вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" квітня 2025 р. Справа№ 910/14595/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання
від позивача: Гоцалюк М.О.;
від відповідача: Коршун Т.О.;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025
постановлену за результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» Господарського суду міста Києва
про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024
у справі № 910/14595/23 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Державного підприємства «Антонов»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект»
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 9 725 006,72 грн
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Рішенням господарського суду міста Києва від 20 березня 2024 р. за наслідками перегляду його в касаційному порядку на підставі постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 р. стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» на користь Державного підприємства «Антонов» 6034499,28 грн. боргу, 100420,95 грн. витрат по оплаті судового збору.
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» звернулося в суд із заявою про відстрочення виконання рішення на період дії обмеження видаткових операцій, визначених п. 15 постанови Національного Банку України № 18 від 24 лютого 2022 р. «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», які перешкоджають його виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» міста Києва про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 і задовольнити заяву ТОВ «Інкомтех-Проект» про відстрочення виконання рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2024.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що у зв'язку із прийняттям постанови від 24.02.2022 № 18, зупинено платежі ТОВ «Інкомтех-Проект» між суб'єктами господарювання, крім платежів до бюджету. ТОВ «Інкомтех-Проект» не може самостійно виконати рішення суду та сплатити АТ «Антонов» кошти внаслідок зупинення видаткових операцій по рахунку в банку.
На думку скаржника, враховуючи, що грошове зобов'язання ТОВ «Інкомтех-Проект» відповідно до рішення суду, не можливо виконати без використання грошових коштів, тому таке зупинення визначає також і зупинення грошового зобов'язання клієнта банку перед іншими суб'єктами господарювання протягом дії воєнного стану, в тому числі і на виконання рішення суду. Зупинення видаткових операцій фактично зупиняє обов'язок ТОВ «Інкомтех-Проект» виконати грошове зобов'язання згідно рішення суду, що підтверджує відсутність вини відповідача у виникненні спору та не здійсненні добровільного виконання рішення суду.
Також на думку скаржника, суд позбавляє ТОВ «Інкомтех-Проект» права самостійно та добровільно виконати рішення суді і погоджується з тим, що ТОВ «Інкомтех-Проект» під час примусового виконання буде завдано збитків в розмірі 10% від суми стягнення, а також у розмірі витрат виконавчої служби, що буде перевищувати 613492,02 грн. (6034499,28+100420,95)*10%).
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що відповідач, заявляючи про неможливість у добровільному порядку виконати судове рішення внаслідок дії п. 15 постанови НБУ №18, не надав суду жодних доказів, які б свідчили про його намагання (спроби) це зробити. Відповідачем, зокрема, не надано жодних документальних доказів того, що останній звертався до позивача із заявою про намір добровільно виконати судове рішення або запитував реквізити банківського рахунку для переказу присуджених коштів. Крім цього, відповідач не надав доказів, що банківська установа відмовилась виконати його платіжні доручення щодо добровільного виконання рішення суду, або що під час перерахування коштів він отримав відмову чи помилку в проведенні банківської операції тощо. Також відповідач не надав жодного договору з банківською установою, зокрема щодо обслуговування рахунку, та не уточнив, який саме рахунок заблоковано чи щодо якого обмежено рух коштів. Відповідач помилково вважає, що неможливість виконання судового рішення в добровільному порядку є підставою для відстрочення його виконання.
АТ «Антонов» вказує на те, що відповідач не вперше виконує у примусовому порядку рішення судів у справах за позовами АТ «Антонов», в яких до слова йому було відмовлено у задоволенні заяв про відстрочення виконання судових рішень ухвалами від 20.08.2024 у справі №910/14763/23 та від 20.08.2024 у справі № 910/14741/23.
Оскільки строк завершення воєнного стану неможливо спрогнозувати, фактично відповідач намагається отримати невизначену за тривалістю відстрочку. Відповідач не навів жодних аргументів, що після припинення дії воєнного стану та втрати чинності п. 15 Постанови НБУ № 18 він реально виконає рішення суду, що лише підтверджує сумнівність його намірів і необґрунтованість заявлених вимог, та не надає будь-яких гарантій для стягувача в подальшому. Також відповідач не довів, що обставини, які нібито перешкоджають виконанню рішення, зміняться або будуть усунуті після закінчення воєнного стану, що свідчить про невизначеність його фінансових зобов'язань у майбутньому.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник відповідача у судовому засіданні 29.04.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 та задовольнити заяву ТОВ «Інкомтех-Проект» про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024.
Представник позивача у судовому засіданні 29.04.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
24.03.2025 від скаржника (через систему «Електронний суд») надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію № 232 від 24.03.2025, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23. Призначено справу № 910/14595/23 до розгляду у судовому засіданні 29.04.2025.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 за наслідками перегляду його в касаційному порядку на підставі постанови Верховного Суду від 15.01.2025 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» на користь Державного підприємства «Антонов» 6 034 499,28 грн боргу, 100 420,95 грн витрат по оплаті судового збору.
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» звернулося в суд із заявою про відстрочення виконання рішення на період дії обмеження видаткових операцій, визначених п. 15 постанови Національного Банку України № 18 від 24 лютого 2022 р. «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», які перешкоджають його виконанню.
Примусове ж виконання цього рішення суду може призвести до сплати виконавчого збору у розмірі 10% суми, що становитиме для нього додатковий та несправедливий фінансовий тягар.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відстрочення виконання судового рішення від 20.03.2024 у справі № 910/14595/23, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За приписами ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Аналізуючи норми ст. 331 ГПК України, апеляційний господарський суд зазначає, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця стаття не вимагає.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати:
1) матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан;
2) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
3) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
4) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо;
5) наявність інфляційних процесів у економіці держави;
6) інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.
В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка в виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує сутність права, яке захищається п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74).
Відстрочення виконання судового рішення має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання судового рішення на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти баланс інтересів обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.
В зв'язку з тим, що відстрочка виконання судового рішення продовжує період відновлення порушеного права стягувача, суди, в цілях вирішення питання про можливість надання відстрочки, а також визначення терміну відстрочення виконання судового рішення, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все в Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі та період надання відстрочки виконання судового рішення.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а в системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню в правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдане за конкретних обставин справи.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю в зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми стягнення тощо.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення в виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява N 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в статті 6 Конвенції.
Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти в виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року в справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення в справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року в справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується наголошує, що передбачені статтею 331 ГПК України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених у законі умов, з урахуванням усіх обставин справи.
Законодавець пов'язує відстрочення виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють або унеможливлюють вчасне виконання судового рішення боржником.
На державу покладене позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка в виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої в статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).
Отже, питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі № 905/30/16, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, боржником не надано належних доказів наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення суду від 20.03.2024 або роблять його неможливим та зумовлюють відстрочку його виконання.
Доводи заявника про те, що внаслідок прийняття Національним банком України постанови № 18 від 24 лютого 2022 р. «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» були зупинені видаткові операції за рахунками відповідача через наявність у нього кінцевого бенефіціарного власника резидента Російської Федерації, оцінюються колегією суддів апеляційної інстанції критично, оскільки, як правильно зазначено господарським судом першої інстанції, саме по собі застосування щодо боржника обмежень у здійснені видаткових операцій не перешкоджає виконанню рішенню суду, оскільки лише виключає можливість довільного витрачання коштів за бажанням боржника та не виключає можливості примусового стягнення грошових коштів в рахунок виконання рішення суду. Збільшення витрат на суму виконавчого збору не дає підстав для відстрочення виконання рішення суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та те, що скаржником не надано доказів того, що останній звертався до позивача із заявою про намір добровільно виконати судове рішення або запитував реквізити банківського рахунку для переказу присуджених коштів. Крім цього, відповідач не надав доказів, що банківська установа відмовилась виконати його платіжні доручення щодо добровільного виконання рішення суду, або що під час перерахування коштів він отримав відмову чи помилку в проведенні банківської операції.
Також слід зазначити, що строк завершення воєнного стану неможливо спрогнозувати, у зв'язку із чим, фактично, скаржник намагається отримати невизначену за тривалістю відстрочку виконання рішення, що суперечить ч. 5 ст. 331 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23, відсутні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав її скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомтех-Проект» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14595/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали оскарження у справі № 910/14595/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 04.06.2025, зокрема, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич