02 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/19766/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя Бондаренко-Легких Г. П.)
від 30.08.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Гаврилюк О. М., судді: Ткаченко Б. О., Майданевич А. Г.)
від 07.05.2025
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"
до Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Рінако-Прогрес"
про стягнення 130 082,16 грн.
1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпортативний інвестиційний фонд "Рінако-Прогрес" (далі - відповідач) про стягнення 130 082,16 грн.
2. Позов обґрунтовано тим, що 10.09.2007 між сторонами укладено договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 8006/07 з урахуванням додаткової угоди № 1 від 25.02.2008 до цього договору, оскільки відповідач не виконував умови договору зі своєї сторони у нього перед позивачем виникла заборгованість.
3. 30.08.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2025, яким позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача прострочену заборгованість по сплаті комісії депозитарної установи у розмірі 14 150,00 грн, строкову заборгованість по сплаті комісії депозитарної установи у розмірі 200, 00 грн, пеню у розмірі 5 954,79 грн, штраф у розмірі 7 075,00 грн, 3% річних у розмірі 1 250,19 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 208,75 грн, судовий збір у розмірі 615,66 грн; у задоволенні позовних вимог в частині стягнення простроченої заборгованості по сплаті комісії депозитарної установи у розмірі 16 800,00 грн, пені у розмірі 48 375,96 грн, штрафу у розмірі 8 400,00 грн, 3% річних у розмірі 4 712,27 грн та інфляційних втрат у розмірі 21 955,20 грн відмовив.
4. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні акти-рахунки прийому-передачі наданих послуг за період лютий 2012 - грудень 2015 років. З наданого позивачем витягу з акту № 21 про знищення актів за зазначений період, неможливо встановити, що були знищені, зокрема, акти які виставлялись відповідачу в межах договору № 8006/07 від 10.09.2007 за період 2012-2015 років, а тому зазначений доказ є не належним. Окрім цього, умовами договору між сторонами узгоджено, що оплата проводиться на підставі актів-рахунків прийому-передачі наданих послуг, одночасно з цим в матеріалах справи відсутні докази направлення актів відповідачу за період з лютого 2012 по грудень 2016, у зв'язку з тим, що вони були знищені позивачем та на підтвердження чого останній надає відповідні витяги з актів про знищення, але з наданих витягів також не можливо встановити чи направлялись акти відповідачу, а тому зазначені докази також є неналежними. Також, позивач не додав до позовної заяви (або заяви про усунення недоліків) докази направлення актів за 2017 рік відповідачу, тому суд відмовив позивачу в стягненні заборгованість по сплаті комісії депозитарної установи за період з лютого 2012 по грудень 2017, у зв'язку з відсутністю актів за період 2012-2015 років та доказів направлення актів відповідачу за період 2012-2017 років. Вимоги позивача про стягненні з відповідача заборгованість по сплаті комісії депозитарної установи за період з січня 2018 по листопад 2023 року підлягає задоволенню у загальному розмірі 14 150,00 грн. Також задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача строкової заборгованості по оплаті комісії депозитарної установи за грудень 2023 року у розмірі 200,00 грн. Однак, оскільки судом відмовлено в задоволенні вимог про стягнення заборгованості по сплаті комісії депозитарної установи за період 2012-2017, наданий позивачем розрахунок пені та штрафу є неправильними, здійснивши перерахунок пені та штрафу на актуальну суму боргу на момент початку розрахунку (04.12.2022) з додаванням кожний місяць 200 грн до 03.12.2023 , то розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 5 954,79 грн, а розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача становить 7 075,00 грн. Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з січня 2018 року з додаванням кожний місяць 200 грн (в березні 2018 року 150,00 грн) по 03.12.2023 (дата визначена позивачем) зазначив, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1 250,19 грн та сума інфляційних втрат 1 208,75 грн.
5. 22.05.2025 позивач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
7. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
8. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
9. Позов у зазначеній справі подано у 2023 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684, 00 грн.
10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
11. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 684,00 грн = 268 400,00 грн).
12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
13. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ГПК України.
14. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
15. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
16. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в сфері оплати послуг депозитарних установ (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а також справа має виняткове значення для скаржника, оскільки створює передумови та порядок дій депонентів для ухилення від оплати послуг за договорами про відкриття рахунку в цінних паперах (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України). Скаржник зазначає, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень, суди не брали до уваги доводи та докази подані Банком на підтвердження обов'язку відповідача оплатити послуги надані позивачем незважаючи на те, що надані Банком до суду докази є більш вагомішими, а висновок про існування стверджуваної позивачем обставини, у розумінні статті 79 ГПК України, є більш вірогідним.
17. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
18. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
19. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
20. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
21. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
22. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
23. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми.
24. Доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
25. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
26. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
27. За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, а також підтверджуючих документів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
28. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
29. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
30. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
31. Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
32. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
33. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
34. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/19766/23 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2025.
2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко