Справа №366/675/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3074/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
08 квітня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 березня 2025 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Прага (Чехія), українця, громадянина України, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 березня 2025 року задоволено клопотання Старшого слідчого СВ Відділення поліції № 3 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області підполковника поліції ОСОБА_9 , погоджене прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Продовжено підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в межах строку досудового розслідування, без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, з його утримуванням у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Строк дії ухвали визначено - до 11.05.2025 року.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 березня 2025 року та відхилити клопотання слідчого СВ ВП № 3 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_9 про продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , 1977 року народження, застосувавши до ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що підставою для обрання настільки суворого запобіжного заходу стало необґрунтоване повідомлення про підозру ОСОБА_7 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст.147 КК України.
Так, на підставі аналізу матеріалів кримінального провадження, наданих слідством в обгрунтування підозри, клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою, вбачається, що ОСОБА_7 не вчинив жодної дії, що охоплюються об'єктивною стороною ч. 1 ст.147 КК України.
Зазначає, що під час винесення оскаржуваної ухвали мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими і доведеними, неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Як наслідок, все перераховане призвело до винесення неправомірного рішення, в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню в апеляційному порядку та необхідне винесення нового рішення згідно вимог КПК України та рекомендацій Європейського суду з прав людини.
Вказує, що прокурором не було надано доказів того, що більш м'який запобіжний захід неможливо застосувати до ОСОБА_7 , оскільки останній добровільно виконав вимоги працівників поліції, що прибули на місце події, не має намірів в подальшому переховуватись від слідства, позитивно характеризується за місцем проживання.
Крім того, підозрюваний ОСОБА_7 має поганий стан здоров'я, про що суду захистом надавались відповідні медичні документи.
З виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 06.03.2025 року вбачається, що 03.06.2000 року ОСОБА_7 отримав травми внаслідок ДТП (відкрита ЧМТ, відкриті переломи, забої). 29.05.2023 року у ОСОБА_7 встановлено незначне порушення функції колінного суглоба, гіперметромію правого ока.
Відповідно до консультативного огляду офтальмолога дорослого вбачається, що 05.06.2023 року у ОСОБА_7 встановлено діагноз Гіперметропія слабкого ступеню + 1,75 Д правого ока, гіперметромія середнього ступеню в + 4,75 Д лівого ока. Складний гіперметропічний астигматизм з різницею рефракцією в двох меридіанах + 2,0 Д лівого ока. Рефракційна амбліопія середнього ступеню лівого ока.
З консультативного висновку травматолога від 29.05.2023 року у ОСОБА_7 встановлено діагноз МІ 7.3 - інший посттравматичний гонартроз.
З виписки з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_7 вбачається, що 19.02.2025 року він отримав травми у вигляді колото-різаної рани грудної клітини, змішаний тривожний розлад, суїцидальна спроба.
Отже, ОСОБА_7 потребує лікування, яке він не може отримати в умовах утримання в слідчому ізоляторі.
На думку захисника, твердження прокурора про неможливість застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання базується лише на припущенні, що останній схильний до переховування, вчиняв дії, пов'язані з самовільним залишенням військової частини. Проте короткочасні залишення розташування військової частини якраз і були викликані загрозою життю і здоров'ю ОСОБА_7 з боку інших військовослужбовців, а не бажанням уникнути військової служби.
Разом з цим, в оскаржуваному рішенні слідчий суддя дійшов до висновку про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину у відповідності до класифікації, визначеної в ст. 12 КК України.
Проте, підставою застосування запобіжного заходу є не тільки наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а в даному випадку вона необґрунтована взагалі, а також і наявність ризиків, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Проте слідчим суддею було беззастережно взято за доведений факт, що ОСОБА_7 уникатиме викликів органу досудового слідства та суду, чинитиме тиск на потерпілого і свідків, вчинятиме інші кримінальні правопорушення, хоча під час розгляду вказаного клопотання доказів наявності заявлених ризиків прокуратурою надано не було.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Розглядаючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні СВ Відділення поліції № 3 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області перебуває кримінальне провадження № 12025111190000015 від 11.03.2025 року, за ознаками складу кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби, призваним за мобілізацією на особливий період, займаючи посаду майстра-номера обслуги першого мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, 10.03.2025 року близько 20 години 00 хвилин, перебуваючи у приміщенні вогневого опорного пункту за місцем дислокації контрольно-спостережного пункту «Болото» неподалік кордону з республікою Білорусь на території зони відчуження, що постраждала внаслідок катастрофи на ЧАЕС, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на захоплення та подальше позбавлення волі військовослужбовця ОСОБА_10 , залишившись з останнім на одинці, використовуючи побутову сокиру, у якості предмету для залякування та примушування ОСОБА_10 залишатися поряд та не чинити опору, зачинився зсередини приміщення вогневого опорного пункту, не даючи ОСОБА_10 можливості самостійно, на свій розсуд керувати своїми діями та вільно пересуватися.
Після цього, продовжуючи реалізацію своїх злочинних дій, ОСОБА_7 , з метою привернення до себе уваги та виконання його подальших вимог, по радіостанції вийшов у відкритий ефір та передав повідомлення про те, що військовослужбовці батальйону бригади, мають намір його вбити. На повідомлення відреагували військовослужбовці мінометної батареї та прибули до вогневого опорного пункту,де ОСОБА_7 висунув вимогу про виклик на місце події командира батальйону.
Після прибуття 10.03.2025року на початку 21 год. на місце заступника командира батальйону ОСОБА_11 , ОСОБА_7 відмовився вести з ним перемовини та відпустити заручника ОСОБА_10 , мотивуючи це особистою недовірою та вимагаючи прибути вищестояще командування.
У подальшому, 10.03.2025року близько 22 год. на місце події для проведення перемовин прибув командир батальйону ОСОБА_12 і вдвох з ОСОБА_11 вони намагалися переконати військовослужбовця ОСОБА_13 відпустити заручника та здатися, однак той відмовився виконати їх прохання та,змінивши вимоги, почав вимагати прибуття на місце командира бригади.
Після прибуття на місце події 11.03.2025року приблизно о 2 год заступника командира бригади ОСОБА_14 , ОСОБА_7 не припинив свої злочинні дії та не звільнив заручника,продовжуючи утримувати ОСОБА_10 у приміщенні вогневого опорного пункту «Болото», мотивуючи це недовірою до всіх військовослужбовців.
Згодом, 11.03.2025року, близько 3 год. 50 хв. на місце прибув наряд поліції відділення поліції №3 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області, працівники якого приєдналися до перемовин із ОСОБА_15 , після чого останній звільнив о 4 год. 00 хв. 11.03.2025 рокуОСОБА_10 і в подальшому здався працівникам поліції особисто.
У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обґрунтовано підозрюється ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Прага, Чехословацької Соціалістичної Республіки, українець, гр. України, з середньо-спеціальною освітою, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , обіймає посаду майстера-номера обслуги першого мінометного взводу мінометної батареї, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , одруженого, депутатом не обирався, не інвалід, раніше не судимий.
11.03.2025 року о 20 год. 08 хв. ОСОБА_13 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України, а саме у захопленні та триманні особи, як заручника з метою спонукання службової особи до вчинення будь-якої дії, як умови звільнення заручника.
13.03.2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_7 відповідно до ухвали слідчого судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 , було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24.03.2025 року включно.
18.03.2025 року Старший слідчий СВ Відділення поліції № 3 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області підполковник поліції ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Іванківського районного суду Київської області з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування вимог даного клопотання, слідчий послався на те, що обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР № 12025111190000015 від 11.03.2025 року, за ознаками складу кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України, підтверджуються зібраними у ході досудового розслідування доказами, зокрема: повідомленням начальника відділу по ЧАЕС Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області полковника ОСОБА_16 від 10.03.2025 року; рапортом заступника начальника ВП - начальника СВ ВП № 3 ОСОБА_17 ; протоколом огляду місця події від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту потерпілого ОСОБА_10 від 12.03.2025 року; даними протоколу слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_10 ; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_18 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_11 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_12 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_14 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_19 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_20 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_21 від 11.03.2025 року; копіями повідомлень військової частини до ВСП, ДБР про самокаліцтва ОСОБА_7 ; іншими матеріалами кримінального провадження.
Слідчий у клопотанні зазначав, що сторона обвинувачення вважає, що як і 13.03.2025 року, коли підозрюваному ОСОБА_7 було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так і на даний момент підстави застосування вказаного запобіжного заходу, а також ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, лишилися та є актуальними, тому для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваним ОСОБА_7 , необхідно продовжити останньому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Таким чином підставою продовження застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави стороні обвинувачення вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_7 є забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Також, мотивуючи клопотання щодо необхідності застосування запобіжного заходу підозрюваному у вигляді тримання під вартою, слідчий посилається на існування ризиків, передбачених п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема:
- ОСОБА_7 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років;
- ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки з ними він проходить військову службу в одному підрозділі;
- ОСОБА_7 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки не має тісних соціальних зв'язків, постійного місця проживання в м. Києві та Київській області, неодноразово помічений в порушенні військової дисципліни.
Слідчий вважав за неможливе застосування відносно підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, посилаючись на те, що останні не зможуть запобігти зазначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Неможливість застосування запобіжного заходу до ОСОБА_7 у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу.
Неможливість застосування запобіжного заходу до ОСОБА_7 у вигляді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що останній, не будучи позбавленим можливості вільного пересування та вибору місця проживання, може вчиняти кримінальні правопорушення та спробувати переховуватися від суду і поза межами м. Києва та Київської області.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що перебуваючи на свободі, підозрюваний може впливати на свідків, які ще не допитані у суді. Крім цього, підозрюваний не має визначеного місця проживання на території м. Києва та Київської області, а тому у сторони обвинувачення на даний час відсутні об'єктивні переконання у тому, що підозрюваний буде належним чином виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням суду про застосування саме цього запобіжного заходу.
Можливість не застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави передбачено тим, що відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. Сторона обвинувачення наголошує про те, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення проти волі, честі та гідності особи, а одним із факультативних об'єктів злочину виступає життя та здоров'я потерпілого.
Строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 закінчується 24.03.2025 року, а по кримінальному провадженню заплановано виконати ряд слідчих дій, термін виконання яких займе значний час. Зокрема, але не виключно, необхідно отримати висновок, призначеної комплексної психолого-психіатричної експертизи підозрюваному ОСОБА_7 , забезпечити надання необхідних документів для проведення відповідними експертами даної експертизи, відкрити сторонам кримінального провадження матеріали кримінального провадження для ознайомлення, скласти обвинувальний акт та реєстр матеріалів кримінального провадження, виконати ряд інших слідчих дій.
Враховуючи вище наведене, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає позиціям Європейського суду з прав людини, а також на те, що на даний час існують перелічені вище ризики, сторона обвинувачення вважає необхідним продовження обраного відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 березня 2025 року задоволено клопотання Старшого слідчого СВ Відділення поліції № 3 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області підполковника поліції ОСОБА_9 , погоджене прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Продовжено підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в межах строку досудового розслідування, без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, з його утримуванням у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Строк дії ухвали визначено до 11.05.2025 року.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:
1) шести місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину;
2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання особи під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Тобто при вирішенні цього питання слідчий суддя керується загальними приписами, які регулюють застосування відповідного запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і спливу строку досудового розслідування.
Згідно вимог ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно ч. 4 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Тобто розглядаючи клопотання органу досудового розслідування про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст. 199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
На переконання колегії суддів, при прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , слідчий суддя дійшов правильного висновку про доведеність наявності обставин, які свідчать про обґрунтованість підозри останнього у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України, що підтверджується фактичними даними, наданими суду та наведеними у рішенні слідчого судді.
Зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому правопорушення підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме: повідомленням начальника відділу по ЧАЕС Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області полковника ОСОБА_16 від 10.03.2025 року; рапортом заступника начальника ВП - начальника СВ ВП № 3 ОСОБА_17 ; протоколом огляду місця події від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту потерпілого ОСОБА_10 від 12.03.2025 року; даними протоколу слідчого експеременту з потерпілим ОСОБА_10 ; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_18 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_11 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_12 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_14 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_19 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_20 від 11.03.2025 року; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_21 від 11.03.2025 року; копіями повідомлень військової частини до ВСП, ДБР про самокаліцтва ОСОБА_7 ; іншими матеріалами кримінального провадження.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що під час судового розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав продовження запобіжного заходу, передбачених статтею 177 КПК України.
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваного ОСОБА_7 з вчиненим кримінальним правопорушенням підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами. Сукупність цих доказів дають підстави вважати, що причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України, є вірогідною, що є підставою для продовження йому строку тримання під вартою з метою запобігання ризикам, встановленим та доведеним стороною обвинувачення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Фокс, Камбел і Харлі проти Об'єднаного Королівства» від 30 серпня 1990 року, «Мюррей Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
При цьому колегія суддів бере до уваги, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_7 , чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановив. Не виявлено таких обставин і колегією суддів апеляційного суду.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про продовження існування ризиків переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні та недоведеність існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Такого висновку слідчий суддя дійшов з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, а також з огляду на характер та наслідки кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється.
Зокрема слідчим суддею обґрунтовано встановлено наступне.
Щодо ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_7 є раніше не судимим та обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років позбавлення волі.
Крім цього, з наданих слідчим документів вбачається, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, неодноразово вчиняв дії, які підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України. Стверджувати про його винуватість у вчиненні такого злочину не можна через відсутність обвинувального вироку, що набрав законної сили, однак слід враховувати, що такі дії мали місце.
Така поведінка свідчить про те, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, з високою імовірністю може вдатись до переховування від органу досудового розслідування та в подальшому від суду.
Такий ризик вже встановлено в попередній ухвалі про обрання запобіжного заходу, однак остання постановлена 13.03.2025 року строком до 24.03.2025року, при цьому поведінка підозрюваного не змінилась, тому стверджувати про те, що заявлений ризик зменшився не можна.
Навпаки, підозрюваний усвідомлює, що в органу досудового розслідування відносно нього є достатньо доказів, які доводять перед слідчим суддею обґрунтованість повідомленої йому підозри та можливість застосування найбільш суворого запобіжного заходу, що на переконання слідчого судді посилюєіснування заявленого ризику.
За таких обставин, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість покарання, яке може бути до нього застосоване у разі доведеності винуватості, ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та в подальшому від суду, що свідчить про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слідчим суддею також враховано воєнний стан в Україні, введений Указом Президента України від 24.02.2022 (неодноразово продовжений, не скасований та не відмінений), п. 3 ч.1 ст. 138 КПК України, відповідно до якого непереборною силою є епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини, п. 8 рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022, відповідно до якого у розумінні ст. 177 КПК України новими ризиками, які виправдовують тримання особи під вартою, безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Відомостей, які б свідчили про необґрунтованість існування такого ризику слідчим суддею не встановлено, підозрюваним таких відомостей слідчому судді не наведено.
При цьому, слідчим суддею наголошено на тому, що існування самого по собі одного лише такого ризику не може розцінюватись як беззаперечна підстава застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що зазначалось вище в цій ухвалі з урахуванням практики ЄСПЛ та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Тримання під вартою особи можливе лише за наявності кількох ризиків, які дійсно існують та існування яких підтверджується доданими до клопотання документами.
Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
ОСОБА_7 відоме місце перебування свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, оскільки він проходить з ними військову службу. При цьому, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, яке пов'язувалось з погрозами застосування до потерпілого фізичної розправи у разі невиконання вимог, свідчить про обґрунтоване продовження існування ризику вчинення як до потерпілого,так і до свідків тиску.
Враховуючи правову кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_7 злочину та надані слідчим докази до матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов правильного висновку, що показання потерпілого та свідків матимуть визначальний характер доказів винуватості.
З перебігом часу від обрання запобіжного заходу хоча і не пройшов значний період часу, однак підозрюваний, будучи підданим запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою та матеріалами кримінального провадження (копії яких надані стороні захисту в порядку ч. 2 ст. 184 КПК України) з цілком високою вірогідністю може усвідомлювати, що показання свідків та потерпілого матимуть вагоме значення в якості доказів у кримінальному провадженні.
Викладене в свою чергу свідчить про високу ступінь імовірності того, що з метою уникнення відповідальності за імовірно вчинений злочин, підозрюваний може вдатись до дій, спрямованих на незаконний вплив на свідків та потерпілого.
Слідчий суддя враховує, що показання свідків у кримінальному провадженні відповідно до ст. 23 КПК України сприймаються судом лише усно в судовому засіданні, а суд не вправі обґрунтовувати своє рішення показаннями, які отримані слідчим та прокурором, а також посилатись на них у відповідності до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Таким чином, надання можливості підозрюваному вчинити дії, спрямовані на загрозу життю та здоров'ю потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, є недопустимим, тим більше це може призвести до тяжких наслідків.
Щодо ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
ОСОБА_7 є раніше не судимим, тому стверджувати про його винуватість у тому, у чому він є підозрюваним на цій стадії кримінального провадження є передчасним твердженням, оскільки доведеність винуватості покладається на сторону обвинувачення при розгляді кримінального провадження судом.
Разом з цим, слідчим не надано доказів того, що підозрюваний після вчинення інкримінованих йому дій хоча б якось намагався вчинити будь-який інший злочин, тому, зазначення цього ризику є формальним, ґрунтується на припущеннях таобґрунтовано визнанийслідчим суддею недоведеним.
Колегією суддів досліджено доводи клопотання слідчого щодо обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попереднього судового рішення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 та встановлено, що необхідний час для отримання висновку призначеної комплексної психолого-психіатричної експертизи підозрюваному ОСОБА_7 , забезпечення надання необхідних документів для проведення відповідними експертами даної експертизи, відкриття сторонам кримінального провадження матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, складення обвинувального акту та реєстру матеріалів кримінального провадження, виконання ряду інших слідчих дій.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, в сукупності із вищезазначеними обставинами, слідчий суддя врахував дані про особу підозрюваного, його вік та стан здоров'я, майновий та сімейний стан, репутацію, спосіб життя, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні слідчого.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, станом на день розгляду клопотання слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися з часу застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти таким ризикам.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено під час перегляду оскаржуваної ухвали.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що ухвала суду відповідає вище вказаним вимогам, а слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження підозрюваному ОСОБА_7 строку тримання під вартою, без визначення розміру застави, з посиланням на п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи сферу злочину та його тяжкість, майновий стан підозрюваного, мету, корисливий мотив, спосіб та обстановку вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що інкримінується йому органом досудового розслідування, інші підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України у сукупності.
Таким чином, продовживши строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначив йому розмір застави, оскільки останній підозрюється у вчиненні злочину із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України. Підстав вважати його завідомо непомірним для підозрюваного колегія суддів не вбачає.
Викладені в апеляційній скарзі захисника доводи щодо необґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення та неправильність кваліфікації дій підозрюваного за ч. 1 ст. 147 КК України, є безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані та долучені до нього матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах. Останні містять дані, які вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
З наведених підстав, доводи апеляційної скарги захисника, які зводяться до відсутності у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому злочину, є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Твердження апелянта про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено продовження існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні.
Посилання апелянта на те, що підозрюваний не має намірів в подальшому переховуватись від слідства, позитивно характеризується за місцем проживання, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не є достатньою підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Також, всупереч тверджень захисника в апеляційній скарзі, слідчий суддя, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахував обставини, визначені ст. 178 КПК України, при цьому, належних, допустимих та беззаперечних доказів, які б у своїй сукупності свідчили про те, що стан здоров'я підозрюваного не допускає тримання його під вартою, слідчому судді надано не було, а тому колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відсутність перешкод для утримування ОСОБА_7 під вартою, який є винятковим запобіжним заходом.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до сталого висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, згідно вимог КПК України мають встановлюватись під час судового розгляду справи по суті та їм буде надана відповідна правова оцінка з огляду на те, що слідчому судді на момент розгляду клопотання органу досудового розслідування не надається весь обсяг доказів у кримінальному провадженні та досудове розслідування триває.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді місцевого суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи викладене, рішення слідчого судді суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, в порядку та межах, передбачених на даній стадії провадження, у зв'язку із чим апеляційна скарга захисника з викладеними в ній доводами задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 199, 200, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 березня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ ________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4