вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2632/24
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи
За позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до 1) Поліської селищної ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся»
За участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»
про визнання недійсними рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації
Учасники судового процесу:
від позивача: Шабатура А.М.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Лукашевич;
прокурор: Лук'янчук А.В.;
Заступник керівник Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Поліської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся», в якій просить суд:
- усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 75, 6226 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району № 847-53-VII від 15.07.2020 недійсним;
- усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53205164 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 із припиненням речових прав щодо неї;
- усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладено 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок полісся»;
- усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 у Державному земельному кадастрі.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішенням Радинської сільської ради Поліського району № 847-53-VII від 15.07.2020 не уповноваженим органом передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності приватній особі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказане рішення є незаконним і прийнято в порушення вимог ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 ЗК України та ст. 16-18 ЛК України оскільки прийнято не уповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення, у спосіб та для потреб не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача.
Разом із позовною заявою прокурором заявлено клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/2632/24 від 08.10.2024 позовну заяву Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без руху.
10.10.2024 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 08.10.2024.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2632/24. Надано відповідачам строк для подачі відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 27.11.2024.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідачів про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.10.2024 була доставлена відповідачам в їх електронні кабінети 30.10.2024 о 18:26, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронних кабінетів відповідачів пізніше 17 години, днем вручення відповідачам ухвали суду про відкриття провадження у справі є 31.10.2024.
27.11.2024 у підготовче засідання представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.11.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2632/24 на 15.01.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 27.11.2024 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.
11.12.2024 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про продовження відповідачу строку на подання відзиву на позовну заяву та відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 із викладеними у позовній заяві твердженнями не погоджується, а позовні вимоги вважає безпідставними та протиправними.
23.12.2024 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшло клопотання про продовження відповідачу-1 строку на подання відзиву на позовну заяву, а також надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 з викладеними у позовній заяви твердженнями та позовними вимогами не погоджується в повному обсязі, позовні вимоги вважає безпідставними та протиправними.
14.01.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив.
15.01.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор, представник позивача, представник відповідача-2 та надали пояснення щодо предмету спору. Представник відповідача-1 у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
У підготовчому засіданні 15.01.2025 суд протокольно повернув без розгляду клопотання відповідача-2 про продовження строку на подання відзиву, оскільки останнє не містить підпису відповідача-2 або його представника. У зв'язку із цим, представником відповідача-2 заявлено усне клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позовну заяву. Суд протокольно, керуючись ст. 116, 119 ГПК України, задовольнив усне клопотання відповідача-2 про поновлення пропущеного строку на подання відзиву, прийняв відзив відповідача-2 до розгляду та долучив його до матеріалів справи. Також, суд протокольно задовольнив клопотання відповідача-1 про поновлення йому пропущеного строку на подання відзиву, прийняв відзив відповідача-1 до розгляду та долучив його до матеріалів справи. Крім того, суд прийняв до розгляду відповідь на відзив прокурора та долучив її до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.01.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2632/24 на 05.02.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення відповідача-1 про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 25.01.2025 та доставлено останню відповідачу в його електронний кабінет.
23.01.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
05.02.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор, представник позивача, представник відповідача-2 та надали пояснення щодо предмету спору та клопотання прокурора про залучення 3-ї особи. Представник відповідача-1 у підготовче засідання вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2632/24 на 13.03.2025. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».
Ухвала суду від 06.02.2025 була доставлена сторонам та третій особі в їх електронні кабінети 07.02.2025, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
13.03.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор, представник позивача, представник відповідача-2 та надали пояснення щодо предмету спору. Представники відповідача-1 та третьої особи у підготовче засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.03.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2632/24 на 26.03.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення учасників справи про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 13.03.2025 та доставлено останню в їх електронні кабінети.
26.03.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор, представник позивача, представник відповідача-2 та надали пояснення щодо предмету спору. Представники відповідача-1 та третьої особи у підготовче засідання повторно не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
У підготовчому засіданні судом поставлено на обговорення питання щодо можливості призначення у справі земельно-технічної експертизи та запропоновано сторонами надати свої міркування та пояснення з даного питання.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2632/24 на 24.04.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення учасників справи про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 26.03.2025 та доставлено останню в їх електронні кабінети.
31.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач зазначив, що у Київської обласної державної адміністрації відсутні можливість оплати судових витрат, пов'язаних з можливим проведенням судової експертизи.
24.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшли пояснення щодо позову або відзиву, в яких третя особам вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими.
24.04.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор, представник позивача, представник відповідача-2 та третьої особи та надали пояснення щодо предмету спору. Представник відповідача-1 у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
У підготовчому засідання прокурор надав усні пояснення щодо можливості призначення у справі земельно-технічної експертизи та зазначив, що вважає недоцільним проведення вказаної експертизи у даній справі. Позивач та третя особа підтримали позицію прокурора.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/2632/24 до судового розгляду по суті на 22.05.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення відповідача-1 про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 24.04.2025 та доставлено останню відповідачу в його електронний кабінет.
21.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
22.05.2025 в судове засідання з'явились прокурор, представник позивача та представник відповідача-2. Представники відповідача-1 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Прокурор надав усні пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі. Представник позивача також позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
У свою чергу представник відповідача-2 проти позовних вимог заперечував, не погодився з твердженнями та позицією прокурора, позовні вимоги вважав безпідставними та протиправними, у зв'язку із чим просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Щодо неявки інших учасників справи в судове засідання суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що представники сторін в судове засідання не з'явились, а їх нез'явлення не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів.
Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
В судовому засіданні 22.05.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. з 26.05.2025 до 30.05.2025 включно перебувала у відпустці, повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
Відповідно до змісту позовної заяви, Київською обласною прокуратурою за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Поліської селищної ради Вишгородського району Київської області виявлено порушення вимог земельного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення.
Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001203 від 22.05.2000 Колективному сільськогосподарському підприємству «Світанок» надано право постійного користування 1 265, 6 га землі в межах Радинської сільської ради Поліського району (копія акта наявна в матеріалах справи).
Також, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001201 від 22.05.2000 Колективному сільськогосподарському підприємству «Світанок» надано право постійного користування 561, 6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району (копія акта наявна в матеріалах справи).
В подальшому, на підставі рішення Радинської сільської ради Поліського району Київської області № 847-53-VII від 15.07.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у ТОВ «Світанок Полісся», затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у ТОВ «Світанок Полісся» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Радинської сільської ради та передано в оренду ТОВ «Світанок Полісся» земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010, площею 75, 6226 га, терміном на 49 років.
15.07.2020 між Радинською сільською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» (далі - відповідач-2, орендар) укладено договір оренди землі (далі - договір оренди), за змістом п. 1 якого орендодавець надає згідно рішення Радинської сільської ради № 847-53-VII від 15.07.2020, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010, площею 75, 6226 га, розташовану на території Радинської сільської ради Поліського району Київської області.
Відповідно до пп. 2-7 договору оренди, в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3223588000:11:001:0010, площею 75, 6226 га. На земельній ділянці відсутні розміщені об'єкти нерухомого майна. Форма власності - комунальна. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 1 882 386, 42 грн. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Інших особливостей об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, немає.
Згідно з п. 8 договору оренди, договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому розі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 14 договору оренди).
У пункті 17 договору оренди визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється з моменту державної реєстрації речового права договору.
Пунктом 25 договору оренди визначено, що орендодавець зобов'язаний передати орендарю по акту прийому-передачі у належному стані та у визначених межах земельну ділянку згідно з цим договором.
Відповідно до п. 36 договору оренди, цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації права оренди в органах Державної реєстрації речових прав.
З матеріалів справи вбачається, що орендодавець за актом приймання-передачі земельної ділянки передав, а орендар прийняв в користування строком на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010, площею 75, 6226 га, яка знаходиться на території Радинської сільської ради Поліського району Київської області. Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений їх відтисками печаток без зауважень та заперечень.
20.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О. С. від 20.07.2020 за індексним номером 53205164 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Радинською сільською радою Поліського району права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010, площею 75, 6226 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2126796032235.
Також, 20.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О. С. від 20.07.2020 за індексним номером 53205164 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за ТОВ «Світанок Полісся» права користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 75, 6226 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0010, строком на 49 років; документи, подані для державної реєстрації права оренди: договір оренди землі від 15.07.2020, укладений між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся».
Вказане вище підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 391076029 від 15.08.2024.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Радинська сільська рада (код ЄДРПОУ 04358974) є припиненою з 17.02.2021 на підставі рішення щодо реорганізації; номер запису: 1003371120010000961.
Згідно з ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 107 ЦК України, після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.
Разом з цим, 19.07.2020 набрала чинності Постанова Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-ІХ від 17.07.2020, відповідно до підп. 10 п. 1 якої у Київській області утворено, зокрема Вишгородський район (з адміністративним центром у місті Вишгород) у складі територій Вишгородської міської, Димерської селищної, Іванківської селищної, Петрівської сільської, Пірнівської сільської, Поліської селищної, Славутицької міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України;
Відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області», затверджено перелік громад, де визначено назви територіальних громад із визначенням адміністративного центру та визначення назв населених пунктів, території яких входять до складу території територіальної громади.
Відповідно до змісту додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020, затверджено склад території Поліської територіальної громади Вишгородського району, та назви територіальних громад (населених пунктів), які увійшли до її території, зокрема Радинська територіальна громада.
Рішенням Поліської селищної ради Поліського району (далі - відповідач-1) № 116-05-VIII від 04.02.2021 «Про затвердження передавального акту Романівської та Радинської сільських рад Поліського району Київської області» затверджено Передавальний акт Радинської сільської ради (ЄДРПОУ 04358974)
06.12.2020 набув чинності Закон України № 1009-1Х від 17.11.2020 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», яким внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Згідно з підп. 1, 4 п. 6-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні» положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (розформовані територіальні громади).
Сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.
Згідно з підп. 9 п. 6-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні» положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.
Підпунктом 12 п. 6-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») визначено, що під час реорганізації юридичних осіб - органів місцевого самоврядування у випадках, визначених цим пунктом, не застосовуються положення законодавства щодо необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов'язанні (переведення боргу).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 902/682/20, при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а усієї їх сукупності (такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17).
Як норми Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», так і норми розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначають однаковий момент правонаступництва юридичних осіб (сільських, селищних, міських рад) внаслідок об'єднання територіальних громад - з дня набуття повноважень новообраною радою (підпункт 9 пункту 6-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та абзац 2 частини четвертої статті 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад»).
Також, при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків. Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 зі справи № 910/5953/17.
З урахуванням наведеного вище, суд встановив, що Поліська селищна рада є правонаступником усіх прав та обов'язків Радинської та Романівської сільських рад, у зв'язку із чим прокурором визначено Поліську селищну раду відповідачем у даній справі.
Водночас, за ствердженням прокурора, Київською обласною прокуратурою встановлено, що зазначене вище рішення Радинської сільської ради Поліського району Київської області № 847-53-VII від 15.07.2020 прийняте, а договір оренди землі від 15.07.2020 укладений всупереч вимог законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відведена в оренду за рахунок земель лісогосподарського призначення, що суперечить вимогам Земельного і Лісового кодексу України.
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві державної власності, а тому Радинська сільська рада (правонаступником якої стала Поліська селищна рада) не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на неї та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ «Світанок Полісся».
Так, прокурор зазначив, відповідно до листа ДП «СЛП «Київоблагроліс» № 210 від 30.05.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні підприємства.
Відповідно до листа Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (далі - третя особа) № 210 від 30.05.2024, відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування підприємства 2019 року та згідно даних веб-ресурсу: http://kadastr.live, можна зробити висновок, що, серед іншого, земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 частково накладається на квартал 5 Поліського агролісництва підприємства. У листі третя особа також зазначила, що наказом № 48 Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 08.09.2022 підтверджується передача підприємству в постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Вишгородського району Київської області. Інформація щодо погодження вилучення вказаних у листі земельних ділянок з постійного користування та зміну їх цільового призначення на підприємстві відсутня (лист наявний в матеріалах справи).
За доводами прокурора, розташування спірної земельної ділянки на землях лісового фонду, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», також підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 22.05.2024 № 03-607 у відповідності до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання (ВО «Укрдержліспроект») разом з листом № 03-607 від 22.05.2024 на запит Київської обласної прокуратури надало витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами, зокрема кварталів 1, 2, 4, 5, 7-12 ДП СЛП «Київоблагроліс» Північний агролісгосп Поліського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат (витяг з картографічної бази даних). Разом з цим, ВО «Укрдержліспроект» у листі повідомило, що інформація про межі лісокористувачів за матеріалами лісовпорядкування з 1990 року у ВО «Укрдержліспроект» відсутня.
Витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування 2019 року, зокрема кварталу 5 Поліського агролісництва ДП СЛП «Київоблагроліс», наявні в матеріалах справи.
Як зазначив прокурор, наведена ВО «Укрдержліспроект» інформація у повній мірі відповідає даним планово-картографічних матеріалів і Проектів організації та розвитку лісового господарства, які долучені до матеріалів справи.
Отже, за ствердженням прокурора, в силу положень ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Прокурор зауважив, що з аналізу листа ДП «СЛП «Київоблагроліс» № 210 від 30.05.2024 вбачається, що підприємство не надавало згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010.
За доводами прокурора, в силу ст. 122 Земельного кодексу України належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту, які фактично перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», є виключно Київська обласна державна адміністрація, а тому у спірних правовідносинах неуповноваженим органом передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності приватній особі для ведення товарного сільськогосподарського товариства.
Прокурор доводить, що рішенням Радинської сільської ради Поліського району Київської області № 847-53-VII від 15.07.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у ТОВ «Світанок Полісся» фактично здійснено незаконне відведення спірної земельної ділянки в оренду без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки та без зміни її цільового призначення, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (із зміною цільового призначення).
З огляду на наведене вище, прокурор вважає, що спірне рішення Радинської сільської ради є незаконним і прийнято в порушення вимог ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 ЗК України та ст. 16-18 ЛК України, оскільки прийнято не уповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, у спосіб та для потреб не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача, а тому зазначене рішення сільської ради та укладений на його підставі договір оренди землі від 15.07.2020 підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка поверненню у розпорядження і користування за цільовим призначенням власнику з одночасним скасуванням державної реєстрації права оренди.
Щодо законності дій державного реєстратора при реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку прокурор зазначив, що всупереч ст. 4, 20, п. 13 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, п. 62 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 1 ст. 117 Земельного кодексу України, оскаржуване рішення державного реєстратора індексний номер 53205164 від 20.07.2020 про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 за Радинською сільською радою прийнято за відсутності акта приймання-передачі спірної земельної ділянки, а також за відсутності рішення правонабувача майна, уповноваженого ним органу про надання згоди на передачу об'єкта нерухомого майна, та за відсутності рішення відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Стосовно відсутності правонаступництва ТОВ «Світанок Полісся» від СТОВ «Світанок» та КСП «Світанок» прокурор зазначив, що реорганізація КСП «Світанок» шляхом перетворення у СТОВ «Світанок», а в подальшому у ТОВ «Світанок Полісся» не відбулося, оскільки 15.04.2020 мала місце реєстрація нової юридичної особи - ТОВ «Світанок Полісся», а тому земельна ділянка могла бути передана в оренду ТОВ «Світанок Полісся» лише за результатами земельних торгів. Разом з цим, як зазначив прокурор, спірна земельна ділянка надана в оренду відповідачу-2 за результатами затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто всупереч вимог п. 2 ст. 124 Земельного кодексу України.
На думку прокурора, з огляду на наведені вище порушення вимог земельного і лісового законодавства, оспорювані рішення Радинської сільської ради та договір оренди земельної ділянки мають бути визнані недійсними, а рішення державного реєстратора індексний номер 53205164 від 20.07.2020 про реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 підлягає скасуванню в судовому порядку відповідно до ст. 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Обґрунтовуючи обраний спосіб захисту порушеного права прокурор посилався на те, що зайняття земельних ділянок шляхом часткового накладання треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном, а тому ефективним способом захисту порушеного права, для даного випадку, слід вважати подання позову про усунення перешкод у користуванні майном (посилання прокурора на висновки, викладені у постановах Верхового Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19). Таким чином, як зазначив прокурор, у разі, коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, а інша належить іншій особі, за таких обставин повернення усієї земельної ділянки у власність держави порушуватиме право цієї особи на іншу частину земельної ділянки, а часткове повернення неможливе у зв'язку з її сформованістю як єдиного об'єкта цивільних прав. Тому прокурор вважає, що ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є заявлення негаторного позову, у складі позовних вимог якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі в судовому порядку відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України та ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Суспільним інтересом звернення Київською обласною прокуратурою до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення, як зазначив прокурор, є насамперед задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу та як джерела задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах, які не підлягали передачі у користування для цілей, які суперечать закону.
З урахуванням зазначеного вище, прокурор звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Поліської селищної ради та ТОВ «Світанок Полісся» про усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 75, 6226 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району № 847-53-VII від 15.07.2020 недійсним, скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53205164 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 із припиненням речових прав щодо неї, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.07.2020, укладений між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся», та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 у Державному земельному кадастрі.
У свою чергу Поліська селищна рада, заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що прокурор у своїй позовній заяві посилається на те, що ДП «СЛП «Київоблагроліс» не надавало згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010, проте належних та допустимих доказів підтвердження права постійного користування спірною земельною ділянкою ДП «СЛП «Київоблагроліс» прокурор до суду не надав, як і не надав доказів, якими підтверджується наявність саме права постійного користування земельною ділянкою у ДП «СЛП «Київоблагроліс», тобто у позовній заяві прокурором не доведено, яким чином спірна земельна ділянка була передана у державну власність, на підставі яких документів було надане право користування нею ДП «СЛП «Київоблагроліс». Крім цього, відповідач-1 вважає, що прокурором в позовній заяві не зазначено підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, оскільки посилаючись на обставини справи та ч. 1 ст. 215 ЦК України, прокурор не вказує недотримання якої саме вимоги ст. 203 ЦК України є підставою для визнання спірної угоди недійсною.
На переконання відповідачів, прокурор, посилаючись на лист ДП «СЛП «Київоблагроліс» № 210 від 30.05.2024, стверджує, що земельна ділянка, яка є предметом позову з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні підприємства, а також те, що ДП «СЛП «Київоблагроліс» не надавало згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, проте прокурор належних та допустимих доказів в підтвердження права постійного користування спірною земельною ділянкою та щодо частини якої ДП «СЛП «Київоблагроліс», яке, за його ствердженням, наділене правом постійного користування до суду не надав. Тобто у позовній заяві прокурором не доведено, яким чином спірна земельна ділянка була передана у державну власність, на підставі яких документів було надане право користування нею ДП «СЛП «Київоблагроліс». Також, за доводами відповідачів, прокурором у позовній заяві не зазначено, яка саме частина земельної ділянки є предметом позову, оскільки предметом позову, з огляду на зміст позовних вимог прокурора, є не вся земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 площею 75, 6226 га, а лише її частина, що частково накладається на спірну земельну ділянку. Отже, відповідачі вважають, що прокурор, стверджуючи про лише часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, не конкретизує, яка саме частина земельної ділянки є предметом позову, тобто позовні вимоги є не конкретизованими та необґрунтованими, а також такими, що не ґрунтуються на вимогах закону в частині, що стосується позовних вимог щодо всієї площі земельної ділянки.
На переконання відповідачів, посилання прокурора на положення п. 5 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України в частині посилання у якості підтвердження факту постійного користування земельною ділянкою ДП «СЛП «Київоблагроліс» на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є безпідставним, оскільки зазначені положення закону допускають таке посилання лише щодо земельних ділянок, які надані ДП «СЛП «Київоблагроліс» у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, проте доказів передання спірної земельної ділянки у таке постійне користування прокурором не надано. З огляду на наведене вище, відповідачі вважають недоведеним прокурором факт неправомірності та безпідставності проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою Радинської сільської ради та розпорядження нею на користь ТОВ «Світанок Полісся» у спосіб укладання договору оренди земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності, що свідчить про відсутність у Київської обласної державної адміністрації права розпоряджатись вказаною земельною ділянкою згідно вимог ст. 122 Земельного кодексу України, що зумовлює необхідність прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо тверджень прокурора про відсутність правонаступництва між КСП «Світанок» та ТОВ «Світанок Полісся» відповідачі зазначили, що ТОВ «Світанок Полісся» було створене рішенням загальних зборів СТОВ «Світанок» як правонаступник СТОВ «Світанок» у зв'язку з припиненням його діяльності шляхом ліквідації на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 у справі № 910/3563/13-а. В свою чергу, СТОВ «Світанок» створено в процесі реорганізації з правонаступництвом КСП «Світанок», що підтверджується відповідними документами, а тому доводи прокурора стосовно відсутності правонаступництва є безпідставними, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Вказані обставини, за доводами відповідачів, були встановлені судами під час розгляду справи № 911/839/21 за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Поліської селищної ради та ТОВ «Світанок Полісся» про визнання недійсними рішень та договорів оренди землі (ухвала Верховного Суду від 22.12.2022), в якій висновки судів, на думку відповідачів, є релевантними висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11 та у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17. Як зазначили відповідачі, з посиланням на висновки Верхового Суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, з припиненням юридичної особи, якій належало право постійного користування земельною ділянкою, таке право, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача. І лише коли припинення такої особи виключає правонаступництво, то в такому випадку припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, допускається.
Також, на переконання відповідачів, звернення прокурора до суду із вимогами про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неналежним способом захисту. За доводами відповідачів, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц. Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. За таких обставин, відповідачі вважають, що звернення прокурора до суду з даним позовом з вимогами про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неналежним способом захисту, що є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Крім того, відповідачі зауважили на наявності постанови суду касаційної інстанції в аналогічному судовому спорі з тими самими сторонами справи та за таких самих підстав. Так, за доводами відповідачів, рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 21.03.2023, вже було відмовлено у задоволенні позову прокурора у подібних правовідносинах (справа стосувалася іншої земельної ділянки), поданого в інтересах держави в особі КОДА до Поліської селищної ради та ТОВ «Світанок Полісся» з мотивів недоведеності прокурором факту неправомірності та безпідставності проведення державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку за територіальною громадою Радинської сільської ради та розпорядження нею на користь ТОВ «Світанок Полісся» шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. У цій справі суди дійшли висновку про відсутність у КОДА права розпоряджатись спірною земельною ділянкою відповідно до положень ст. 122 ЗК України, встановивши, що спірна земельна ділянка до державної власності не відноситься і права держави в особі КОДА не порушені.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Радинської сільської ради Поліського району (правонаступником якої є Поліська селищна рада) № 847-53-VII від 15.07.2020, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся», скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53205164 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 із припиненням речових прав щодо неї та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 у Державному земельному кадастрі.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані необхідністю захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації у зв'язку з віднесенням частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства та використовується для ведення лісового господарства (квартал 5 Поліського агролісництва ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс») та, відповідно, відносяться до земель державної власності, розпорядником яких в силу ст. 122 ЗК України є Київська обласна державна адміністрація.
Отже, встановленню у даній справі, перш за все, підлягає обставина часткового накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з'ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.
Отже, звертаючись з позовом, позивач (прокурор) повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.
За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (частина 1). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).
Отже, окрім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18).
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві державної власності, а тому Радинська сільська рада не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на неї та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ «Світанок Полісся».
За ствердженням прокурора, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс». Отже, прокурор посилається на те, що в силу положень ст. 19, 55, 84 ЗК України та ст. 5 ЛК України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Прокурор зауважив, що з аналізу листа ДП «СЛП «Київоблагроліс» № 210 від 30.05.2024 вбачається, що підприємство не надавало згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010.
За доводами прокурора, в силу ст. 122 ЗК України належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту, які фактично перебувають в постійному користування ДП «СЛП «Київоблагроліс», є виключно Київська обласна державна адміністрація, а тому у спірних правовідносинах неуповноваженим органом передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності приватній особі для ведення товарного сільськогосподарського товариства.
З огляду на наведене вище, прокурор вважає, що оспорюване рішення Радинської сільської ради є незаконним і прийнято в порушення вимог ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 ЗК України та ст. 16-18 ЛК України, оскільки прийнято не уповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, у спосіб та для потреб не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача, а тому зазначене рішення сільської ради та укладений на його підставі договір оренди землі від 15.07.2020 підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка поверненню у розпорядження і користування за цільовим призначенням власнику з одночасним скасуванням державної реєстрації права оренди.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Приписами ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України (тут на надалі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами.
Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) (тут на надалі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Статтею 5 ЛК України унормовано, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Частиною 1 ст. 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
При цьому варто врахувати, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14).
Частинами 1-3 ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Пунктом е) ч. 1 ст. 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема землі лісогосподарського призначення.
Згідно з ст. 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
Статтею 5 ЛК України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 ЛК України).
Згідно з ст. 8 ЛК України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Отже, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 57 ЗК України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Згідно з ч. 1, ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідності до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
За змістом ст. 125, 126 ЗК України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.
Частиною 1 ст. 17 ЛК України передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Статтею 45 ЛК України визначено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Статтями 46-48, 54 ЛК України передбачено, що лісовпорядкування передбачає виконання відповідних топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів, виготовлення планово-картографічних матеріалів.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при вирішенні питання щодо перебування спірних земельних лісових ділянок в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16, від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 27.01.2020 у справі № 617/964/15-ц та від 22.06.2020 у справі № 297/2935/16-ц, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19.
Частиною 5 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Частиною 5 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України (у редакції, чинній станом на момент звернення прокурором із даним позовом до суду) передбачено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Отже умовами, за яких право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є доведеність факту передання земельної ділянки на користь відповідного державного (комунального) лісогосподарського підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Суд наголошує на тому, що для правильного вирішення даного спору, з огляду на зміст та підстави позову, необхідним є доведення прокурором та позивачем факту накладання частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 на землі лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київагроліс», із посилання на підтверджуючі докази, на підставі яких суд може дійти беззаперечного висновку про таке накладання. Тобто стверджуване прокурором накладання частини спірної земельної ділянки має бути ідентифіковане, зокрема шляхом визначення точної площі такого накладання, його місцезнаходження, визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі тощо згідно ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
На підтвердження розташування спірної земельної ділянки (її частини) з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 на землях лісового фонду, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», прокурор посилається на лист ДП «СЛП «Київоблагроліс» № 210 від 30.05.2024, лист ВО «Укрдержліспроект» № 03-607 від 22.05.2024 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року.
ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» у листі № 210 від 30.05.2024 зазначило, що відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування підприємства 2019 року та згідно даних веб-ресурсу: http://kadastr.live, можна зробити висновок, що, серед іншого, земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 частково накладається на квартал 5 Поліського агролісництва підприємства. У листі третя особа також зазначила, що наказом № 48 Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 08.09.2022 підтверджується передача підприємству в постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Вишгородського району Київської області. Інформація щодо погодження вилучення вказаних у листі земельних ділянок з постійного користування та зміну їх цільового призначення на підприємстві відсутня.
ВО «Укрдержліспроект» разом з листом № 03-607 від 22.05.2024 на запит Київської обласної прокуратури надало витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами, зокрема кварталів 1, 2, 4, 5, 7-12 ДП СЛП «Київоблагроліс» Північний агролісгосп Поліського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат (витяг з картографічної бази даних). Разом з цим, ВО «Укрдержліспроект» у листі повідомило, що інформація про межі лісокористувачів за матеріалами лісовпорядкування з 1990 року у ВО «Укрдержліспроект» відсутня.
Витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування 2019 року, зокрема кварталу 5 Поліського агролісництва ДП СЛП «Київоблагроліс», наявні в матеріалах справи.
Як зазначив прокурор, наведена ВО «Укрдержліспроект» інформація у повній мірі відповідає даним планово-картографічних матеріалів і Проектів організації та розвитку лісового господарства, які долучені до матеріалів справи.
Суд враховує, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16.
Разом з цим, суд звертає увагу прокурора, що надана ВО «Укрдержліспроект» інформація з доданим витягами є допустимим доказом в розумінні ст. 78 ЦПК України та потребує оцінки суду в сукупності з іншими доказами.
Дослідивши надані прокурором докази, надані на підтвердження розташування спірної земельної ділянки (її частини) з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 на землях лісового фонду, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», суд дійшов висновку, що з наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування саме спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і момент такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні третьої особи, та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірної земельної ділянки на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами.
Також, дослідивши витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами, зокрема кварталів 1, 2, 4, 5, 7-12 ДП СЛП «Київоблагроліс» Північний агролісгосп Поліського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат (витяг з картографічної бази даних, суд позбавлений можливості дійти беззаперечного висновку щодо віднесення спірної земельної ділянки (її частини) з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 до земель лісогосподарського призначення, як і встановити ймовірну площу перетину спірної земельної ділянки з земельними ділянками лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства та використовуються для ведення лісового господарства.
Суд зазначає, що у наданих прокурором документах (проект організації та розвитку лісового господарства Північний агролісгосп ДП «СЛП «Київагроліс» Поліське лісництво 2020 року, копії планшетів Поліського агролісництва №№ 1, 2, 3 лісовпорядкування 2019 року) відсутні посилання на індивідуальні ознаки спірної земельної ділянки (зокрема її частини, що накладається на квартал 5 Поліського лісництва, про що ДП «СЛП «Київагроліс» стверджує у листі № 210 від 30.05.2024), за якими можливо визначити її межі, місце розташування, цільове призначення тощо.
Стосовно посилання прокурора у відповіді на відзив на те, що Радинській сільській раді під час прийняття оспорюваного рішення вже було відомо про наявність у ДП «СЛП «Київоблагроліс» права постійного користування на спірну земельну ділянку, принаймні з моменту прийняття вказаного рішення № 10 від 14.02.2000, суд зазначає, що рішенням Радинської сільської ради № 10 від 14.02.2000 надано згоду на передачу в постійне користування Іванківському міжлісгоспу земельної ділянки лісового фонду, яка перебувала у постійному користуванні КСП «Світанок» площею 909, 3 га (про що також прокурор зазначив у відповіді на відзив), проте суд позбавлений можливості встановити факт того, що до складу цієї земельної ділянки входила спірна земельна ділянка (або її частина) через недоведення прокурором зазначених обставин. Також суд позбавлений можливості достеменно встановити, що зазначене рішення дійсно було реалізовано.
Прокурором належним чином не обґрунтовано та не доведено відповідними доказами як факт накладання (перетину) спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 із землями лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», так і ймовірну площу такого перетину, оскільки не надано відповідних висновків, схем, картографічних матеріалів, меж та координат накладання спірної земельної ділянки із землями, які знаходяться в постійному користуванні Поліського агролісництва підприємства, які б дали змогу суду ідентифікувати частину спірної земельної ділянки як такої, що передавалась ДП «СЛП «Київоблагроліс» у постійне користування, та поза волею власника та постійного користувача вибула з власності держави.
Крім того, суд зауважує, що матеріали лісовпорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» затверджено 08.09.2022 відповідно до наявного в матеріалах справи наказу Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства № 48 від 08.09.2022, тобто пізніше ніж було проведено державну реєстрації щодо спірної земельної ділянки права комунальної власності за Радинською сільською радою та права оренди за ТОВ «Світанок Полісся». Вказані обставини також підтверджено Державним підприємством «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» у своєму листі № 210 від 30.05.2024.
Суд наголошує на тому, що протягом розгляду даної справи ні прокурором, ні позивачем, ні третьою особою (як постійним лісокористувачем) не надано жодних належних та допустимих в розумінні ст. 76, 77 ГПК України доказів формування спірної земельної ділянки за рахунок земель лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», як і не доведено обставину припинення права постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» спірною земельної ділянкою (її частиною) та протиправну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (її частини) із земель лісогосподарського призначення на сільськогосподарське призначення на підставі рішення органу, який не мав на це повноважень, та, як наслідок, не доведено відсутності підстав для державної реєстрації права комунальної власності на підставі рішення державного реєстратора з подальшим розпорядженням такою земельною ділянкою шляхом її передачі ТОВ «Світанок Полісся» в оренду.
З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірної земельної ділянки (її частини), станом на дату передання її у комунальну власність та в оренду, до земель лісогосподарського призначення.
Недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки (її частини) до земель лісогосподарського призначення, свідчить про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, що є достатнім для відмови у задоволенні позову в цілому.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність прокурором факту неправомірності та безпідставності проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою Радинської сільської ради та розпорядження нею на користь ТОВ «Світанок Полісся» у спосіб укладання договору оренди земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності, що свідчить про відсутність у Київської обласної державної адміністрації права розпоряджатись вказаною земельною ділянкою згідно вимог ст. 122 Земельного кодексу України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові необхідно відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Відповідно до висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункт 8.5 постанови об'єднаної палати).
Встановивши відсутність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, який підлягав би судовому захисту, суди не повинні вдаватися до правової оцінки по суті спору, встановлення обставин оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства, правомірності/неправомірності рішення органу місцевого самоврядування, тому встановлення судами відсутності у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Встановивши, що спірна земельна ділянка до державної власності не відноситься право держави в особі Київської обласної державної власності не є порушеним та таким, що потребує судового захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову та усуває необхідність надання оцінки іншим доводам прокурора.
З урахуванням зазначеного вище, суд вважає, що надання оцінки спірному рішенню Радинської сільської ради Поліського району № 847-53-VII від 15.07.2020 та договору оренди земельної ділянки, який укладено 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся», в контексті аргументації прокурора чи є ТОВ «Світанок Полісся» правонаступником СТОВ «Світанок» та, відповідно КСП «Світанок», наявності у ТОВ «Світанок Полісся» права на спрощений порядок оформлення права користування спірної земельною ділянкою (без проведення торгів/аукціону), а також надання земельної ділянки в оренду без розроблення та затвердження проекту із землеустрою, не може досліджуватися в межах розглядуваного позову, поданого в інтересах держави в особі саме Київської обласної державної адміністрації, оскільки за наслідками розгляду даної справи порушення прав та охоронюваних законом інтересів судом не встановлено.
Оскільки прокурором не доведено жодними належними та допустимими доказами обставини як перебування спірної земельної ділянки (її частини) в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», її приналежності до земель лісового фонду та перебування останньої у державній власності, а також часткове накладення спірної земельної ділянки на квартал 5 Поліського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс», а відтак недоведеністю прокурором порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної власності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суд не вбачає підстав для надання оцінки обраному прокурором способу захисту.
Частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 23.12.2020 у справі № 910/2284/20).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що прокурор в установленому порядку обставини, які ним повідомлені, не довів та належних доказів на підтвердження вказаних ним відомостей до суду не надав, з урахуванням того, що протягом розгляду даної справи прокурор та позивач належними та допустимими доказами не довели віднесення спірної земельної ділянки (її частини) до земель лісового фонду, не довели межі та координати накладання спірної земельної ділянки із землями, які знаходяться в постійному користуванні третьої особи та факти передачі відповідному державному лісогосподарському підприємству у постійне користування спірної земельної ділянки (її частини), суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача до відповідачів про усунення перешкод державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 75, 6226 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району № 847-53-VII від 15.07.2020 недійсним, скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53205164 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 із припиненням речових прав щодо неї, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.07.2020 та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0010 у Державному земельному кадастрі, є необґрунтованими, нормативно та документально не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору залишаються за прокуратурою.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 05.06.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко