м. Вінниця
05 червня 2025 р. Справа № 120/14860/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 24.05.2024 № 024550003829 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Російській Федерації: з 19.05.2016 по 15.09.2017, з 18.09.2017 по 13.06.2019, з 14.06.2019 по 01.09.2021.
В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача адвокат - Залокоцька В.Д., вказує, що пенсійний орган повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 від 13.12.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 09.02.2024 по справі № 120/9479/23, відмовив у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю у заявниці необхідного страхового стажу (29 років).
Позивач не погоджується з такими рішення суб'єкта владних повноважень, тому за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою від 12.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подачі відзиву на позовну заяву.
04.12.2024 від ГУ ПФУ у Вінницькій області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення вимог позивача та вказав про наступне.
Головне управління рішенням від 24.05.2024 № 024550003829 відмовило у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .
При цьому, за наданими документами, до страхового стажу не зараховані періоди роботи в РФ згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 19.05.2016 по 15.09.2017, з 18.09.2017 по 13.06.2019 та з 14.06.2019 по 01.09.2021 та довідок про доходи і суми податків фізичної особи та карток звітності сум нарахованих виплат і страхових внесків за 2016-2021, оскільки зарахування до страхового стажу з 01.01.2004 періодів роботи на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких проводилася трудова діяльності. Долучені документи містять інформацію про нараховані суми страхових внесків, однак відомості щодо сплати страхових внесків за вищезазначені періоди у документах відсутні.
Окрім того чинне законодавство України встановлює обов'язкову умову для можливості врахування заробітку при обчисленні пенсії особи сплата відповідних страхових внесків з такого заробітку (доходу). При цьому в Україні діє законодавчо визначений принцип рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також диференціації розмірів пенсій. Разом з тим з 23.12.2022 набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковані Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 10.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 3140/98-ВР.
З 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Пенсії громадян, які проживали, працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тому, на думку відповідача, підстави для призначення пенсії відсутні, а рішення Пенсійного фонду законне та обґрунтоване.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.12.2022 звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.12.2022 № 024550003829 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Вказану відмову було визнано протиправною та скасовано рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 120/9479/23, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.2022 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення.
Відповідне рішення набрало законної сили 12.03.2024.
Розглянувши повторно заяву позивача від 13.12.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 09.02.2024 по справі 120/9479/23, ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач рішенням від 24.05.2024 № 024550003829 повторно відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу (29 років).
При цьому, за результати розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані періоди роботи в Російській Федерації згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 19.05.2016 по 15.09.2017, з 18.09.2017 по 13.06.2019 та з 14.06.2019 по 01.09.2021 та довідок про доходи і суми податків фізичної особи та карток звітності сум нарахованих виплат і страхових висків за 2016-2021 роки, оскільки зарахування до страхового стажу з 01.01.2004 періодів роботи на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких проводилася трудова діяльності. Долучені документи містять інформацію про нараховані суми страхових внесків, однак відомості щодо сплати страхових внесків за вищезазначені періоди у документах відсутні. Вказали, що рішення ВОАС від 09.02.2024 по справі № 120/9479/23 не містить зобов'язань щодо зарахування періодів роботи в Російській Федерації.
З таким рішенням відповідача позивач не погоджується, тому звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами пункту 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивач працювала на території Російської Федерації:
з 19.05.2016 по 15.09.2017 кухар в ТОВ "Сервіс Марін" в м. Санкт-Петербург;
з 18.09.2017 по 13.09.2019 кухар у ТОВ "ЕНЕРГОМАШ" в м. Санкт-Петербург;
з 14.06.2019 по 01.09.2021 кухар в ТОВ "Кінгісепський машинобудівний завод".
При цьому варто наголосити на тому, що трудова книжка серії НОМЕР_2 містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період і такі записи є належним доказом підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 .
Крім того, відповідач не ставить під сумнів щодо достовірності трудової книжки та внесених до них записів про періоди трудової діяльності позивача на території РФ.
Єдиною підставою для неврахування до страхового стажу періодів роботи на території Російської Федерації слугувала обставина не підтвердження факту сплати страхових внесків за дані періоди роботи до пенсійного фонду.
Оцінюючи відмову позивачу у призначенні пенсії, суд зазначає, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Законом України від 11.07.1995 за № 290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15.04.1994 (Угода від 15.04.1994).
Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей, згідно зі ст. 9 цієї Угоди, регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 або (і) двосторонніми угодами.
Приписами пункту 2 і 3 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (Угода від 13.03.1992) визначено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, прийнято рішення про вихід з цієї Угоди, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві; доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд висновує, що денонсація Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 означає, що вказані Угоди припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі № 580/3576/22 вказав, що не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (статті 13 Угоди).
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угода між Урядом України і урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 підлягають застосуванню при призначенні пенсії позивачу, оскільки вказані Угоди були чинними на час роботи позивача в Росії і позивач мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Таким чином стаж, набутий на території будь-якої з держав - учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Крім того, приписами абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду її роботи з 2016 по 2021 рік в РФ, адже такий стаж набутий позивачем до прийняття відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Більше того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти її права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
В даному випадку позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Суд зазначає, що внаслідок відсутності інформації щодо сплати страхових внесків за спірний період позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за періоди роботи на вказаних підприємствах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі № 226/1994/17), який при розгляді аналогічних спорів неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
У постановах від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі № 341/460/17 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у пенсійного органу відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків у російській федерації для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплаті пенсії, адже позивач у будь-якому разі не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а відсутність відомостей про їх сплату не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачу періоду його роботи.
Отже, доводи про відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків, як підстави у відмові призначення пенсії, є також протиправними, оскільки покладають на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.
Так, додатково позивачем до пенсійного органу та разом із матеріалами позовної заяви до суду надано довідки про стан індивідуального особового рахунку від 24.11.2021, що видані державною установою-відділенням пенсійного фонду Російської Федерації по Санкт-Петербургу та Ленінградській області, з чого вбачається, що ОСОБА_1 з 19.05.2016 по 15.09.2017 була прийнята на роботу кухарем в ТОВ "Сервіс Марін", з 18.09.2017 по 13.09.2019 працювала кухарем у ТОВ "ЕНЕРГОМАШ", з 14.06.2019 по 01.09.2021 кухар в ТОВ "Кінгісепський машинобудівний завод", де їй нараховано заробітну плату та страхові платежі.
Також в матеріалах справи міститься страхове свідоцтво № 188-221-531 76 від 06.04.2015.
З довідок про доходи і суми податку фізичної особи за 2016-2021 роки вбачається, що періоди роботи позивача: з 19.05.2016 по 15.09.2017, з 18.09.2017 по 13.09.2019 , з 14.06.2019 по 01.09.2021 в Російській Федерації на відповідних товариствах збігаються з тими, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , а також у них міститься сума утриманих податків і страхових платежів.
Дослідженням змісту копії вказаних довідок судом встановлено, що надані довідки містять чітко визначені періоди роботи, за які здійснювалась виплата заробітної плати, суми заробітної плати, а також усю інформацію щодо місцезнаходження і адреси установи, якою видано такі довідки, містять відповідні печатки та підписи відповідальних осіб. Крім того у довідках міститься інформація, що за оскаржувані періоди із суми заробітної плати позивача здійснювалось відрахування до фонду соціального страхування.
Доказів, які б свідчили про недостовірність вищевказаних довідок відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
За таких обставин суд не бере до уваги твердження відповідача про неможливість врахування заробітної плати за періоди страхового стажу позивача, отриманого в РФ, з тих підстав, що Україна вийшла із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, оскільки такі обставини не залежать від волі позивача та не можуть мати негативні наслідки для неї у вигляді позбавлення права на належний соціальний захист.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 у зарахуванні періодів її роботи на території РФ: з 19.05.2016 по 15.09.2017, з 18.09.2017 по 13.06.2019, з 14.06.2019 по 01.09.2021.
Окремо суд також звертає увагу на те, що відповідач не надав жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у призначенні пенсії він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин, рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 24.05.2024 № 024550003829 є протиправним та підлягає скасуванню, а оскаржувані періоди - зарахуванню відповідачем до страхового стажу позивача.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача.
Тому, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1937,92 грн (як за 2 основних вимоги немайнового характеру з урахуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі).
Враховуючи те, що суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги (основну та похідну), тому на користь позивача слід стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви до суду судовий збір у сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Решта суми сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн є надмірно сплаченою, а її повернення здійснюється відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, а не в порядку розподілу судових витрат.
Інших документально підтверджених судових витрат на дату ухвалення рішення судом не встановлено. Відтак питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 24.05.2024 № 024550003829.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 19.05.2016 по 15.09.2017, з 18.09.2017 по 13.06.2019, з 14.06.2019 по 01.09.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 968, 96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 05.06.2025.
Суддя Томчук Андрій Валерійович