Справа № 760/22490/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1956/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
03 квітня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року про арешт майна,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 рокузадоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту на майно, вилучене у кримінальному провадженні № 42024110000000031 від 18.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.
Накладено арешт на майно, вилучене 12.09.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною користування, розпорядження та відчуження, з метою забезпечення збереження речових доказів, а саме на:
- мобільний телефон марки Iphone 11 imei: НОМЕР_1 разом із сім картою оператора мобільного зв'язку Lifecell;
- блокнот в обложці синього кольору з нанесеним надписом Метал Холдінг;
- одинадцять аркушів паперу формату А4 зі зразками підпису та почерку гр. ОСОБА_6 ;
- копію наказу № 1-к від 15.02.2019 про призначення на посаду директора ТОВ «Сучасні Бетонні Рішення»;
- копію виписки ТОВ «Сучасні Бетонні Рішення» на 2 арк.;
- протокол № 2 про адміністративне правопорушення від 25.01.2020 на 1 арк.;
- банківську картку АТ «Приватбанк» № НОМЕР_2 ;
- банківську картку АТ «Приватбанк» № НОМЕР_3 ;
- банківську картку «Монобанк» № НОМЕР_4 ;
- скрейтч карту оператора мобільного зв'язку Київстар № НОМЕР_5 ;
- ноутбук Acer серійний номер № XAD0EU01830609C153400.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 рокута постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 посилається на те, що слідчий суддя наклав арешт на майно необґрунтовано та з порушенням вимог, встановлених у ст.ст. 98, 132, 170-173, 370, 372, 379 КПК України.
Зазначає, що за результатами аналізу ухвали про арешт майна, а також відображеного у ній змісту клопотання прокурора та долучених до нього копій матеріалів досудового розслідування вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться з грубим порушенням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, а отримані за результатами відповідних процесуальних дій документи (докази) є протиправними та не можуть братись до уваги при мотивуванні накладення арешту на майно.
Як наслідок, неврахування слідчим суддею таких грубих процесуальних порушень призвело до постановлення незаконної ухвали про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Наголошує, що в порушення вимог КПК України, в ухвалі слідчого судді не наведено жодних встановлених досудовим розслідуванням обставин з посиланням на допустимі докази, а також мотивів, з яких прокурор виходив, ініціюючи питання про накладення арешту на майно, та дійшов висновку про існування потреб досудового розслідування, які б виправдовували такий ступінь втручання у право власності особи, який унеможливлює реалізацію нею відповідних правомочностей.
В доповненнях до апеляційної скарги, що надійшли до Київського апеляційного суду 03.04.2025 року адвокат ОСОБА_7 наводить уточнення до поданої ним апеляційної скарги та вважає, що ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Також апелянт зазначає, що з огляду на зміст протоколу обшуку від 12.09.2024 року (у ході якого відбулось тимчасове вилучення майна, на яке у подальшому накладено арешт) встановлено, що відповідну процесуальну (слідчу) дію провела особа, стосовно якої у матеріалах, що долучено до клопотання, відсутні будь-які відомості та процесуальні рішення (доручення, постанови тощо) щодо факту та порядку її визначення як уповноваженого слідчого у кримінальному провадженні.
Вказане свідчить про те, що здобуття відповідних об'єктів за наслідками проведення обшуку від 12.09.2024 року є очевидно протиправним, і у свою чергу виключає існування підстав для подальшого накладення арешту на таке майно.
В доповненнях до апеляційної скарги адвокат також посилається на те, що за змістом положень ст. 168 КПК України тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду; забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту; у разі необхідності слідчий чи прокурор виготовляє за допомогою технічних, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.
Відтак, за вказаних обставин, слідчий мав прямо виконати вимоги кримінального процесуального законодавства та за жодних обставин не вилучати відповідні об'єкти.
Вищевикладене, на думку адвоката, свідчить про грубе порушення вимог КПК України, що у свою чергу виключає можливість існування підстав для арешту майна.
Крім цього, представник власника майна зазначає, що серед матеріалів, долучених в обґрунтування клопотання, наявні висновки судових експертиз № 212 від 20.06.2024, № 561 від 26.06.2024, № 562 від 26.06.2024, № 563 від 27.06.2024 та № 564 від 25.06.2024, на які сторона обвинувачення посилається як на дійсні докази існування відповідних обставин у кримінальному провадженні. Однак, відповідні матеріали не мають формальних ознак висновку експерта як окремого доказу, визначення та вимоги до якого встановлено згідно з положеннями ст.ст.101-102 КПК України.
Адвокат також посилається на відсутність події та ознак складу (обґрунтованої підозри щодо причетності до вчинення) кримінального правопорушення, а також процедури належного досудового розслідування в цілому.
Зазначає, що зі змісту клопотання прокурора, а також постановленої за результатами його задоволення ухвали про арешт майна вбачається, що наразі єдиним джерелом, яке долучено на підтвердження позиції про сам факт можливого вчинення кримінального правопорушення у кримінальному провадженні є експертизи незаконність (та, як наслідок, неможливість використання для цілей вирішення питання про арешт майна) є очевидною з підстав, що вже зазначались.
Стверджує, що зі змісту клопотання прокурора та ухвали про арешт чи наявних матеріалів досудового розслідування не можна встановити наявність будь-якої конкретного чи хоча б потенційного розміру шкоди (матеріальних збитків); опису конкретної об'єктивної сторони (діяння) та умислу будь-якої особи, що вказують на можливе вчинення кримінальних правопорушень за ст. 191 КК України; дані про те, що саме зазначене в ухвалі про арешт майно використовується для вчинення кримінального правопорушення.
За таких обставин, вбачається відсутність достатніх ознак вчинення будь-якого конкретного кримінального правопорушення відповідного ступеня тяжкості, що згідно з положеннями ст.ст. 132, 171, 173 КПК України, є необхідною умовою для застосування арешту майна.
Крім цього, апелянт посилається на відсутність підстав та мети накладення арешту та безпідставне віднесення арештованого майна до речових доказів.
Зазначає, що відповідно до змісту ухвали слідчого судді, арешт на майно накладено з метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
При цьому, окремо в ухвалі про арешт зазначено, що відповідне майно арештовано саме задля уникнення можливості його відчуження.
Таким чином, при вирішенні питання про застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження підлягала встановленню та перевірці наявність відповідних критеріїв, передбачених у ст. 98 КПК України, за якими відповідні об'єкти слід визнати та віднести до речових доказів.
До того ж, слідчий суддя мав аналізувати та надавати оцінку зазначеним ризикам можливого відчуження відповідного майна.
Водночас, як свідчить аналіз існуючих обставин, а також відображеного ходу та результатів досудового розслідування, наразі відсутні підстави стверджувати про наявність будь-якої з вищевказаних підстав.
Зокрема, наклавши арешт на майно, слідчий суддя в ухвалі посилається на існування постанови від 12.09.2024 року про його визнання як речового доказу у кримінальному провадженні.
Водночас, як у постанові від 12.09.2024 року, та і в ухвалі про арешт відсутні відомості щодо того, що відповідне майно має конкретні ознаки речових доказів, а без його арешту неможливо буде досягти завдань кримінального провадження.
Відтак лише за змістом клопотання прокурора формально зазначено, що відповідні об'єкти є предметом вчинення злочину та містять його сліди.
Однак і зазначені відомості взагалі не підтверджуються та не пояснюються будь-яким конкретним доказом, і натомість переконливо спростовуються з огляду на їх очевидну внутрішню суперечність.
Апелянт зауважує, що ані у клопотанні прокурора, ні в ухвалі про арешт не відображено жодної навіть формальної вказівки на обставини, які є приводом вважати, що арештоване майно потенційно планувалось для відчуження та/або що за наслідками його відчуження досудове розслідування у кримінальному провадженні могло зазнати труднощів.
Таким чином, лише сама по собі вказівка в ухвалі про арешт майна на те, що певне майно є речовим доказом, за відсутності будь-яких інших доводів, виключає можливість накладення арешту на відповідні об'єкти.
Також апелянт зазначає, що в порушення вимог ст.ст.132, 170-172, ч.ч.2, 5 ст.173, 372 КПК України, під час постановлення ухвали про арешт майна слідчий суддя незаконно проігнорував вимоги щодо визначення правомірних, законних, необхідних та достатніх форми, обсягу та способу накладення арешту на майно, а також не визначив належного, відповідно до форми, обсягу та способу арешту, порядку виконання такої ухвали.
Вказане свідчить про те, що слідчий суддя, в порушення вимог статей 171, 173 КПК України, взагалі не надав оцінки розумності й співрозмірності обмеження відповідних прав завданням кримінального провадження, а також жодним чином не врахував наслідки арешту майна для його власника, зокрема, чи не призведе накладення арешту на відповідне майно до зупинення або надмірного обмеження правомірного особистого життя та професійної діяльності власника майна.
На обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження представник посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена за результатами судового розгляду, у якому власник майна чи його представник участі не приймали.
При цьому саму ухвалу слідчого судді від 20.09.2024 року Солом'янський районний суд міста Києва представнику власника майна особисто вручив лише 28.01.2025 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся без повідомлення та за відсутності власника майна і його представника.
Відомостей про отримання ОСОБА_6 копії оскаржуваної ухвали матеріали провадження не містять. При цьому, апелянт вказує, що ухвалу слідчого судді від 20.09.2024 року представнику власника майна особисто вручена лише 28.01.2025 року.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи представника власника майна про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, територіальним управлінням БЕБ у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №42024110000000031 від 18.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.
Під час здійснення досудового розслідування встановлено, що посадові особи пов'язаних між собою суб'єктів господарської діяльності - ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510), із залученням посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, розробили схему щодо привласнення бюджетних коштів, виділених на закупівлі найпростіших укриттів цивільного захисту у вигляді модульних швидкоспоруджуваних захисних споруд в рамках виконання цільових програм щодо забезпечення населення найпростішими укриттями, шляхом внесення до офіційних документів недостовірних відомостей щодо проходження сертифікації та випробувань на відповідність укриттів захисним властивостям відповідно до вимог ДБН та ДСТУ, встановивши клас захисту А-ІІ, який фактично не відповідає заявленим вимогам, що в подальшому призвело до привласнення бюджетних коштів в особливо великих розмірах.
В ході досудового розслідування, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, дослідження якого доручено фахівцям відповідної експертної установи встановлено, що захисні споруди (найпростіші укриття) які виготовлялись та постачались з боку ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510) в рамках виконання договорів, не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, які ставились до цього типу споруди на момент укладання відповідного Договору, а саме: ДБН В.2.2-5-97 «Будинки і споруди. Захисні споруди цивільного захисту», ДСТУ 9195:2022 «Швидкоспоруджувальні захисні споруди цивільного захисту модульного типу. Основні положення.».
До вказаної протиправної діяльності можуть бути причетні наступні посадові особи ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510): ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7
Так, в ході досудового розслідування 12.09.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 10.09.2024 року проведено обшук, під час якого виявлено та вилучено наступне майно:
- мобільний телефон марки Iphone 11 imei: НОМЕР_1 разом із сім картою оператора мобільного зв'язку Lifecell;
- блокнот в обложці синього кольору з нанесеним надписом Метал Холдінг;
- одинадцять аркушів формату А4 зі зразками підпису та почерку гр. ОСОБА_6 ;
- копія наказу №1-к від 15.02.2019 про призначення на посаду директора ТОВ «Сучасні Бетоні Рішення»;
- копія виписки ТОВ «Сучасні Бетоні Рішення» на 2 арк.;
- протокол №2 про адміністративне правопорушення від 25.01.2020 на 1 арк.;
- банківська картка АТ «Приватбанк» № НОМЕР_2 ;
- банківська картка АТ «Приватбанк» № НОМЕР_3 ;
- банківська картка «Монобанк» № НОМЕР_4 ;
- скрейтч карта оператора мобільного зв'язку Київстар № НОМЕР_5 ;
- ноутбук Acer серійний номер NXAD0EU01830609C153400.
У подальшому, постановою детектива відділу детективів Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Київській області ОСОБА_15 від 12.09.2024 року вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
16.09.2024 року (клопотання датоване 12.09.2024 року) прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене у кримінальному провадженні № 42024110000000031 від 18.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.
Обгрунтовуючи клопотання, прокурор зазначив, що враховуючи зібрані у провадженні відомості, є достатні підстави вважати, що предмети, речі, документи, вилучені під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 є предметом вчинення злочину та містять його сліди, а тому з метою їх збереження має бути накладено арешт.
Незастосування арешту на вилучене майно неодмінно призведе до пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна третім особам, тощо.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту на майно, вилучене у кримінальному провадженні № 42024110000000031 від 18.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.
Накладено арешт на майно, вилучене 12.09.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною користування, розпорядження та відчуження, з метою забезпечення збереження речових доказів, а саме на:
- мобільний телефон марки Iphone 11 imei: НОМЕР_1 разом із сім картою оператора мобільного зв'язку Lifecell;
- блокнот в обложці синього кольору з нанесеним надписом Метал Холдінг;
- одинадцять аркушів паперу формату А4 зі зразками підпису та почерку гр. ОСОБА_6 ;
- копію наказу № 1-к від 15.02.2019 про призначення на посаду директора ТОВ «Сучасні Бетоні Рішення»;
- копію виписки ТОВ «Сучасні Бетоні Рішення» на 2 арк.;
- протокол № 2 про адміністративне правопорушення від 25.01.2020 на 1 арк.;
- банківську картку АТ «Приватбанк» № НОМЕР_2 ;
- банківську картку АТ «Приватбанк» № НОМЕР_3 ;
- банківську картку «Монобанк» № НОМЕР_4 ;
- скрейтч карту оператора мобільного зв'язку Київстар № НОМЕР_5 ;
- ноутбук Acer серійний номер № XAD0EU01830609C153400.
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №42024110000000031 від 18.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, вилучене 12.09.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом постановою детектива від 12.09.2024 року у даному кримінальному провадженні.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд із забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів представника власника майна, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Слід також зазначити, що накладення арешту є необхідним для збереження майна, оскільки дане майно відповідає критеріям речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, позаяк з врахуванням встановлених обставин кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, є достатні підстави вважати, що майно, вилучене 12.09.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , зберегло на собі сліди вчинення кримінальних правопорушень або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються у кримінальному провадженні так як вказані речі та документи містять в собі інформацію, яка має вагоме значення для досудового розслідування та може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, і ненакладення арешту призведе до його пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна третім особам, що позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Доводи апеляційної скарги з доповненнями про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи адвоката ОСОБА_7 про відсутність події та ознак складу (обґрунтованої підозри щодо причетності до вчинення) кримінального правопорушення, а також процедури належного досудового розслідування в цілому, та доводи про те, що наявні в матеріалах справи висновки судових експертиз не мають формальних ознак висновку експерта як окремого доказу, визначення та вимоги до якого встановлено згідно з положеннями ст.ст.101-102 КПК України, є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, а також ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що майно, вилучене 12.09.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , зберегло на собі сліди кримінальних правопорушень та може містити в собі відомості та інформацію, яка має вагоме значення для досудового розслідування та може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, а отже відповідають ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про те, що постанова детектива від 12.09.2024 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер, так як вказана постанова детектива, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються у кримінальному провадженні.
Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України до уваги колегією суддів не приймаються, враховуючи наступне.
Так, як убачається із клопотання прокурора, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Посилання апелянта на порушення процедури проведення обшуку та вилучення речей і документів, у зв'язку із чим вилучені документи та речі не можуть бути належними та допустимими доказами, не свідчать про неправильність висновків, викладених слідчим суддею, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведеної такої слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги з доповненнями про неспівмірність обмеження прав власника майна завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України колегією судів не встановлено. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші доводи апеляційної скарги з доповненнями, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4