28 травня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/3922/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Дубіної Марії Миколаївни,
за участі секретаря судового засідання - Коропець Ірини Ігорівни,
представника позивача - адвоката Хоминської Олесі Сергіївни,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та моральної шкоди,
07.04.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 08.04.2025), у якому просить:
стягнути з Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі № 620/4015/22 в частині поновлення його на роботі, а саме: за період з 04.08.2022 по 23.12.2024 включно у розмірі 442 473, 29 грн (чотириста сорок дві тисячі чотириста сімдесят три гривні 29 коп.).
стягнути з Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на його користь моральну шкоду в розмірі 3 000 000,00 гривень.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , з посиланням, у тому числі на положення статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), вказує на те, що, незважаючи на те, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2023, у справі № 620/4015/22, яким, зокрема, було зобов'язано Сновську міську раду Корюківського району Чернігівської області поновити ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради з 10.05.2022, стягнуто із Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.05.2022 по 03.08.2022 в сумі 44 034 (сорок чотири тисячі тридцять чотири) грн 26 коп, та у частині, зокрема, поновлення його на роботі таке рішення суду звернуто до негайного виконання, відповідач виконав його лише 24.12.2024, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання зазначеного рішення суду. Також позивач зазначає, що діями відповідача, які полягали у незаконному звільненні та у тривалому невиконанні рішення суду в частині поновлення його на посаді, йому завдано моральної шкоди, оскільки тривале очікування відновлення на посаді створили постійний стрес, через відсутність стабільного доходу, невизначеність та занепокоєння щодо майбутнього благополуччя та добробуту родини.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 09.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи одноособово суддею Дубіною М.М. за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено про визнання позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на користь останнього середнього заробітку за період з 04.08.2022 по 26.02.2023 у розмірі 104 403, 81 грн, оскільки після увільнення від роботи з зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації за ним збережена посада, натомість збереження середнього заробітку за посадою від Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області не вимагається, в іншій частині заявленої ціни позову, у тому числі про стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн, позовні вимоги не підлягають задоволенню як безпідставні та необґрунтовані.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши учасників справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, відзив на позовну заяву, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2023, у справі № 620/4015/22 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення і розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та зокрема, зобов'язав Сновську міську раду Корюківського району Чернігівської області поновити ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради з 10.05.2022; стягнув із Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.05.2022 по 03.08.2022 в сумі 44 034 (сорок чотири тисячі тридцять чотири) грн 26 коп; рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради та присудження виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 11 161 (одинадцять тисяч сто шістдесят одна) грн. 03 коп., звернув до негайного виконання.
Постановою від 09.08.2022 ВП №69590649 «Про відкриття виконавчого провадження» головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 620/4015/22, виданого 03.08.2022 про зобов'язання Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області поновити ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради з 10.05.2022.
Постановою від 05.09.2022 ВП №69590649 «Про накладення штрафу» головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника було накладено штраф у розмірі 5100, 00 грн.
Постановою від 14.07.2023 ВП №69590649 «Про накладення штрафу» головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника було накладено штраф у розмірі 10 200, 00 грн.
Окрім того в матеріалах справи наявні вимоги виконавця адресовані Сновській міській раді Корюківського району Чернігівської області щодо негайного виконання рішення суду у справі № 620/4015/22 у строк до 12.09.2022, у строк до 05.06.2023,а також вимога щодо надання інформації щодо кількості скликаних сесій Сновською міською радою Корюківського району Чернігівської області в період з 09.08.2022 по 09.06.2023; щодо надання інформації скільки разів питання поновлення ОСОБА_1 на посаді включалось до порядку денного сесій відповідно ради.
Листом від 09.06.2023 № 05-06/1182 відповідач повідомив державного виконавця про те, що за період з 09.08.2022 Сновською міською радою Корюківського району Чернігівської області скликалось та проведено 7 сесій; питання поновлення ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради з 10.05.2022 включалось на розгляд 18 сесії на 31.08.2022, проте рішення депутатами не прийнято.
Так, згідно із витягу з протоколу 18 сесії Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 31.08.2022 на сесії було присутньо 19 депутатів та міський голова, та на якій розглядалось питання поновлення ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради з 10.05.2022, проте 19 депутатів проголосували не приймати рішення «Про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022» (пункт 12).
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2023 Сновською міською радою Корюківського району Чернігівської області на тридцять восьмій сесії восьмого скликання 24.12.2024 прийнято рішення №13-38/VIII «Про виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду», відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету міської ради з 10.05.2022 (пункт 1).
Відповідно до розпорядження міського голови Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 24.12.2024 №428-к «Про поновлення на полсаді та про виплати ОСОБА_1 » виплачено ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10.05.2022 по 03.08.2022 в сумі 32 873, 23 грн.
Розпорядженням міського голови Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 24.12.2024 №429-к «Про увільнення від роботи у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації Кравця» увільнено ОСОБА_1 , керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету міської ради, від роботи з 27.02.2023 у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації, зі збереженням за ним з 27.02.2023 місця роботи і посади на період проходження військової служби під час мобілізації.
Листом від 30.12.2024 № 09-35/3221 позивачу направлено копію вказаного рішення від 24.12.2024 №13-38/VIII «Про виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду», копії розпоряджень міського голови Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 24.12.2024 №428-к «Про поновлення на полсаді та про виплати ОСОБА_1 » та від 24.12.2024 №429-к «Про увільнення від роботи у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації Кравця».
Оскільки рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2023, допущено до його негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді, а ОСОБА_1 поновлено на посаді лише 24.12.2024, тому, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 04.08.2022 по 23.12.2024 включно (до дня, що передує прийняттю наказу про поновлення на посаді).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Відповідно до положень частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд звертає увагу, що поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення; здійснення оплати всього часу вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням; поновлення безперервного стажу роботи, у тому числі стажу для відпустки та поновлення у всіх правах за цією посадою (отримання надбавок тощо).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).
Суд зазначає, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України.
Так, статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Верховний Суд в постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 зазначив, що за чинним законодавством рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Також Верховний Суд вказав на те, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Приписи Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці»).
Суд звертає увагу, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Як вбачається з пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно абзаців першого та четвертого пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд наголошує на тому, що за змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Так, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі № 620/4015/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2023, допущено до його негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді
Отже, існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов'язок його виконання щодо поновлення ОСОБА_1 на вказаній вище посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу, однак поновлення позивача на посаді відбулось лише 24.12.2024.
За таких обставин та правового врегулювання суд погоджується із доводами позивача про затримку з боку відповідача виконання судового рішення, а відтак і про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки.
У цьому спорі сторонами не заперечується, що середньоденна заробітна плата повивача становить 710, 23 грн, що також встановлено в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі № 620/4015/22, що в силу вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не підлягає повторному доказуванню.
Позивач у цій справі заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі № 620/4015/22 в частині поновлення його на роботі визначає період з 04.08.2022 по 23.12.2024, який згідно із обрахунком робочих днів за цей період складає 623 дні (а.с. 82-91).
Варто зазначити, що стаття 236 КЗпП України, так само як і стаття 235 КЗпП України, не передбачають підстав, за яких сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення може бути зменшена.
Разом з цим, в контексті спірних правовідносин суд звертає увагу на Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022.
Наведеним Законом внесено зміни до, крім іншого КЗпП, а саме у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Тобто, з 19.07.2022 частина третя статті 119 КЗпП має наступну редакцію: «За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».».
Матеріалами справи підтверджується, що 27.02.2023 позивача призвано на військову службу під час мобілізації, що також підтверджується витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по адміністративно-господарській діяльності) Міністерства оборони України від 27.02.2023 № 88.
Отже, враховуючи вимоги Закону № 2352-IX позивач, як особа, яка проходить військову службу під час мобілізації, має право на збереження місця роботи та посади, проте на отримання середнього заробітку за основним місцем роботи ці гарантії не розповсюджуються.
Суд наголошує, що норма статті 236 КЗпП України спрямована на захист права незаконно звільненого працівника на оплату його праці у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі.
Однак, у зв'язку із прийняттям Закону № 2352-IX, позивач в будь-якому випадку не отримував би заробітну плату за основним місцем роботи після 27.02.2023, як особа, яка проходить військову службу під час мобілізації та отримує грошове забезпечення військовослужбовця.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, у правовідносинах, які склались у цій справі, застосуванню підлягають приписи статті 236 КЗпП України у сув'язі зі статтею 119 КЗпП України, положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 560/4660/23, який враховуються судом при розгляді цієї справи.
Таким чином, обчислюючи належну до стягнення на користь позивача суму середнього заробітку, суд застосовує період з 04.08.2022 (не охоплений рішенням суду у справі № 620/4015/22) по 26.02.2023, включно, що становить 104 403, 81 грн, тому позов в окресленій частині підлягає частковому задоволенню.
До того ж, як було зазначено вище, відповідач визнав позов в наведеній вище частині позовних вимог.
Щодо позовної вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн, суд вважає занеобхідне вказати на таке.
Так, стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 про таке.
Зокрема, у цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (пункт 54).
Суд наголошує на тому, що поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
Таким чином, в предмет доказування розміру моральної шкоди входить, зокрема, характер правопорушення; глибина фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей; ступінь вини особи, яка завдала шкоди; інші обставини, які мають істотне значення.
При цьому у цьому спорі, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України та висновки, викладені у постановах Верховного Суд, щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними рішень, дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
На підтвердження права на відшкодування моральної шкоди та її розміру, позивачем суду надано висновок експерта психолога від 10.05.2025 № 10/05/2025-КВР за результатами судової психологічної експертизи ОСОБА_1 , у якому зазначено, що ОСОБА_1 дійсно спричинені моральні страждання (моральна шкода) внаслідок тривалого невиконання рішення суду.
Суд наголошує на тому, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.
Разом з цим, суд зазначає, у підсумковій частині вказаного висновку експерту зазначено, що в ході обстеження ОСОБА_1 були виявлені значимі для нього обставини (стрес- фактори), які негативно вплинули як на його морально-психологічне благополуччя, так і на стан його фізичного здоров'я. Цей негативний вплив підтверджується результатами психологічного обстеження, проведеного з допомогою як бланкових, самооціночних, так і проективних методів дослідження, що забезпечило кількаразове перехресне тестування, перевірку і верифікацію одних і тих самих даних. На підставі опитування і психологічного тестування можна стверджувати, що суб'єктивні скарги опитуваного ОСОБА_1 підтверджуються об'єктивними результатами психологічного тестування. Відповідно, можна стверджувати, що обставини справи є дійсно психотравмувальними, спричинили обстежуваному ОСОБА_1 численні, значні та різко виражені моральні страждання (моральну шкоду).
У висновку експерта зазначено про комплексний, системний характер вражень особистості обстежуваного ОСОБА_1 внаслідок психотравмувальної ситуації - від найнижчого рівня (фізіологічних потреб та потреби в відчутті безпеки) до найвищого рівня (потреба в повазі, самоповазі, самовираженні і реалізації своєї особи на ціннісному рівні) - що зумовило спричинення моральних страждань значної сили і глибини, а с ситуація яка склалась у зв'язку із незаконним звільнення ОСОБА_1 та тривалим невиконанням судового рішення про його поновлення на посаді стала на перешкоді як до втілення його життєвого сценарію, так і вплинула негативно на показники його індивідуально-психологічних характеристик, спричинила численні негативні реакції внаслідок приниження честі, гідності і ділової репутації в очах представників найближчого оточення, внаслідок моральних переживань у зв'язку з погіршенням стану фізичного і психічного здоров'я, в зв'язку з порушенням нормальних життєвих зв'язків через втрату соціальних контактів і неможливість продовження професійної діяльності, що призвело до порушення стосунків з оточуючими людьми та настання інших негативних наслідків, що спричинило обстежуваному ОСОБА_1 моральні страждання (моральну шкоду).
При цьому з матеріалів справи видно, що позивач з дружиною має двох неповнолітніх дітей. Згідно із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків дружини позивача у серпні 2022 року 14 040, 14 грн, у вересні та жовтні 2022 року - по 9048, 00 грн, у листопаді 2022 року - 18096, 00 грн, у грудні 2022 року - 10 440, 00 грн, що свідчить про те, що в деяких місяцях родина з чотирьох осіб мала у своєму розпорядженні менше прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для своєї життєдіяльності та було недостатньо для покриття навіть базових потреб, що у своїй скупості не могло не вплинити на фізичні, душевні, психічні чи інші стани позивача через його вчасне непоновлення на посаді та відповідно й невиплати належної заробітної плати.
До того ж, варто зазначити, що згідно із положеннями пункту 1 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (далі - Закон № 3543-XII) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Судом встановлено, особа, яка обіймає посаду керуючий справами виконавчого комітету Сновської міської ради, посаду у якій позивач обіймав до звільнення, на сьогодні має статус заброньованого.
Наведене у сукупності свідчить про те, що мобілізація позивача, яка відбулася в період після незаконного звільнення позивача та тривалого невиконання рішення суду про його поновлення на посаді, очевидно створила додатковий негативний емоційний тиск, оскільки затримка у виконанні судового рішення позбавила позивача можливості скористатись соціальними гарантіями та підтримкою, що надавалася державним службовцям у цей періоду у тому числі щодо бронювання.
Отже, внаслідок тривалого невиконання судового рішення відповідачем позивачу були заподіяні суттєві моральні страждання, розмір відшкодування яких, зважаючи на вимоги розумності і справедливості, враховуючи тривалість, повну зміну звичного життєвого укладу та способу життя позивача, порушення соціальної та сімейної стабільності, глибини душевних страждань, важкості пережитих емоційних втрат, яких він зазнав, несправедливості ситуації та особливі умови військового стану, за яких позивача було призвано на військову службу, свідчить про тривалість моральних страждань та їх тяжкість.
Застосовуючи наведені вище правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд приходить до висновку про те, що позивач частково довів та суд встановив, що внаслідок тривалого невиконання судового рішення відповідачем йому були заподіяні суттєві моральні страждання, розмір відшкодування яких, зважаючи на вимоги розумності і справедливості, враховуючи тривалість, повну зміну звичного життєвого укладу та способу життя позивача, порушення соціальної та сімейної стабільності, глибини душевних страждань, негативних емоцій позивача, досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
Водночас позивач не довів, що грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди), спричинених ОСОБА_1 внаслідок тривалого невиконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2023 у справі № 620/4015/22, можна визначити в розмірі 3 000 000, 00 грн.
Водночас, суд наголошує на тому, що він (суд) як суб'єкт доказування відіграє активну роль, зважаючи та те, що бере активну участь у збиранні, дослідженні та оцінці доказів.
Суд констатує, що у спірному випадку, розмір моральної шкоди може бути визначений у розмірі середньої заробітної плати, яку б позивач отримував якби вчасно був поновлений на роботі, тому з метою ефективного захисту порушених прав позивача та зважаючи на надану суду дискрецію, суд, з огляду на «розумність» і «справедливість» вважає, що достатнім еквівалентом моральних страждань (моральної шкоди), спричинених ОСОБА_1 внаслідок тривалого невиконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2023 у справі № 620/4015/22, що призвело до тривалих моральних страждань та емоційних переживань позивача, та вимагало від нього додаткових зусиль для організації та забезпечення власної життєдіяльності та його членів сім'ї, є стягнення моральної шкоди в розмірі 338 069, 48 грн, який визначений із середнього заробітку позивача за період 27.02.2023 по 23.12.2024, який би належав би йому до виплати у разі непризову позивача на військову службу під час мобілізації, який з високою ймовірністю не відбувся у разі вчасного виконання відповідачем рішення суду у вказаній вище в частині щодо поновлення його на посаді.
Судом також враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункту 29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші аргументи сторін, з урахуванням викладеного, не є суттєвими, а тому суд не надає правової оцінки таким.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги від 18.03.2025; ордер на надання правничої допомоги; розрахунок оплати витрат за правову допомогу від 18.03.2025; квитанції до прибуткового касового ордеру: від 04.05.2025 №1 на суму 5000,00 грн, від 09.05.2025 №2 на суму 3000,00 грн та від 27.05.2025 №6 на суму 3000, 00 грн.
Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред'явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до правничої допомоги.
Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 викладено критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторони.
Так, відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Водночас, суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).
З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду цієї справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Зважаючи на часткове задоволення позову, виходячи з критерію розумності, пропорційності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а також критерію необхідності їх понесення, суд приходить до висновку про те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є необґрунтованою через призму наведених вище критеріїв, тому суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 5 500,00 грн.
Враховуючи наведене, за рахунок бюджетних асигнувань Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати в розмірі 5 500,00 грн.
Керуючись статтями 2, 12, 72-77, 90, 139, 241-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі № 620/4015/22 в частині поновлення його на роботі, а саме: за період з 04.08.2022 по 26.02.2023 включно у розмірі 104 403, 81 грн (сто чотири тисячі чотириста три гривні 81 коп).
Стягнути з Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 338 069, 48 грн (триста тридцять вісім тисяч шістдесят дев'ять гривень 48 коп).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5500, 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Сновська міська рада Корюківського району Чернігівської області (місцезнаходження юридичної особи: вул. Незалежності, 19, м. Сновськ, Корюківський район, Чернігівська область, 15200; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04061932).
Рішення суду у повному обсязі складено 05.06.2025.
Суддя Марія ДУБІНА