23 травня 2025 року
м. Харків
справа № 638/5607/24
провадження № 22-ц/818/854/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2024 року в складі судді Штих Т. В.,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, після уточнення якого ( т.1 а.с. 125 - 128) просив стягнути із АТ КБ ПриватБанк середній заробіток за затримку негайного виконання рішення суду про поновлення його на роботі у розмірі 160 221,44 грн, зобов'язати АТ КБ ПриватБанк розрахувати та сплатити до Пенсійного фонду України заборгованість із Єдиного соціального внеску на заробітну плату у розмірі 160 221,44 грн стягнути з АТ КБ ПриватБанк середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що наказом № Э.DN-УВ-2021-7100284-п від 30.07.2021 ОСОБА_1 його було звільнено з роботи у ПриватБанку. Позивач не погодився з вказаним наказом, та звернувся до суду. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2023 року, що було звернено до негайного виконання і в цій частині було залишено без змін рішенням Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року позивача було поновлено на роботі та з відповідача на його користь було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте, позивач був поновлений на роботі лише наказом № Е.28.0.0.0/1-7632517 від 25.08.2023. Таким чином період затримки виконання рішення суду про негайне поновлення ОСОБА_1 на роботі налічує проміжок з 28 лютого 2023 року по 25 серпня 2023 року, а саме - 128 робочих днів. Оскільки середньоденна заробітна плата позивача визначена у розмірі 1251,73 грн, середній заробіток за затримку негайного виконання рішення суду дорівнює 160 221 грн 44 коп, з цієї суми відповідач зобов'язаний здійснити нарахування ЄСВ. Крім зазначеної виплати за затримку виконання рішення суду, що звернене до негайного виконання, відповідач не сплатив належну позивачу заробітну плату при звільненні та не сплатив встановлені законом обов'язкові відрахування із заробітної плати з дати поновлення на роботі судом, тобто з 1 серпня 2021 року по теперішній час. 1 січня 2024 на адресу електронної пошти позивача, надійшло електронне повідомлення від АТ КБ ПриватБанк у якому, серед іншого, відповідачем повідомлялося, що ним було затверджено Наказ «26.12.2023 ОСОБА_1 - наказ про звільнення» № E.17.U.0.0/4- 8338562. Вказаний наказ не надано позивачу та не зазначено проведення з ним розрахунку при звільненні з посади, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» на користь ОСОБА_1 суму заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 160 221,44 грн та суму сплаченого судового збору в розмірі 4 650,47 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що роботодавець не провів оплату праці позивачу за період вимушеного прогулу під час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, що підлягало негайному виконанню.
Не погодившись з рішенням суду АТ КБ «Приват Банк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Вина роботодавця у невиконанні рішення суду від 28.02.2023 року у справі № 638/14165/21 в частині поновлення позивача на роботі відсутня, оскільки зазначеним рішенням позивача було поновлено на посаді, яку він не займав до звільнення і яка не була вакантною на період ухвалення рішення про поновлення на роботі. За результатами перегляду рішення судом апеляційної інстанції 10 серпня 2023 року постанова Харківського апеляційного суду була виконана негайно. Зазначене свідчить, що затримка у виконанні рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі відбулась не з вини банку, а була викликана об'єктивною неможливістю виконання рішення та поновлення працівника на посаду, що підтверджено висновком суддів апеляційної та касаційної інстанцій. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не застосував положення ст. 233 КЗпП України в актуальній редакції, яка підлягала застосуванню в обставинах, що склались. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 лютого 2023 по 25 серпня 2023 року суд першої інстанції вирішив наступне: “Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь- яким строком». Тобто суд першої інстанції застосував норму статті 233 КЗпП України, яка не діяла у часі на момент спірних відносин. В даному випадку позивач об'єктивно міг дізнатись про порушення права, що полягало у невиконанні відповідачем рішення суду про поновлення на роботі негайно після його проголошення, вже з наступного дня після ухвалення відповідного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2023 року у справі № 638/14165/21. Отже, відлік строку на звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі слід обчислювати з наступного для після ухвалення рішення судом першої інстанції. Таким чином, з 01.03.2023 розпочався строк для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, який сплинув 01.06.2023 в силу частини третьої ст. 241-1 КЗпП України. Ані в позовній заяві ОСОБА_1 , ані в інших заявах позивача по справі не містилось обґрунтування та не було додано доказів, які б свідчили про наявність непереборних обставин, що перешкоджали зверненню до суду у тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, що полягало у невиконанні відразу після проголошення рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2023 року у справі № 638/14165/21 про поновлення на роботі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу в якій просив змінити рішення та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки судом першої інстанції протиправно залишено поза увагою вимога Позивача про застосування штрафної відповідальності Відповідача за порушення строків розрахунку при звільненні. А саме, як встановлене із пояснень Відповідача у справі остаточний розрахунок за Єдиним соціальним внеском із заробітної платні Позивача Відповідач провів у травні 2024 року, тобто за спливом 5-ти місяців із дати звільнення Позивача. Крім того, судом першої інстанції протиправно залишено поза увагою та не надано правого висновку щодо вимоги Позивача про постановлення Окремої ухали щодо протиправної діяльності Позивача у частині сплати Єдиного соціального внеску із заробітної платні Позивача, а також інших податкових відрахувань із заробітної платні Позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приват Банк» просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та залишити без змін рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 зазначають, що виплата єдиного соціального внеску здійснюється не працівнику, а на рахунки податкових органів, і відповідно суми єдиного соціального внеску не є тими сумами, які підлягають нарахуванню та виплаті працівнику.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, посянення ОСОБА_1 та представника Приват Банку, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга АТ КБ «Приват Банк» не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач працював в АТ КБ «ПриватБанк».
Наказом № Э.DN-УВ-2021-7100284-п від 30.07.2021 ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 31.07.2021 року та проведено розрахунок при звільненні, а саме вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку до ст. 44 Закону про Працю. Компенсація за невикористану додаткову відпустку у кількості 10 днів ( 2021 рік, як працівнику, які мають двох або більше дітей віком до 15 років), премія за липень у розмірі 5715.38 грн, премія розрахована як середнє значення премії працівника за групою преміювання 40 за квітень- червень 2022 року ( т. 1 а.с. 181 - 183, 207 )
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.02.2023 року: визнано незаконним та скасовано наказ №Э-DN-УВ-2021-7100284-n від 30.07.2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади керівника управління безпеки по Північно-Східному регіону ГО.
Поновлено з часу звільнення ОСОБА_1 на посаді керівника управління безпеки по Північно-Східному регіону ГО в АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" (ЄДРПОУ 14360570, адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 786327,75 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10.08.2023 апеляційну скаргу Відповідача було задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.02.2023 змінено, визнано незаконним та скасовано наказ № 3-DN-YB-2021-7100284-п від 30.07.2021 року Про звільнення ОСОБА_1 з посади Керівника Управління, посадова підгрупа Керівник управління безпеки Го по РП Управління безпеки у Кременчуцькій філії напрямку «Служба безпеки» Головного офісу, Акціонерного Товариства комерційний банк "ПриватБанк", поновлено ОСОБА_1 на посаді Керівника Управління, посадова підгрупа Керівник управління безпеки ГО по РП Управління безпеки у Кременчуцькій філії напрямку «Служба безпеки» Головного офісу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 506 950,65 грн., стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір в розмірі 5069 грн.
Постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року залишено без задоволення касаційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2023 року у незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року залишено без змін.
Постановою Вп №72692785 від 05.10.2023 закінчено виконавче провадження з виконання №638/14165/21 виданого 30.08.2023 Дзержинським районним судом міста Харкова про Стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 506950.65 грн, встановлено, що борг, виконавчий зібр та витрати виконавчого провадження боржником сплачено в повному обсязі. ( т. 1 а.с. 206).
Наказом № Е.28.0.0.0/1-7632517 від 25.08.2023 ОСОБА_1 було поновлено на роботі ( т. 1 а.с. 189)
Наказом від 16.12.2023 № 100165 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за порушення трудової дисципліни ( т. 1 а.с. 63 - 66).
У п. 9 ч.2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.2 ст. 18 ЦПК України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
За приписами положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
Ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Так, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18.
Так, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2021 у справі №640/755/19.
Водночас, питання щодо належного виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника неодноразово перебувало в полі правового аналізу Верховного Суду та відповідно до сталої практики при вирішенні зазначеного питання належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків (постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 26 травня 2021 року у справі № 127/1703/19).
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Таким чином, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного судового рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно зі ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному ст. 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим із моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної ст. 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов'язків і неприступленні до роботи також відсутня.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18, від 16.09.2020 у справі №709/1465/19 та від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19.
Отже, щоб завершити виконання рішення суду, роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на посаді, яка зазначена в рішенні суду, після чого ознайомити працівника з наказом під підпис та допустити його до роботи.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі №756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (провадження № К/9901/21219/18), від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19 (провадження № 61-4490св21) вказано, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду. При цьому сам по собі факт виконання працівником трудових обов'язків на нерівнозначній посаді, незалежно від наявності чи відсутності згоди цього працівника з наказом роботодавця про його призначення на таку посаду, не є належним виконанням з боку роботодавця рішення суду про поновлення працівника на роботі. Лише оформлена належним чином (відповідна заява, погодження з наказом про призначення на іншу посаду, ознайомлення під особистий підпис з посадовою інструкцією тощо) згода працівника з рішенням роботодавця про його поновлення на нерівнозначній посаді може бути підтвердженням наміру такого працівника продовжити трудові відносини на запропонованих роботодавцем умовах праці та відсутності в роботодавця обов'язку нести відповідальність, визначену статтею 236 КЗпП України. Самостійне визначення роботодавцем відповідної посади як рівнозначної не може свідчити, що така посада відповідає вищенаведеним критеріям, у зв'язку з чим за наявності між сторонами суперечностей з цього приводу саме на суд покладається обов'язок встановити та надати юридичну оцінку таким обставинам.
Аналіз зазначених правових висновків свідчить про необхідність уникнення ситуації правової колізії щодо формального виконання судового рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі, оскільки виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
Також, суд, враховуючи один із основних принципів судочинства - принцип обов'язковості судових рішень, наголошує, що право особи вважається поновленим на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, тобто свідчить про юридичне закріплення поновлення порушеного права особи (дефініція поняття «dejure»), та його фактичного виконання, відновлення прав у реальності («defacto»). Тобто про дотримання принципу обов'язковості судового рішення, що набрало законної сили, можна говорити лише тоді, коли поєднано обидві вказані площини його виконання.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
З урахуванням викладеного, судова колегія доходить висновку, що саме з вини відповідача відбулася затримка виконання рішення суду про поновлення позивача, що відповідно до статті 236 КЗпП України є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Роботодавець не провів оплату праці позивачу за період вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 28 лютого 2023 по 25 серпня 2023 року.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що згідно постановою Верховного Суду, який виснував, що Постановою Харківського апеляційного суду від 10.08.2023 у справі № 638/14165/21 правильно обчислено середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , а саме 1251,73 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за період з 01.03.2023 по 25.08.2023, тривалістю 128 робочих днів становить 160 221,44 грн.
Доводи апеляційної скарги АТ «КБ «Приват Банк» про те, що невиконання рішення суду банком не з його вини не заслуговують на увагу, оскільки рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню, яке полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника.
Тому судова колегія вважає, що суд правильно встановив обставини винної поведінки відповідач щодо не виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього грошових коштів за вимушений прогул. Підстави для задоволення апеляційної скарги Банку відсутні. З огляду на зазначене апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» належить залишити без задоволення.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 , судова колегія зазначає наступне.
Згідно пояснень ОСОБА_1 наданих суду апеляційної інстанції ухвалюючи рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою не проведення з ним своєчасного розрахунку при звільненні у 2021 році, а саме не виплата компенсації невикористану відпустку, що була виплачена йому лише після виконання рішення Дзержинського районного суду від 28 лютого 2023 року, при повторному звільненні 25.12.2023 та вимогу та несвоєчасне зарахування відповідачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний соціальний внесок) із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2021 по 28.02.2023. Відмовивши у задоволенні позову в цій частині позовних вимог, суд належним чином свої висновки не мотивував.
Відповідно до частини першої ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, для стягнення середнього заробітку необхідна наявність у сукупності наступних обставин: 1) невиплата коштів звільненому працівнику; 2) кошти належали працівникові при звільненні; 3) вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті; 4) відсутній спір про розмір виплат.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
В даному випадку відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, оскільки при прийнятті наказу про звільнення від 30.07.2021 кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 була визначена виходячи з фактично відпрацьованого ним часу та дорівнювала 26 днів ( т. 1 а.с. 38). Тому саме така кількість днів невикористаної відпустки була компенсована позивач при звільненні. ОСОБА_1 при оскарженні наказу про звільнення від 30.07.2021 вимог про стягнення заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні суду не заявляв. При поновленні на роботі 25.08.2023 кількість днів невикористаної щорічної відпустки позивача була перерахована з урахуванням часу вимушеного прогулу з 31.07.2021 по 25.08.2023( т.1 а.с. 59), тому при звільненні 26.12.2023 позивачу визначено 50 днів невикористаної щорічної відпустки та виплачена за них компенсація ( т.1 а.с. 63 - 66).
Сума єдиного соціального внеску не є тією виплатою, яка нараховується та виплачується працівнику. Відповідно, сума єдиного соціального внеску не належала Позивачу до виплати при звільненні, тому щодо неї не може застосовуватись відповідальність роботодавця, передбачена ст. 117 КЗпП України за затримку розрахунку при звільненні.
Оскільки доводи позивача про несвоєчасний розрахунок при звільненні від 30.07.2021 не знайшли свого підтвердження, а суми єдиного соціального внеску не належать до фонду оплати праці, не підлягають нарахуванню та виплаті особисто працівнику судова колегія вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 в зазначеній частині задоволенню не підлягають з підстав зазначених у дійсній постанові.
За змістом частини четвертої статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на зазначене апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а рішення суду змінити шляхом доповнення мотивувальної частини рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 мотивами викладеними у дійсній постанові.
Оскльки рішення суду зімнено лише в частині мотивів відмови у задоволені позову понесені апелянтом судові витрати розподілу не підлягають.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову - змінити, доповнивши його мотивувальну частину висновками, викладеними в цій постанові.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук