, позивачу, як особі, яка зазначена у рішення, так і право на користування земельною ділянкою вже попередньо закріпленою за відповідним будинком.
На думку скаржника, оскаржуване рішення суду першої інстанції фактично нівелює всі попередні правові акти стосовно будинку під літ. «Б» по АДРЕСА_1 , прийняті попередниками відповідача тим самим фактично позбавляють позивача житла.
Наголошує, що жодних незаконних дій з боку позивача стосовно набуття у власність будинку, утвореного в результаті реконструкції по АДРЕСА_1 в тексті оскаржуваного рішенні не встановлено, а відповідачем не наведено.
Від представника Білоцерківської міської ради Київської області - Морської Т.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Овчаренко Д.К. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник Білоцерківської міської ради Київської області у судове засідання не з'явилася, у відзиві заявила клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
З матеріалів справи вбачається, що 20 червня 1948 року між Білоцерківським відділом комунального господарства виконкому міської ради та ОСОБА_2 (забудовник) укладений договору на право забудови (а.с. 9).
Пунктом 1 цього договору визначено, що відділ комунального господарства здає забудовнику земельну ділянку комунальної власності у АДРЕСА_2 площею 1000 кв.м. На вказаній земельній ділянці забудовник зобов'язується побудувати одноповерховий житловий будинок площею 30,60 кв.м. (пункт 2 договору). Земельна ділянка здається на весь строк дії договору безкоштовно. Земельна ділянка здається забудовнику на 55 років з 1948 по 2003 рік (пункт 4 договору).
З копії інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 , вбачається, що станом на 28 квітня 1984 року у домоволодінні наявний житловий будинок загальною площею 51.0 кв.м., підсобні приміщення 35,1 кв.м., а також наявні самовільні забудови: літ. «Б» - літня кухня 6,36х5,48, літ «Г» - тамбур 3,78х2.97, літ «В» - сарай 3,45х2,45, літ «Г» - сарай 2,45х2,35, літ. «Д» - сарай 2,75х2,30 (а.с. 19-24).
Також з указаної інвентаризаційної справи вбачається, що 10 травня 1961 року Білоцерківським МБТІ за реєстровим номером 4033, на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради депутатів трудящихся, за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на будинок АДРЕСА_1 (а.с. 21 зі звороту).
Рішенням Білоцерківського міського народного суду Київської області від 14 лютого 1985 року продовжено ОСОБА_3 строк для прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , та визнано за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 , залишеного після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).
Відповідно до відповіді КП Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризаці» право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі рішення Білоцерківського міського народного суду Київської області від 14 лютого 1985 року. Відомості щодо реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 відсутні (а.с. 40).
З технічного паспорту від 10 липня 1989 року вбачається, що власником домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , та по вказаному домоволодінні рахується: літ «А» - житловий будинок 1949 року побудови, площею 63,5 кв.м., літ «Б» - житловий будинок 1979 року побудови, площею 16,6 кв.м., літ «В» - сарай 1983 року побудови, літ «Г» - сарай з погрібом 1949 року побудови, літ «Д» - сарай 1988 року побудови, літ «Е» - вбиральня, літ «Ж» - вбиральня, літ «З» - сарай 1988 року побудови, «1-3 огорожа дерев'яна та будівлі: літ «Б», «б» - житловий будинок, літ «В» - сарай, літ «Г» - сарай з погрібом, літ «Д» - сарай, літ «З» - сарай є самовільною забудовою (а.с. 13-18).
Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 18 серпня 1989 року за № 264 ОСОБА_5 , яка проживала по АДРЕСА_1 у будинку житловою площею 15,9 кв.м., сім'єю з двох чоловік, надано дозвіл на переобладнання сараю розміром 3,49х6,40 у житлове приміщення для мешкання сина ОСОБА_1 із сім'єю з 4 чоловік, прибудову до сараю розміром 2,99х3,80 для кухні, сарай «з» розміром 3,95х4,10, сарай «В» розміром 3,45х2,48 для утримання худоби (а.с. 25).
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 39).
На підставі заяви ОСОБА_1 2023 року Білоцерківським міськрайонним виробничим відділом Київської обласної філії ДП «Центр ДЗК» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки: 0,0577 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності: комунальна (а.с. 62-94).
З пояснювальної записки вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 на території Білоцерківська Київської області розроблена на підставі рішення міської ради, однак матеріали технічної документації не містять відповідного рішення Білоцерківської міської ради Київської області щодо надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с. 64).
20 лютого 2003 року Білоцерківською філією по експлуатації газового господарства ВАТ «Київоблгаз» затверджено робочий проект газопостачання садового будинку АДРЕСА_1 , згідно технічних умов № 553 від 19 лютого 2003 року та поетажного плану, виданого Білоцерківським БТІ (а.с. 59-61).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сплачуються кошти: на рахунок ТОВ «Київська обласна ЕК» на підставі Договору про постачання електричної енергії; на рахунок АТ «Київоблгаз» та Газопостачальної компанії «Нафтогаз» за надані послуги за адресою: АДРЕСА_1 , по особовим рахункам, відкритим на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 95-97).
Рішенням державного реєстратора Білоцерківської міської ради Київської області Бурімської Н.І. від 29 травня 2024 року за № 73388502 ОСОБА_1 відмовлено у проведенні реєстраційних дій щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із відсутністю документів, що посвідчує право на земельну ділянку під зазначеним об'єктом (а.с. 26).
Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цього правила повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.
У своєму позові ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 35,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він проживає у вказаному будинку з 1980 року, у 2024 року він з метою реєстрації права власності на указаний будинок звернувся до державного реєстратора, однак йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку.
Також позивач посилається на те, що спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 1000 кв. м., яка виділялась для будівництва житлового будинку його батькові - ОСОБА_2 , згідно з договором на право забудови від 20 червня 1948 року, строком на 55 років.
Разом із тим, зі змісту наявного у матеріалах справи договору на право забудови, укладеного 20 червня 1948 року між Білоцерківським відділом комунального господарства виконкому міської ради та ОСОБА_2 (забудовник) вбачається, що його умови стосувалися земельної ділянки комунальної власності у АДРЕСА_2 площею 1000 кв.м.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що указаний договір щодо надання батьку позивача права забудови на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , стосується спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем не надано.
Право власності на спірний об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_3 , а відомості щодо реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за позивачем відсутні, що підтверджується відповіддю КП Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризаці» (а.с. 40).
Матір позивача - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, а тому, як правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, після її смерті виникли спадкові правовідносини.
Правовою підставою позову про визнання права власності на спірний житловий будинок ОСОБА_1 зазначено статтю 392 ЦК України.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; а також у випадку, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, потрібно враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не є власником спірного об'єкту нерухомого майна, а право власності на таке зареєстроване за його померлою матір'ю, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин положення статті 392 ЦК України відсутні.
Доказів того, що у ОСОБА_1 виникло право власності на спірний об'єкт нерухомого майна у порядку спадкування після його матері, якій таке майно належить, позивачем не надано.
Також апеляційний суд зауважує, що позивачем не заявлено вимог про визнання права власності на спадкове майно та не надано доказів існування перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що житловий будинок садибного типу 1979 року побудови, загальною площею 35,4 кв.м., є самочинно збудованим, оскільки під його будівництво не була відведена земельна ділянка, дозвіл на проведення будівельних робіт не надавався, проект не затверджувався.
У 1959 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно з пунктом 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мають право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти включно як у місті, так і поза містом.
У пункті 2 Постанови від 26 серпня 1948 року зазначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, Держземфонду та земель Держлісфонду в безстрокове користування, а збудовані на цих земельних ділянках будинки є особистою власністю забудовників.
Отже, на підставі Указу від 26 серпня 1948 року та Постанови від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.
Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.
Пункт 3.2 розділу 3 Інструкції № 127 та пункт 3.1. Порядку № 95, за своїм змістом встановлюють ретроспективну дію визначених ними правових норм, тобто застосовуються до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності.
Наведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 301/123/15-ц (провадження № 61-3074св20).
Відповідно до наявної у матеріалах справи інвентаризаційної справи, яка документально підтверджує фактичне існування об'єкта нерухомого майна на час проведення технічної інвентаризації, містить його технічні характеристики, визначає їх фактичну площу та об'єми, а також засвідчує відповідність закінченого будівництво до 1979 року житлового будинку, що не потребує прийняттю в експлуатацію.
Крім того, апеляційний суд враховує, що рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 18 серпня 1989 року за № 264 ОСОБА_5 , яка проживала по АДРЕСА_1 у будинку житловою площею 15,9 кв.м., сім'єю з двох чоловік, надано дозвіл на переобладнання сараю розміром 3,49х6,40 у житлове приміщення для мешкання сина ОСОБА_1 із сім'єю з 4 чоловік, прибудову до сараю розміром 2,99х3,80 для кухні, сарай «з» розміром 3,95х4,10, сарай «В» розміром 3,45х2,48 для утримання худоби.
Тобто указаним рішенням виконавчого комітету додатково узаконено приміщення по АДРЕСА_1 розміром 3,49х6,40, а тому відсутні підстави вважати таке приміщення самочинно збудованим.
Щодо висновків суду першої інстанції про те, що рішенням державного реєстратора Білоцерківської міської ради Київської області Бурімської Н.І. від 29 травня 2024 року за № 73388502 позивачу правомірно відмовлено у проведенні реєстраційних дій на спірний об'єкт нерухомого майна, апеляційний суд враховує таке.
Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 2 ЦПК України основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1, 3 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно частини 2 статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Виходячи з викладеного, принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин.
Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
При цьому, з урахуванням принципу диспозитивності, суд першої інстанції, розглядаючи справу у межах заявлених ОСОБА_1 вимог, не був наділений повноваженнями надавати оцінку законності рішенням державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій, оскільки позивачем не порушувалося таке питання у своїх вимогах.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволення позову з підстав, які викладені у постанові апеляційного суду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 05 червня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська