Номер провадження: 22-ц/813/1213/25
Справа № 504/3955/19
Головуючий у першій інстанції Жовтан П. В.
Доповідач Комлева О. С.
13.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 грудня 2023 року, постановленого під головуванням судді Жовтан П.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ 1/2 частки із спільної власності, визнання права власності на 1/2 житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про виділ 1/2 частки із спільної власності, визнання права власності на 1/2 житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, в якому з урахуванням неодноразово зміненого предмету позову остаточно просила:
- виділити 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 із спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати право власності в цілому на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 з дня отримання компенсації частини вартості квартири;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості частки квартири в розмірі 552576,50 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 05.07.2005р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, в якому подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1 .
На вказану квартиру виконком Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на підставі рішення №80 від 16.03.2006р. видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Шлюб між вказаним особами було розірвано 25.09.2015 року, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, склавши перед цим заповіт від 10.05.2012 року, за яким заповів 1/2 частку квартири своїй тітці ОСОБА_2 .
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 20.02.2017 року у справі №504/2755/13-ц було визнано спірну квартиру спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , при цьому суд не виділив часток кожного із подружжя в спільній сумісній власності на цю квартиру, не визначив майнові права позивача на спадщину.
Позивачка зазначила, що при користуванні спільною квартирою будуть виникати суттєві труднощі, адже сторони не є однією сім'єю, не є родичами та навіть добрими знайомими, крім того між сторонами у справі наявні неприязні стосунки, відповідач користується квартирою сама, не сплачує матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування квартирою.
Враховуючи вказане, позивач вважає, що більш ефективним способом захисту її прав буде поділити спільну власність шляхом виділення у її власність 1/2 частини квартири та припинити право власності позивача на вказану 1/2 частину з компенсацією вартості вказаної частки згідно висновку про вартість майна від 02.04.2020 року у сумі 552576,50 грн. за рахунок відповідача.
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
В решті позовних вимог відмовлено.
09 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду, яка ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05 березня 2024 року залишена без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення суду, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що за спірну квартиру ОСОБА_1 сплатила 02 вересня 2005 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , свої особисті гроші у розмірі 129410,30 грн., а отже зазначена квартира є її особистою власністю.
Також апелянт вважає, що визнання квартири спільною сумісною власністю не є доказом того, що ОСОБА_3 був власником конкретної частки квартири, і що спадщина відкрилась саме на частку квартири.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Розенбойм Ю.О., представник ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для його скасування, а заочне рішення суду законним та таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання, призначене на 13 травня 2025 року ОСОБА_2 , а також її представник не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 138, 139 зв.б. т. 2).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Кічук І.Г., представника ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 05.07.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів громадянського стану зроблено актовий запис №1046 від 05.07.2005 року.
16.03.2006 року Красносільською сільською радою Комінтернівського району Одеської області прийняте рішення про оформлення (видачу) ОСОБА_1 свідоцтва про прав власності на нерухоме майно - квартиру під номером АДРЕСА_1 .
08.06.2007 року Комінтернівським РБТІ зареєстроване право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1
25.09.2012 року шлюб між вказаними особами розірвано.
10.05.2012 року ОСОБА_3 склав та нотаріально посвідчив у приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В. заповіт (реєстровий номер №301), згідно якого заповів належну йому 1/2 частину вказаної квартири ОСОБА_2 .
Вказані вище факти підтверджені також рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 20.02.2017 року у справі №504/2755/13-ц, що набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку (постанова Одеського апеляційного суду від 07.10.2021 року), та є чинним на час розгляду даної справи.
Зазначеним рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 20.02.2017 року визнано спірну квартиру сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1
26.10.2023 року Лиманською державною нотаріальною конторою Одеської області (нотаріус Лисак А.В.) винесено постанову за вих. №1663/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Вказаною постановою позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину квартири у зв'язку із відсутністю у позивача документів, що посвідчують право власності ОСОБА_3 на квартиру, а також відсутні відомості про розгляд цивільної справи №504/3955/19.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що вимога про визнанняправо власності на 1/2 частку квартири відповідає передбаченим законом способам захисту прав спадкоємця та відповідає фактичним обставинам справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частиною п'ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Правових наслідків невиконання такого обов'язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено.
Згідно з частиною першою статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини.
Пунктами 2, 9 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до Розділу ІІ глави 10 пунктів 4.14, 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження.
Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
При наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Судом вірно встановлено, що постановою нотаріусу від 26.10.2023 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину квартири, з огляду на відсутність документів, які підтверджують право власності спадкодавця - ОСОБА_3 , у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність захисту права власності позивача на 1/2 частини квартири шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про визнанняза ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірної квартири.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що за спірну квартиру ОСОБА_1 сплатила 02 вересня 2005 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , свої особисті гроші у розмірі 129410,30 грн., а отже зазначена квартира є її особистою власністю, що підтверджується рішенням Комінтерновського районного суду Одеської області від 11.03.2019 року, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки рішенням Комінтерновського районного суду Одеської області від 20 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07.102021 року, встановлено, що спірна квартира придбана сторонами у період шлюбних відносин, при цьому судом не прийнято до уваги, посилання ОСОБА_1 на те, що шлюб укладено у листопаді 2005 року, тому, що ці ствердження спростовуються свідоцтвом про одруження, в якому зазначено, що шлюб укладено у липні 2005 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 рішенням Комінтерновського районного суду Одеської області від 20 лютого 2017 року було відмовлено у визнанні за ним права власності на 1/2 частку квартири, колегія суддів вважає такими, що задоволенню не підлягають з підстав того, що судом у визнанні права власності ОСОБА_3 було відмовлено з підстав того, що він не ставив питання про виділ або поділ майна, а не з підстав того, що він як співвласник не має на цю частку права.
Колегія суддів вважає, що на момент розгляду справи, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 05 червня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда