03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/11340/2024
18 грудня 2024 року м. Київ
Справа № 759/706/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк», яка подана представником Семенченком Русланом Олександровичем, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Єросової І.Ю.,
та апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року, ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року та ОСОБА_5 , яка подана представником ОСОБА_6 , на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 березня 2024 року, ухвалені у складі судді Єросової І.Ю.,
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних,
встановив:
У січні 2023 року позивач Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних.
Позов мотивовано тим, що 21.08.2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 182-ф/07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 60 000 доларів США на строк з 21.08.2007 року до 21.08.2019 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 13% річних.
21.08.2007 року між банком та ОСОБА_5 і ОСОБА_3 було укладено договори поруки № 182-П-1/07 та № 182-П-2/07 відповідно, за умовами яких останні як поручителі взяли на себе зобов'язання, що випливають з кредитного договору.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором банк звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.10.2009 року у справі № 2-2704/09 стягнуто з відповідачів солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-Ф/07 у сумі 94 030,70 доларів США.
Проте фактично заборгованість за кредитним договором не погашена, а рішення суду не виконане.
З ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на отримання сум передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення до дати виконання рішення суду.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору та рішення суду, що підтверджується виписками по рахунку, відповідно до ст. 625 ЦК України банк має право вимагати від позичальника/боржника сплати трьох процентів річних від простроченої суми, а саме: заборгованість за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам за рішенням суду (3 % річних) за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, що становить 8131,10 доларів США.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість в розмірі 8131,10 доларів США, а також судовий збір у розмірі 2684 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
01.03.2024 року представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання розподілу судових витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.
04.03.2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала заяву про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання розподілу судових витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.
05.03.2024 року представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання розподілу судових витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 березня 2024 року заяву представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням, представник ПАТ АБ «Укргазбанк» - Семенченко Р.О.звернувсяз апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вказує, що у судовому засіданні представником банку було зазначено, що до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-Ф/07, в якому вказано період нарахування 3% річних, кількість днів та залишок заборгованості, на яку нараховувалися 3% річних.
Щодо твердження суду про незрозумілість спірної суми, то представником банку було надано пояснення, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.10.2009 року у справі № 2-2704/09 стягнуто з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-Ф/07 у сумі 94 030,70 доларів США. Також до матеріалів справи було долучено протокол торгів іпотечного майна та меморіальний ордер від 12.11.2013 року про зарахування 34 872,47 доларів США від Святошинського ВДВС за реалізацію іпотечного майна. Після чого утворився залишок заборгованості станом на 12.03.2017 року у розмірі 55 286,32 доларів США, на який почалося нарахування 3% річних.
Щодо твердження суду про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 25.11.2009 року № 2-2704/2009 щодо ОСОБА_1 27.02.2020 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, то судом не взято до уваги, що виконавчий лист виконаний в частині стягнення з відповідачів на користь банку штрафу за невиконання п. 3.3.4 договору іпотеки від 21.08.2007 року у сумі 36 150 грн.
Щодо основного зобов'язання в розмірі 94 030,70 доларів США, то рішення суду в повному обсязі не виконано, єдиним погашенням була реалізація іпотечного майна в розмірі 34 872,47 доларів США.
Не погоджуючись з додатковим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернуласьз апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року та ухвалити нове додаткове рішення, яким задовольнити заяву у повному обсязі, а саме стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» витрати за надання правничої допомоги у розмірі 53 000 грн.
Зазначає, що висновки суду про те, що відповідачем не доведено належним чином факту оплати витрат адвоката, пов'язаних з наданням правничої допомоги (фактичної сплати), є неспроможними, оскільки витрати на правничу допомогу, в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Наголошує, що на підставі належних та допустимих доказів відповідачем підтверджено розмір витрат професійної правничої допомоги адвоката згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, обсягом наданих послуг виконаних робіт та їх вартості.
Не погоджуючись з додатковим рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувсяз апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року та ухвалити нове додаткове рішення, яким задовольнити заяву у повному обсязі, а саме стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» витрати за надання правничої допомоги у розмірі 22 000 грн.
Зазначає, що витрати на правничу допомогу, в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Таким чином, місцевим судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_3 щодо стягнення підтверджених доказами витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 грн.
Додатково зазначає, що в апеляційній інстанції апелянтом будуть понесенні витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Не погоджуючись з додатковим рішенням, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернувсяз апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 березня 2024 року та ухвалити нове додаткове рішення, яким задовольнити заяву у повному обсязі, а саме стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» витрати за надання правничої допомоги у розмірі 16 400 грн.
Вказує, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про вирішення питання розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу лише з підстав, що до заяви не надано доказів сплати таких витрат. Однак, такі висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 137, 263 ЦПК України. Вважає, що ОСОБА_5 , яка підписала акт наданих послуг, підтвердила факт надання послуг в повному обсязі, що зазначені в акті.
Додатково повідомляє, що ОСОБА_5 має понести додаткові витрати на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи № 759/706/23 в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн. Докази сплати буде подано протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року - без змін.
Зазначає, що у 2012 році рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28.10.2009 року у справі № 2-2704/09 виконане, погашення заборгованості за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-Ф/07 виконане шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 21.08.2007 року, а саме на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності кожному по 1/4 частині відповідно ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 . Таким чином, в порядку передбаченому положеннями Законом України «Про виконавче провадження» заборгованість за кредитним договором № 182-Ф/07 на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28.10.2009 року у справі № 2-2704/09 стягнута шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Додатково зазначає, що у зв'язку з апеляційним оскарженням рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року ОСОБА_1 понесе витрати на правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становитиме 20 000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року - без змін.
Звертає увагу на те, що в позовній заяві позивач зазначав, що він є правонаступником ВАТ АБ «Укргазбанк», проте матеріали судової справи не містять доказів на підтвердження таких обставин. Враховуючи наведене, ПАТ АБ «Укргазбанк» не є особою, яка має право звертатись із заявленими позовними вимогами до відповідачів.
Також, 21.08.2007 року між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-3 було укладено договір поруки № 182-П-2/07, згідно якого відповідач-3 зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником (відповідачем-1) зобов'язань по кредитному договору № 182-Ф/07 від 21.08.2007 року. Пунктом 1.1. кредитного договору визначено кінцевий строк виконання відповідачем-1 кредитного зобов'язання - 21.08.2019 року. Отже, з 22.08.2019 року почався трирічний строк, в межах якого позивач мав право звернутись з позовом до відповідача-3. Вказаний трирічний строк закінчився 21.08.2022 року, відтак згідно з датою складення тексту позовної заяви, позивач звернувся з позовом до поручителя (відповідача-3) лише 10.01.2023 року, тобто з пропущенням встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України трирічного строку після припинення поруки.
Наголошує, що заборгованість іпотекодавця по кредитному договору вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Отже, з отриманням позивачем коштів від продажу предмету іпотеки повністю припинені зобов'язання відповідачів за кредитним договором.Крім того, факт відсутності будь-яких заборгованостей відповідача-3 перед позивачем підтверджується довідкою позивача № 5-45/569/2020 від 02.11.2020 року.
Вважає, що судом першої інстанції правильно надано правову оцінку доказам у справі та правильно застосовано норми процесуального і матеріального права, повно і всебічно розглянуто справу та зроблено правильний висновок по даному спору.
Додатково зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правову допомогу, які відповідачем-3 будуть понесені в апеляційній інстанції, становлять 20 000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року - без змін.
Звертає увагу на те, що позивач як іпотекодержатель отримав грошові кошти, за які було продано предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 на прилюдних торгах, що вбачається з протоколів про проведення прилюдних торгів № 26-0225/12, № 26-0226/12, № 26-0227/12, № 26-0228/12 від 19.10.2012 року. Право власності на дану квартиру зареєстровано у Державному реєстрі правочинів та реєстрі права власності на нерухоме майно 28.12.2012 року. Враховуючи зазначене, заборгованість за кредитним договором є погашеною згідно з п. 6.6. договору іпотеки, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
Також, ні з матеріалів справи, ні представником позивача у судовому засіданні не доведено підстав виникнення та вирахування банком суми заборгованості - 55 286,32 доларів США, на яку здійснювалось нарахування в порядку ст. 625 ЦК України, період нарахування та кількість днів прострочення.
У судовому засіданні представник позивача ПАТ АБ «Укргазбанк» - Семенченко Р.О. підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представники відповідачів ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги ПАТ АБ «Укргазбанк», просили рішення суду залишити без змін, доводи апеляційних скарг на додаткові рішення суду підтримали, просили скасувати додаткові рішення суду та ухвалити нові про задоволення заяв про ухвалення додаткових рішень.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткових рішень суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ПАТ АБ «Укргазбанк», яка подана представником Семенченком Р.О. , підлягає задоволенню, апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка подана представником ОСОБА_6 , підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ні з матеріалів справи, ні представником позивача у судовому засіданні не доведено підстав виникнення та вирахування банком суми заборгованості - 55 286,32 доларів США, на яку здійснювалось нарахування в порядку ст. 625 ЦК України, період нарахування та кількість днів прострочення.
Виходячи з того, що виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 закінчено у зв'язку з фактичним повним виконанням рішенням суду, наявність у матеріалах справи довідки про відсутність у ОСОБА_5 та ОСОБА_3 будь-яких заборгованостей перед банком, беручи до уваги неможливість представником банку пояснити підстав виникнення та вирахування суми заборгованості, на яку здійснюється нарахування 3% річних, суд відмовив у задоволені позову з підстав необґрунтованості.
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.08.2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 182-ф/07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 000 доларів США на строк з 21.08.2007 року по 21.08.2019 року із сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 13% річних (т. 1 а. с. 6-10).
21.08.2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», укладено договір поруки № 182-П-1/07 із ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 16-18), а також договір поруки № 182-П-2/07 із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 20-22).
21.08.2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , яка діє від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.
Згідно з п. 1.1 договору іпотеки дійсний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору №182-ф/07 від 21.08.2007 року (а також будь-якими додатковими угодами до нього), укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем 1, за умовами якого іпотекодавець 1 зобов'язаний іпотекодержателю не пізніше 21.08.2019 року повернути кредит у розмірі 60 000 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором.
Згідно з п. 2.1.1 договору іпотеки предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 176-182).
17.09.2007 року ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 21.08.2007 року № 182-Ф/07, в якому передбачено, що банк відкриває позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію в розмірі 97 362,00 доларів США на строк з 21.08.2007 року по 21.08.2019 року або по день, визначений в п. 3.3.11 цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13 % річних (т. 1 а. с. 14).
17.09.2007 року ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 підписали договір про внесення змін № 1 до договору поруки від 21.08.2007 року № 182-П-1/07, в якому передбачили, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-Ф/07, згідно з яким позичальнику відкрито невідновлювальну відкличну кредитну лінію в розмірі 97 362,00 доларів США на строк з 21.08.2007 року по 21.08.2019 року або по день, визначений в п. 3.3.11 цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13 % річних (т. 1 а. с. 19).
17.09.2007 року ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 підписали договір про внесення змін № 1 до договору поруки від 21.08.2007 року № 182-П-2/07, в якому передбачили, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-Ф/07, згідно з яким позичальнику відкрито невідновлювальну відкличну кредитну лінію в розмірі 97 362 доларів США на строк з 21.08.2007 року по 21.08.2019 року або по день, визначений в п. 3.3.11 цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13 % річних (т. 1 а. с. 23).
17.09.2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , яка діє від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , підписано договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки без оформлення заставної, посвідченого Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 21.08.2007 року, за реєстровим № кдз-4030, в якому передбачили, що дійсний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору №182-ф/07 від 21.08.2007 року (а також будь-якими додатковими угодами до нього), укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем 1, за умовами якого іпотекодавець 1 зобов'язаний іпотекодержателю не пізніше 21.08.2019 року повернути кредит у розмірі 97 362 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором (т. 1 а. с. 183, 184).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.10.2009 року у справі № 2-2704/09 позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено повністю.
Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 солідарно на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 21.08.2007 року № 181-ф/07 у сумі 94 030,70 доларів США і 19 150,75 грн, та сплачений судовий збір у сумі 1700 грн і витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 30 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 солідарно штраф за невиконання п. 3.3.4 договору іпотеки від 21.08.2007 року у сумі 36 150 грн.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.08.2007 року № 181-ф/07 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 21.08.2007 року, а саме: на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 29, 30).
Як вбачається з протоколів про проведення прилюдних торгів від 19.10.2012 року № 26-0225/12, № 26-0226/12, № 26-0227/12, № 26-0228/12 квартиру АДРЕСА_2 реалізовано на прилюдних торгах, переможець - ОСОБА_9 (т. 1 а. с. 185-193).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.08.2018 року (т. 1 а. с. 137).
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2, виконавчий лист № 2-2704/2009 від 25.11.2009 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3 коштів у розмірі 94 030,70 доларів США і 19 150,75 грн, судовий збір у сумі 1700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 30 грн повернуто стягувачу 19 червня 2023 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а. с. 205).
Виконавче провадження № НОМЕР_3 за виконавчим листом № 2-2704/2009 від 25.11.2009 року щодо ОСОБА_5 завершено 19.06.2023 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а. с. 222).
Виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 2-2704/2009 від 25.11.2009 року щодо ОСОБА_1 закінчено 27.02.2020 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Отже, у випадку пред'явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником у зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 ЦК України у редакції, чинній на момент укладення договорів поруки).
Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закон України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У даній справі встановлено, що 21.08.2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 182-ф/07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 000 доларів США, який у подальшому збільшений на підставі додаткової угоди до 97 362,00 доларів США.
Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_3 поручилися перед позивачем за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 182-ф/07, уклавши з банком відповідні договори поруки.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання умов указаного кредитного договору між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , яка діє від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-ф/07банк звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.10.2009 року у справі № 2-2704/09 стягнуто із відповідачів солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором від 21.08.2007 року № 181-ф/07 у сумі 94 030,70 доларів США.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.08.2007 року № 181-ф/07 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 21.08.2007 року, а саме: на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7
19.10.2012 року в межах виконавчого провадження спірна квартира реалізована на прилюдних торгах та стягувачу перераховано кошти у розмірі 278 735,65 грн, що по курсу НБУ складало 34 872,47 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером від 12.11.2013 року № 3545_5 (т. 2 а. с. 56) та випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 32-39).
Отриманих коштів від примусової реалізації спірної квартири виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 47 Закону України «Про іпотеку», якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника в порядку, встановленому законом.
Ураховуючи, що виручених від продажу спірної квартири коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, тому у банку залишилося право на стягнення залишку боргу за кредитним договором, що визначена у рішенні суду про стягнення заборгованості від 28.10.2009 року, непокриту за рахунок суми, одержаної від реалізації предмета іпотеки, у розмірі 59 158,23 доларів США.
Крім того, з виписки по особовому рахунку вбачається, що у подальшому ОСОБА_1 здійснював платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим сума заборгованості за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-ф/07 станом на 12.03.2017 року становила 55 286,32 доларів США.
Враховуючи наведене, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено підстав виникнення та вирахування суми заборгованості у розмірі 55 286,32 доларів США.
В постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 , від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц зроблено висновки про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на момент розгляду справи судом першої інстанції), та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (чинного на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за особовими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Також суд першої інстанції необґрунтовано послався на те, що виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 закінчено у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду, оскільки із наявної в матеріалах справи копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.02.2020 року № НОМЕР_1 (т. 2 а. с. 52) вбачається, що зазначене виконавче провадження стосувалося стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» боргу в розмірі 36 150 грн, тобто штрафу за невиконання п. 3.3.4 договору іпотеки від 21.08.2007 року (інша частина судового рішення від 28.10.2009 року у справі № 2-2704/09).
Висновок суду першої інстанції про наявність у матеріалах справи довідок, виданих ПАТ АБ «Укргазбанк» 02 листопада 2020 року та 11 грудня 2020 року, про відсутність у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованості за кредитними операціями, які свідчать про відсутність у них заборгованості перед банком, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги, що зазначені довідки були видані на запити ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про наявність у них заборгованості за кредитними операціями.
Відповідно до п. п. 18 п. 1 «Положення про визначення банками розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями», затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 351 від 30.06.2016 року, кредитна операція - вид активних банківських операцій, пов'язаних із розміщенням залучених банком коштів таким шляхом: надання їх у тимчасове користування або прийняття зобов'язань про надання певної суми коштів; надання гарантій, порук, акредитивів, акцептів, авалів; розміщення депозитів; проведення факторингових операцій та операцій фінансового лізингу; видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій зворотного репо; будь-якого продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати процентів та інших зборів за такою сумою (відстрочення платежу); розстрочення платежу за продані банком активи.
Підпунктом 1 п. 5 вказаного Положення визначено, що активна банківська операція - це операція, що обліковується банком за активними балансовими або позабалансовими рахунками Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2017 року № 89 (зі змінами) . До таких операцій належать усі види кредитних операцій, операції з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, операції з придбання цінних паперів, дебіторська заборгованість, у тому числі дебіторська заборгованість за господарською діяльністю, інші активні банківські операції, уключаючи нараховані за всіма цими операціями доходи.
Як вбачається з п. 3.3.3, 3.3.4 кредитного договору від 21 серпня 2007 року, рахунок для погашення кредиту та процентів за користування кредитом відкритий на ім'я позичальника ОСОБА_1 ( а.с. 8, т. 1). Як пояснив представник банку, поручителі в системі банку не мають власних рахунків, тому при перевірці за прізвищами поручителів була надана відповідь про відсутність заборгованості за кредитними операціями.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказувала про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що аналіз змісту норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу). Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16, «правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.» «Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2010 році зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання до липня 2018 року. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до липня 2018 року.»
З наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-Ф/07 вбачається, що банком визначений період нарахування заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту і процентів, стягнутої за рішенням суду від 28.10.2009 року, - з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року.
У відзивах на позовну заяву відповідачі заявили про застосування судом позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та тривав до 30.06.2023 р.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX набув чинності 02.04.2020 року.
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню.
Враховуючи те, що Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020 року, то стягненню підлягає нарахована позивачем заборгованість по 3% річних за період з 03.04.2017 року ( за попередні три роки до 02 квітня 2020 року) по 23.02.2022 року.
Водночас, у наданому розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.08.2007 року № 182-Ф/07 позивач безпідставно включив період нарахування заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту і процентів з 12.03.2017 року по 02.04.2017 року, за який розмір 3 % річних становить 99,97 доларів США.
Оцінивши наданий позивачем розрахунок заборгованості та врахувавши заяви відповідачів про застосування позовної давності до спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що розмір заборгованості по 3% річних за невиконання умов кредитного договору та судового рішення обраховується за період із 03.04.2017 року по 23.02.2022 року та складає 8031,13 доларів США.
Отже, вимоги позивача про стягнення заборгованості по 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають частковому задоволенню, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, а саме: із ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підлягають стягненню солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» кошти в сумі 8031,13 доларів США; із ОСОБА_3 як солідарного боржника з ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» кошти в сумі 8031,13 доларів США.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами апеляційної перегляду колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Враховуючи, що додаткове рішення суду є невід'ємною частиною рішення, ухваленого за результатами розгляду позовних вимог позивача, то у зв'язку зі скасуванням рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року, яким вирішені позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», скасуванню підлягають також і додаткові рішення за заявами представників відповідачів.
Крім того, ухвалюючи додаткові рішення про відмову у стягненні з позивача на користь відповідачів витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що представниками відповідачів не надано доказів здійснення фактичної оплати витрат на правову допомогу.
Колегія суддів не може у повній мірі погодитися із таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
З матеріалів справи встановлено, що 15.02.2023 року між ОСОБА_3 та Адвокатським бюро «Томін та партнери» укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 1502-19, за умовами якого клієнт доручив, а адвокатське бюро прийняло на себе зобов'язання надавати юридичну, правничу, правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (т. 2 а. с. 90-93).
22.02.2023 року ОСОБА_3 та Адвокатське бюро «Томін та партнери» підписали акт наданих послуг № 1 за договором про надання правничої (правової) допомоги від 15.02.2023 року № 1502-19 на загальну вартість 14 000 грн (т. 2 а. с. 87).
28.02.2024 року ОСОБА_3 та Адвокатське бюро «Томін та партнери» підписали акт наданих послуг № 2 за договором про надання правничої (правової) допомоги від 15.02.2023 року № 1502-19 на загальну вартість 8 000 грн (т. 2 а. с. 88).
23.02.2023 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Подолянко та партнери» укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 1-230223, за умовами якого клієнт доручив, а адвокатське бюро прийняло на себе зобов'язання надавати юридичну, правничу, правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (т. 2 а. с. 106-108).
09.03.2023 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Подолянко та партнери» підписано акт наданих робіт/послуг № 1 за договором про надання правничої (правової) допомоги від 23.02.2023 року № 1-230223 на загальну суму 41 000 грн (т. 2 а. с. 109).
27.02.2024 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Подолянко та партнери» підписано акт наданих робіт/послуг № 2 за договором про надання правничої (правової) допомоги від 23.02.2023 року № 1-230223 на загальну суму 12 000 грн (т. 2 а. с. 110).
20.02.2023 року між ОСОБА_5 та Адвокатським бюро «Голяр і партнери» укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 0201/2023, за умовами якого замовник доручив, а виконавець протягом дії цього договору прийняв на себе зобов'язання надати замовнику за винагороду професійну правничу (правову) допомогу з питань, що цікавлять замовника (т. 1 а. с. 128, 129).
27.02.2024 року між ОСОБА_5 та Адвокатським бюро «Голяр і партнери» підписано акт прийому наданої професійної правничої допомоги до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 20.02.2023 року № 0201/2023 на загальну суму 16 400 грн (т. 1 а. с. 126).
Таким чином, у матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження розміру понесених відповідачами витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Оцінивши надані відповідачами докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, а також обсяг наданих послуг, які пов'язані з розглядом даної справи, колегія суддів вважає, що відповідачі довели належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, а саме: ОСОБА_3 - у розмірі 22 000 грн, ОСОБА_1 - у розмірі 53 000 грн, ОСОБА_5 - у розмірі 16 400 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У цій справі позивачем було заявлено вимог на загальну суму 8131,10 доларів США, тоді як задоволено вимог на загальну суму 8 031,13 доларів США , що складає 98,8 % від заявлених вимог, відповідно відсоток суми вимог, у задоволенні яких суд відмовляє, становить 1,2%.
Таким чином, із ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь відповідачів підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції пропорційно розміру вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено: на користь ОСОБА_1 - в сумі 636 грн (53 000 грн ? 1,2%), на користь ОСОБА_3 - 264 грн (22000 грн ? 1,2%), на користь ОСОБА_5 - 196,80 грн (16 400 грн ? 1,2 %).
Крім того, у відзивах на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заявили про стягнення понесених витрат під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Матеріалами справи встановлено, що 21.10.2024 року між ОСОБА_5 та Адвокатським бюро «Голяр і партнери» підписано акт прийому наданої професійної правничої допомоги до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 20.02.2023 року № 0201/2023 на загальну суму 29 900 грн (т. 3 а. с. 73).
Від позивача надійшло клопотання про зменшення судових витрат, понесених ОСОБА_5 (т. 3 а. с. 87, 88).
Колегія суддів зазначає, що в акті вказано послуги: складання заяви в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України відносно надання доказів судових витрат від 20.05.2024 року - 400 грн; складання і надсилання заяви про вирішення питань розподілу судових витрат від 21.10.2024 року - 3 000 грн.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 вказав, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною. З огляду на що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору.
З урахуванням наведеного, колегія суддів не враховує витрати ОСОБА_5 на правничу допомогу в частині підготовки та складання заяви про вирішення питання розподілу судових витрат у розмірі 3 400 грн.
Оцінивши надані відповідачем ОСОБА_5 докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що остання довела належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 26 500 грн.
Таким чином, із ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 358,80 грн (26 500 грн ? 1,2%).
Також матеріалами справи встановлено, що 18.12.2024 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Подолянко та партнери» підписано акт надання робіт/послуг № 3 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 23.02.2023 року № 1-230223 на загальну суму 30 000 грн (т. 3 а. с. 121).
Таким чином, із ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 360 грн (30 000 грн ? 1,2%).
Таким чином, загальна сума витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідачів, становить : на користь ОСОБА_1 - 996 грн.( 636 грн. + 360 грн.), на користь ОСОБА_5 - 555 грн. 60 коп. ( 196 грн. 80 коп. + 358 грн. 80 коп.) , на користь ОСОБА_3 - 264 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 09.01.2023 року № 9835-140 (т. 1 а. с. 5), за подання апеляційної скарги - судовий збір у розмірі 6690,21 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.04.2024 року № 14791-44 (т. 2 а. с. 152).
Таким чином, із відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі по 3087,24 грн з кожного: (9374,21 грн ? 98,8% = 9261,72) /3.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк», яка подана представником Семенченком Русланом Олександровичем, - задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:
Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 8031 доларів США 13 центів.
Стягнути з ОСОБА_3 як солідарного боржника з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 8031 доларів США 13 центів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі по 3087 (три тисячі вісімдесят сім) грн. 24 коп. з кожного.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року - скасувати.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , - задовольнити частково.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року - скасувати.
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , яка подана представником ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 березня 2024 року - скасувати.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 996 (дев'ятсот дев'яносто шість) грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 555 (п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 60 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 264 (двісті шістдесят чотири) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 05 червня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.