Справа № 159/2076/25
Провадження № 2/159/995/25
05 червня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Шишиліна О.Г. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» про стягнення заробітної плати,-
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ТОВ «Волинь-Паливо» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує що з 13.12.2022 до 14.02.2025 працювала у ТОВ «Волинь-Паливо» на посаді оператора заправних станцій АЗС № 25. При звільнені відповідачем не проведено розрахунок та не виплачена заробітна плата за період роботи з листопада 2024 року по лютий 2025 року. Позивач просить стягнути з відповідача 49473,46 грн. заборгованості із заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та судові витрати у справі.
Ухвалою судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10.04.2025 відкрито провадження в цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Крім цього, відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
У строк, встановлений судом, представник ТОВ «Волинь-Паливо» відзив на пред'явлений позов не подав.
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК).
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку про таке.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Копією наданої позивачем трудової книжки доводиться та обставина, що ОСОБА_1 13.12.2022 була прийнята на роботу у ТОВ «Волинь-Паливо» на посаду оператора заправних станцій АЗС № 25.
14.02.2025 ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено заробітну плату за відпрацьований період. Такими діями відповідача порушено вимоги ст. 116 КЗпП України.
Відповідачем надано суду особовий рахунок працівника ОСОБА_1 , відповідно до якого за листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року та лютий 2025 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в сумі 49473,46 грн. (без утримання). Заборгованість із заробітної плати становить 38590,91 грн.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до приписів ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Згідно п.5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).
Відповідачем проведено розрахунок середньоденного заробітку, який становить 357,72 грн.
Позивачем вказаний розрахунок не спростовано.
У період з 15.02.2025 по 04.06.2025 було 108 календарних дні, з них 78 днів були робочі.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином: 357,72 грн. (середньоденний заробіток) х 78 днів (кількість робочих днів за період з 15.02.2025 по 05.06.2025) = 27902,16 грн.
Верховний Суд у постанові 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21) зазначав, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).
Представником ТОВ «Волинь-Паливо» на виконання ухвали суду було надано розрахунок заборгованості із заробітної плати, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 та обраховано розмір середньої заробітної плати, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
В п.20 Постанови ПВСУ №13 від 24.12.99р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідач, будь-якими обставинами затримку розрахунку не огрунтовє тому суд враховуючи інтереси звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці, вважає необхідним стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах строку визначеного ч.1 ст.170 117 КЗпП України, а саме в сумі 27902,16 грн.
Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.
Позивач підтвердила витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн. договором про надання професійної правничої допомоги № Б/Н/2025-К від 10.03.2025, який укладено між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Статус», рахунком та калькуляцією вартості надання професійної правничої допомоги за період з 10.03.2025 по 28.03.2025, актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг) від 28.03.2025.
Відповідно до ч.6 ст.137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
ВСу Постанові від 3 березня 2025 року, справа № 275/150/22 вказав, що саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
Відповідач не оспорював вартість правничої допомоги наданої адвокатом, тому суд відповідно до ст. 141 ЦПК України стягує їх з відповідача.
Оскільки позивачем доведено понесені ним витрати на правничу допомогу, а тому в силу положень ст.137 ЦПК України такі витрати в сумі 5000 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, на підставі ст.47, 116, 117 КЗпП України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» про стягнення заробітної плати задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в сумі 49473,46 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 27902,16 грн. з наступним утриманням з цих сум податків і обов'язкових платежів та судові витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» в доход держави 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.06.2025.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо», код ЄДРПОУ 44861952, адреса: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3.
Головуючий:О. Г. ШИШИЛІН