справа №361/2729/25-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/2979/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
17 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12025111130000412 від 02 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2025 рокуклопотання прокурора Броварської окружної прокуратури Київської області прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно з позбавленням права відчуження, а саме на телескопічний навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер № НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 , який перебуває у власності ФГ «КУПРІЙ АГРО», директором якого є ОСОБА_9 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про арешт майна залишити без задоволення.
Уважає, що ухвала слідчого судді є незаконною та такою, що постановлена без дослідження всіх необхідних матеріалів.
У мотивування скарги зазначає, що постановляючи ухвалу суд допустив істотне порушення норм матеріального та процесуального права, що перешкодило ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
Розгляд такого клопотання та прийняття рішення про накладення арешту на транспортний засіб слідчим суддею здійснено однобоко, ймовірно через надання ініціатором клопотання доказів до нього, які висвітлюють лише позицію сторони заявника, яка дає можливість припустити про ймовірне вчинення протиправних дій відносно нього.
Під час обшуку, в ході якого вилучено навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», присутні на місці ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що у 2021 році з ОСОБА_9 досягнуто домовленості про придбання у нього вказаного транспортного засобу, проте останній попросив про перенесення офіційної реєстрації відповідної угоди купівлі-продажу на більш пізній період, мотивуючи це необхідністю збільшення амортизаційного зносу транспортного засобу з метою зменшення оподаткування фермерського господарства при продажу навантажувача.
Зауважує, що оскільки на той момент з ОСОБА_9 перебували у хороших відносинах, ОСОБА_8 , який виступав у ролі покупця, довірився йому та передав домовлені за придбання навантажувача кошти у загальній сумі 23 тисячі доларів США, у свою чергу ОСОБА_9 , ОСОБА_8 передано сам навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», ключі від нього та реєстраційні документи.
Проте, 22 березня 2025 року ОСОБА_9 помічений за кермом навантажувача та при розмові пояснив, що транспортний засіб йому повернуто, надав для огляду оскаржувану ухвалу суду.
Свідки та очевидці факту передачі ОСОБА_8 грошових коштів ОСОБА_9 у 2021 році за купівлю у нього навантажувача марки «MANITOU MLT 741 120 LSU» слідчим не допитані, а відповідні протоколи допиту до клопотання про накладення арешту на майно не долучені.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчим відділом Броварського районного управлінням поліції ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025111130000412 від 02 березня 2025 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень. передбачених частиною другою статті 190 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у 2021 році між потерпілим ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_11 укладено усну домовленість щодо надання йому у користування (оренду) спеціальної техніки, а саме: телескопічний навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», 2004 року випуску, який знаходиться у вдасності ФГ «КУПРІЙ АГРО».
Відповідно до домовленості, ОСОБА_11 в кінці року повинен був надавати символічну плату за користування даним навантажувачем.
На початку 2025 року, ОСОБА_9 звернувся з проханням повернути навантажувач, однак ОСОБА_11 відмовився, у зв'язку з чим ОСОБА_11 шляхом обману та зловживання довірою заволодів майном, належним ОСОБА_9 , завдавши останньому матеріального збитку на суму 582 123 грн 33 коп.
19 березня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області проведено обшук на земельній ділянці з кадастровим номером №3221955100:04:004:0076, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено телескопічний навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , заводський номер « НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 .
Постановою старшого слідчого відділу Броварського РУП Головного управління Національної поліції в Київській області від 20 березня 2025 року телескопічний навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_5, № двигуна НОМЕР_3 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12025111130000412 від 02 березня 2025 року.
20 березня 2025 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання прокурора Броварської окружної прокуратури Київської області прокурора ОСОБА_6 про накладення арешту на майно з позбавленням права відчуження, яке перебуває у власності ФГ «Купрій Агро», директором якого є ОСОБА_9 , а саме: телескопічний навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_5, № двигуна НОМЕР_3 , у кримінальному провадженні №12025111130000412 від 02 березня 2025 року.
Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2025 рокуклопотання прокурора Броварської окружної прокуратури Київської області прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно з позбавленням права відчуження, а саме на телескопічний навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер № НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 , який перебуває у власності ФГ «КУПРІЙ АГРО», директором якого є ОСОБА_9 .
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту з позбавленням права відчуження, а саме на телескопічний навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер № НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 , який перебуває у власності ФГ «КУПРІЙ АГРО», директором якого є ОСОБА_9 , з тих підстав, що вказаний транспортний засіб дійсно може бути доказом вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, оскільки є об'єктом кримінально протиправних дій, може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, та підлягає арешту з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою забезпечення збереження речового доказу до постановлення у кримінальному провадженні кінцевого рішення.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, не заслуговують на увагу суду доводи скаржника про те, що під час обшуку, в ході якого вилучено навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», присутні на місці ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що у 2021 році з ОСОБА_9 досягнуто домовленості про придбання у нього вказаного транспортного засобу, проте останній попросив про перенесення офіційної реєстрації відповідної угоди купівлі-продажу на більш пізній період, мотивуючи це необхідністю збільшення амортизаційного зносу транспортного засобу з метою зменшення оподаткування фермерського господарства при продажу навантажувача; оскільки на той момент з ОСОБА_9 перебували у хороших відносинах, ОСОБА_8 , який виступав у ролі покупця, довірився йому та передав домовлені за придбання навантажувача кошти у загальній сумі 23 тисячі доларів США, у свою чергу ОСОБА_9 , ОСОБА_8 передано сам навантажувач марки «MANITOU MLT 741 120 LSU», ключі від нього та реєстраційні документи; 22 березня 2025 року ОСОБА_9 помічений за кермом навантажувача та при розмові пояснив, що транспортний засіб йому повернуто, надав для огляду оскаржувану ухвалу суду; свідки та очевидці факту передачі ОСОБА_8 грошових коштів ОСОБА_9 у 2021 році за купівлю у нього навантажувача марки «MANITOU MLT 741 120 LSU» слідчим не допитані, а відповідні протоколи допиту до клопотання про накладення арешту на майно не долучені, оскільки такі доводи на даному етапі досудового розслідування є передчасними та такими, що не спростовують висновки слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту.
Перевірка наведених апелянтом обставин, збір доказів на їх підтвердження або спростування і є метою проведення подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025111130000412 від 02 березня 2025 року.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучений транспортний засіб може бути доказом вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, оскільки є об'єктом кримінально протиправних дій, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4