Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 червня 2025 року Справа№200/2222/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, суд -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 08 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 14 днів у рік звільнення без застосування коефіцієнту 2,5 відповідно до вимог урахування вимог п. 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 20 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 35 днів у рік звільнення, обчислені із застосуванням коефіцієнту 2,5 відповідно до вимог п. 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягала у не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 , з урахуванням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі №200/8835/24, грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 33 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він у період з 05.01.2021 по 10.04.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2024 №106 Позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05 квітня 2024 року № 96-РС відповідно до частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, з військової служби за пунктом 3 підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, з 10 квітня 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 08 роки 08 місяців 23 дні, загальна з урахуванням пільгової - 17 років 05 місяців 14 днів. Наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 20 днів - за 2023 рік, 08 днів - за 2024 рік, а також за невикористані 14 днів додаткової відпустки учасникам бойових дій щорічно за 2021 - 2024 роки. Зазначає, що кількість днів невикористаних відпусток Позивачем не заперечується, вона визначена в наказі відповідача від 10.04.2024 №106, яким також вказано сплатити грошову компенсацію за ці невикористані дні відпусток
В подальшому позивачу стало відомо, що відповідачем обчислено грошову компенсацію за невикористані дні відпусток не у повному обсязі, адже ним не враховані вимоги п. 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», яким встановлено її обчислення із помноженням невикористаних днів щорічної основної відпустки, а також днів додаткової відпустки у рік звільнення на коефіцієнт 2,5 тим, які мають вислугу до 10 календарних років. Окрім того, Відповідач, обраховуючи грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір вказаної виплати, не включив суму додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача є протиправною у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/2222/25.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Витребувано від Відповідача:
- докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.
Ухвалою суду від 07 травня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів - задоволено.
Витребувано від Військової частини НОМЕР_1 наступні докази по справі:
- відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2024 по 10.04.2024 (включно) в розрізі місяців;
- довідку за період з 24.02.2022 по 10.04.2024 (включно) про нараховані позивачу суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- детальний розрахунок нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення при звільненні; - детальний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яку позивачу нараховано та виплачено при звільненні, із зазначенням кількості днів невикористаних відпусток за кожен рік служби;
- детальний розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача, обчислений у відповідності до статті 27 Закону України «Про оплату праці», а також пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за два календарних місяці, що передували звільненню позивача із займаної посади;
- пояснення стосовно уточнених позовних вимог.
Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзиву на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.
Ухвалою суду від 05.06.2025 заяву позивача про збільшення позовних вимог - повернуто без розгляду.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначив, що ні положення статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ані пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 не передбачають застосування «коефіцієнту» кратності 2,5 календарних дні за всі дні невикористаних відпусток (на чому наполягає позивач) при обчисленні грошової компенсації безвідносно до підстав звільнення.
Також, вказує на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка виплачувалася до 28.02.2018, відповідала ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Натомість постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 запроваджена додаткова винагорода, яка носить тимчасовий характер, оскільки запроваджена на період дії воєнного стану.
Командування військової частини НОМЕР_1 звертає увагу на той факт, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення (у тому числі і оспорюваного виду), з якого нараховується додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168.
Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 05.01.2021 по 10.04.2024, що підтверджується відповідними витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), які наявні в матеріалах справи та сторонами не заперечується.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2024 № 106, позивача звільнено з військової служби у запас на підставі пункту 3 підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи).
ОСОБА_1 з 10 квітня 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 08 роки 08 місяців 23 дні.
Наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 20 днів - за 2023 рік, 08 днів - за 2024 рік, а також за невикористані 14 днів додаткової відпустки учасникам бойових дій щорічно за 2021 - 2024 роки.
Також, наказано виплатити додаткову винагороду військовослужбовцям на період воєнного стану згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000,00 грн. в розрахунку на місць, пропорційно часу проходження служби за 01 квітня 2024 року, та в розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місць пропорційно часу проходження служби та участі у діях та заходах з 02 квітня 2024 року по 04 квітня 2024 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 200/8835/24 адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислено розмір грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічної основної та додаткової), сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 114 днів оплачуваних відпусток (щорічної основної та додаткової), обчисливши її, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
Вищевказане рішення набуло законної сили 27 травня 2025 року.
Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд враховує наступне.
Частиною 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011, тут і далі в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260, тут і далі -в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби).
Згідно з пунктом 3 Розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:
тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;
тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.
Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.
Аналіз положень пунктом 3 Розділу XXXI Порядку № 260 у взаємозв'язку із нормами статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в контексті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що у рік звільнення військовослужбовцям, звільненим з військової служби, за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Проте, іншим військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, які визначаються пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, а також за дні відпустки за минулі роки.
При цьому, розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення, військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням обчислюється з урахуванням вислуги років, зокрема, тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня за кожен повний місяць служби у році звільнення.
Тобто, у рік звільнення військовослужбовцю, звільненого з військової служби з інших підстав, аніж за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, який має вислугу до 10 календарних років, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки за минулі роки, а також невикористані дні щорічної основної відпустки, та дні додаткової відпустки у році звільнення, однак із розрахунку 2,5 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення.
Суд зауважує, що питання застосування положень пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 при вирішенні питання щодо обчислення грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних і додаткових відпусток було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 30.06.2022 у справі № 420/2803/21 у подібних правовідносинах, де при звільненні позивача з військової служби за станом здоров'я (підпункт "б" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) останньому нарахували грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток без застосування (до усіх цих днів) кратності.
Так, у цій справі Верховний Суд зауважив, що у разі звільнення військовослужбовців з інших підстав, крім тих чотирьох, які зазначено в абзаці першому пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 (за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів ), тривалість щорічної основної відпустки (яка за загальним правилом має надаватися протягом календарного року) - у році звільнення - залежить від кількості повних місяців служби у році звільнення і має надаватися з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до згаданого пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Приміром, якщо відпустка військовослужбовця, який має вислугу понад 20 календарних років (як-от позивач у справі № 420/2803/21) становить 45 календарних днів, то 1/12 від цієї тривалості становитиме 3,8 дні (45:12) за один повний місяць служби.
Суд касаційної інстанції також підкреслив, що грошове забезпечення за період наданої відпустки або грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток - виплата яких тут пов'язується зі звільненням військовослужбовців з військової служби - залежить від підстав звільнення з військової служби, відповідно й від умов (правил) надання їм відпустки, які визначені Законом № 2011-ХІІ (абзаци перший, другий пункту 14 статті 10-1 цього Закону). Опосередковано до такого висновку наштовхують також положення абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, які передбачають відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця (за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів ).
Верховний Суд зазначив, що при звільненні з військової служби з таких підстав, як за віком, за станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів військовослужбовцю - у році звільнення - надається можливість піти у відпустку повної тривалості, на яку він має право відповідно до пункту 1, а також пункту 2 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, або отримати замість них грошову компенсацію, у тому числі за невикористані дні відпусток за минулі періоди.
Інакша ситуація з тими військовослужбовцями, які звільняються з інших підстав, аніж згадані чотири. Їм - у році звільнення - дається можливість піти у щорічну основну відпустку, але тривалість цієї відпустки, по суті, буде пропорційна часу військової служби у році звільнення. Алгоритм визначення цієї пропорції написано вище (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
На підставі аналізу означених норм Верховний Суд у справі № 420/2803/21 дійшов висновку, що кратність, яку треба застосовувати при обчисленні цих виплат відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, може стосуватися тих військовослужбовців й умов/правил надання їм відпусток, які передбачені абзацом першим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, тобто коли це стосується військовослужбовців, які звільняються з інших підстав, ніж як за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів (у тексті пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 (абзац другий) їх синтаксично виокремлено як "інші військовослужбовці"), і яким при звільненні відпустка надається (чи замість якої вони можуть отримати грошову компенсацію) з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Водночас, ця кратність, якщо зважити на синтаксичну побудову норми абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, стосується обчислення грошового забезпечення/грошової компенсації щодо відпусток військовослужбовців у рік звільнення.
Іншими словами, застосування кратності при обчисленні грошового забезпечення/грошової компенсації щодо всіх днів невикористаної щорічної відпустки (основної і додаткової) військовослужбовців у зв'язку зі звільненням зі служби - тим паче незалежно від підстав їх звільнення - не передбачено і це суперечило б (наведеним вище) положенням Закону № 2011-ХІІ щодо надання відпусток військовослужбовцям.
Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цій постанові, є релевантними до обставин цієї справи.
Тут варто також зауважити, що ані нормами статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, ані пунктом 3 розділу XXXI Порядку № 260 не передбачено застосування "кратності" 2.5 календарних днів за всі дні невикористаної відпустки (на чому наполягає позивач) при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі № 420/139/21 за подібних правовідносин.
Таким чином, оскільки судом у справі № 200/8835/24 вже було вирішено питання щодо компенсації позивачу невикористаних днів основних та додаткових відпусток без застосування кратності, проте, з врахуванням щомісячної винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», а за результатами розгляду цієї справи суд дійшов до висновку про відсутність підстав для застосування кратності до невикористаних позивачем днів відпусток у році звільнення, суд доходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору при звернені до суду.
Таким чином, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна