02 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/171/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Житомирської області
(суддя Машевська О. П.)
від 18.09.2024
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Саврій В. А., судді: Юрчук М. І., Грязнов В. В.)
від 28.04.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся ГазЕнерго"
до: 1) Головного управління ДФС у Житомирській області;
2) Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області
про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органами досудового слідства на суму 1 087 800,00 грн (відповідно до заяви про зміну предмету позову від 24.04.2024 (вх. г/с № 01-44/1331/24 від 25.04.2024) нова ціна позову - 897 591,00 грн).
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся ГазЕнерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач 1) та Головного управління державної казначейської служби України у Житомирській області (далі - відповідач 2) з позовними вимогами про стягнення за рахунок державного бюджету в рахунок відшкодування завданої шкоди в розмірі 1 087 800, 00 грн. Відповідно до заяви про зміну предмету позову нова ціна позову - 897 591,00 грн.
2. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 26.02.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у кримінальній справі № 296/415/12-к виніс ухвалу, згідно з якої вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16.02.2016 року та ухвала Житомирського апеляційного суду від 11 червня 2019 року відносно ОСОБА_1 директора ТОВ "Полісся ГазЕнерго" за частинами другими статей 28, 212, 366 Кримінального кодексу України залишено без змін. У результаті розгляду справи, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог статті 257 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, на підставі доказів досліджених у судовому засіданні, оцінених з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності суд дійшов висновку про відсутність у діях керівника позивача складу злочинів. Позивач зазначає, що зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку. Внаслідок накладення арешту на кошти та майно позивача, відповідачем завдано збитки позивачу, у зв'язку з чим, посилаючись на норми статті 1166 Цивільного кодексу України просить стягнути завдані збитки у вигляді недоотриманого прибутку.
3. 18.09.2024 Господарський суд Житомирської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив; стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 897 591,00 грн в рахунок відшкодування збитків (упущеної вигоди) та 13 463,86 грн судового збору.
4. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 апеляційну скаргу відповідача 2 на рішення суду першої інстанції було повернуто заявнику разом з доданими до неї документами.
5. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
6. 28.04.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
7. Суд першої інстанції встановив, що протягом 2011 року щодо позивача було подано ряд позовів до Господарського суду Житомирської області від контрагентів та прийнято рішення про стягнення з останнього боргу у справах: № 17/5007/24/11, № 18/5007/38/11, № 17/5007/29/11, № 17/5007/36/11, № 10/5007/38/11, № 21/5007/954/12. Указані справи та рішення по ним - є поточною господарською діяльністю позивача і додатково свідчать про неможливість виконання зобов'язань позивачем в період перебування його директора під вартою; рішення по цим справам жодним чином не вплинули на розмір коштів, стягнутих судом на користь позивача в рахунок відшкодування збитків (упущеної вигоди) по рішенню. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між прийнятими відповідачем 1 рішеннями та виконаними на їх підставі діями із наявними збитками позивача, що вбачається з встановлених судом обставин справи та які не заперечуються сторонами спору, зокрема висновків експертів. З урахуванням зазначеного, за наслідками прийнятих відповідачем 1 рішень та дій для позивача настали несприятливі наслідки у вигляді збитків (упущеної вигоди) на загальну суму 897 591,00 грн, тому позов підлягає задоволенню.
8. 19.05.2025 Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
9. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
10. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
11. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
12. Позов у зазначеній справі подано у 2021 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270,00 грн.
13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
14. Предметом позову у цій справі є стягнення 897 591,00 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 270,00 грн = 1 135 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою.
15. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
16. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
17. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
18. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
19. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо відшкодування матеріальної шкоди під час здійснення досудового розслідування (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а також справа має виняткове значення для скаржника, оскільки підлягає дослідженню питання наявності підстав для стягнення з державного бюджету шкоди (упущеної вигоди) завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
20. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
21. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
22. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
23. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
24. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
25. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
26. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми.
27. Доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
28. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
29. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
30. За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, а також підтверджуючих документів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
31. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
32. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
33. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
34. Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
35. Відповідно до статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезна-ходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
36. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
37. На підставі наведеного, надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
38. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
39. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
40. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокуратури згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 906/171/21 за касаційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.09.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025.
2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко