05 червня 2025 рокуСправа №640/31023/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною відмову, зобов?язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, в якій просить:
- визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора у наданні публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 23.09.2020, а саме: копій матеріалів службового розслідування від 07.10.2014 з приводу причин та умов, що сприяли вчиненню військовим прокурором Чернігівського гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, затвердженого першим заступником Генерального прокурора України Герасимюком М.В. 09.10.2014.,
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора надати ОСОБА_1 копії матеріалів службового розслідування від 07.10.2014 з приводу причин та умов, що сприяли вчиненню військовим прокурором Чернігівського гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, затвердженого першим заступником Генерального прокурора України Герасимюком М.В. 09.10.2014.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем подано запит на надання публічної інформації, проте відповідачем запропоновано заявнику завітати до приміщення Офісу Генерального прокурора для особистого ознайомлення з необхідними документами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування власної правової позиції зазначено, що Генеральною інспекцією, яка є безпосереднім розпорядником запитуваної інформації, ОСОБА_1 05.10.2020 №27/3-4445вих-20 надано відповідь та роз?яснено положення п.12.5 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24.09.2014 №104, чинної на момент затвердження Генеральним прокурором України висновку службового розслідування від 09.10.2014, проведеного стосовно ОСОБА_2 , відповідно до якої належно завірені копії матеріалів та висновків службових розслідувань і службових перевірок можуть долучатися до матеріалів кримінальних справ та проваджень у цивільних та адміністративних справах. Інші підстави для надання копій матеріалів та висновків службових розслідувань і службових перевірок вказаною Інструкцією не передбачено. Крім того, з розпорядженням про призначення службової перевірки та її висновком ОСОБА_1 ознайомлено під підпис 03.10.2014 та 20.10.2014, відповідно. Одночасно заявника поінформовано, що згідно із п.6 Розділу V Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 06.12.2017 №343, особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право ознайомлюватись із затвердженим висновком та матеріалами службового розслідування. Матеріали службового розслідування надаються особі, стосовно якої воно було проведено, із вжиттям заходів щодо недопущення витоку інформації з обмеженим доступом. Враховуючи те, що на час розгляду запиту в Офісі Генерального прокурора була відсутня достовірна інформація, яка б дала можливість ідентифікувати особу запитувача та перешкодити витоку зазначеної інформації, ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитися з висновком та матеріалами службового розслідування у приміщенні Офісу Генерального прокурора, а також надано копію розпорядження заступника Генерального прокурора України Даниленка А.В. від 26.09.2014 №309 про утворення комісії для проведення службового розслідування з метою встановлення причин і умов, які сприяли скоєнню кримінального правопорушення військовим прокурором Чернігівського гарнізону у вересні 2014 року. З огляду на викладене право ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації забезпечено та в її отриманні Офісом Генерального прокурора не відмовлено.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягав на задоволенні позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 справу №640/31023/20 справу прийнято до свого провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 позовну заяву залишено без руху. На виконання вимог ухвали суду від 27.02.2025, від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 продовжено розгляд адміністративної справи №640/31023/20.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом Генерального прокурора України №1210-к від 29.08.2014 позивача призначено на посаду військового прокурора Чернігівського гарнізону Центрального регіону України на умовах строкового трудового договору, до призначення на цю посаду військовослужбовця.
З вересня 2014 року до липня 2019 року відносно позивача відбувалось кримінальне переслідування нібито у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України у кримінальному проваджені №42014000000000947 від 22.09.2014.
23.07.2019 ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова кримінальне провадження №42014000000000947 в частині обвинувачення позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, закрито на підставі пункту 2 частини 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв?язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Позивач 23.09.2020 звернувся до Офісу Генерального прокурора зі запитом про надання публічної інформації про себе, зокрема, копій матеріалів службового розслідування від 07.10.2014 з приводу причин та умов, що сприяли вчиненню військовим прокурором Чернігівського гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, затвердженого першим заступником Генерального прокурора України Герасимюком М.В. 09.10.2014.
Листом від 05.10.2020 відповідач відмовив у наданні позивачу запитуваної інформації (копії матеріалів службового розслідування), мотивувавши це тим, що Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, чинною на час проведення службового розслідування, та Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 06.12.2017 №343, надання копій висновку службового розслідування не передбачено. ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитися з висновком та матеріалами службового розслідування у приміщенні Офісу Генерального прокурора, а також надано копію розпорядження заступника Генерального прокурора України Даниленка А.В. від 26.09.2014 №309 про утворення комісії для проведення службового розслідування з метою встановлення причин і умов, які сприяли скоєнню кримінального правопорушення військовим прокурором Чернігівського гарнізону у вересні 2014 року.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).
Згідно з преамбулою Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657 цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень.
Об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом частини 1 статті 6 Закону №2657-XII, право на інформацію забезпечується, зокрема, обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується:
1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;
2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;
5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;
6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
За змістом статті 4 Закону №2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:
1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;
2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;
3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Стаття 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Крім того, частиною 2 статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» всі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації з запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно зі статтею 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 цього Закону.
Відповідно до статті 23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію;
4) надання недостовірної або неповної інформації;
5) несвоєчасне надання інформації;
6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати або створювати такий продукт може виключно суб'єкт владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
При цьому, законодавець зобов'язує розпорядника інформації надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, яка має бути повною, достовірною та точною або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації у разі наявності підстав, визначених статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала (постанови від 27.02.2020 у справі №800/304/17, від 01.04.2021 у справі №9901/183/20, від 10.02.2022 у справі №9901/369/21), що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Судом встановлено, що позивач у своєму запиті просив відповідача надати публічну інформацію, а саме: копії матеріалів службового розслідування від 07.10.2014. Вказаний запит на публічну інформацію оформлений належним чином та отриманий відповідачем.
Листом від 05.10.2020 відповідач відмовив у наданні позивачу запитуваної інформації (копії матеріалів службового розслідування), мотивувавши це тим, що Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, чинною на час проведення службового розслідування, та Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 06.12.2017 Nє 343, надання копій висновку службового розслідування не передбачено. ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитися з висновком та матеріалами службового розслідування у приміщенні Офісу Генерального прокурора, а також надано копію розпорядження заступника Генерального прокурора України Даниленка А.В. від 26.09.2014 №309 про утворення комісії для проведення службового розслідування з метою встановлення причин і умов, які сприяли скоєнню кримінального правопорушення військовим прокурором Чернігівського гарнізону у вересні 2014 року.
Суд зазначає, що за змістом пункту 2 частини 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Наказом Офісу Генерального Прокурора від 16.06.2021 №202 затверджено «Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів». Відповідно до пункту 5 Розділу VII «Оформлення результатів службового розслідування» підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія. Висновок службового розслідування складається з урахуванням положень Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України, затвердженого відповідним наказом Генерального прокурора. За наявності у висновку службового розслідування інформації, що може бути віднесена до таємної, такому висновку надається відповідний гриф секретності.
Суд доходить висновку, що відмова суб'єкта владних повноважень у задоволенні запиту позивача є необґрунтованою та безпідставною. Відповідачем не зазначено та не надано відповідних доказів того, що запитуваним висновкам службового розслідування надано гриф обмеження доступу.
Окрім того, суд зазначає, що у висновку службового розслідування може міститися інформація з обмеженим доступом, відомості досудового розслідування тощо, але, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ.
Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Тому, у разі наявності в акті службового розслідування такої інформації (відомостей), відповідач повинен надати його копію, з якої шляхом ретушування вилучати відомості, доступ до яких обмежено відповідно до закону.
Приписами пункту 3 статті 3 Закону №2939-VI встановлені гарантії права на доступ до публічної інформації, серед яких це право гарантується зокрема максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.
Приписами частини 1 статті 2 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» від 20.05.2020 №631-IX, Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов'язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів.
Приписи статті 5 Конвенції Ради Європи передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів.
Зокрема згідно із частиною 2 цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.
Згідно з частиною 1 статті 5 Конвенції Ради Європи державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції Ради Європи визначено форми доступу до офіційних документів: «У разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим».
При цьому, розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої статтею 10-1 Закону №2939-VI.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16.03.2023 у справі №380/15492/21.
За викладених обставин, суд вважає надану відповідачем відповідь на запит від 18.03.2023 необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Нормами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02).
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною відмову, зобов?язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора у наданні публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 23.09.2020, а саме: копій матеріалів службового розслідування від 07.10.2014 з приводу причин та умов, що сприяли вчиненню військовим прокурором Чернігівського гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, затвердженого першим заступником Генерального прокурора України Герасимюком М.В. 09.10.2014.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора надати ОСОБА_1 копії матеріалів службового розслідування від 07.10.2014 з приводу причин та умов, що сприяли вчиненню військовим прокурором Чернігівського гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, затвердженого першим заступником Генерального прокурора України Герасимюком М.В. 09.10.2014.
Розподіл судових витрат - не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська