ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5482/24
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Бондар А.Г., у порядку самопредставництва;
від відповідача: Лозицький О.В., у порядку самопредставництва;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на ухвалу Господарського суду Одеської області
від 20 березня 2025 року про закриття провадження (повний текст складено 25.03.2025)
у справі № 916/5482/24
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України
про стягнення, розірвання договору та виселення, -
суддя суду першої інстанції: Бездоля Ю.С.
місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області
Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 04.06.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У грудні 2024 Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі також - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (далі також - відповідач, Спортивно-технічний клуб), в якому просив суд:
- стягнути зі Спортивно-технічного клубу на користь Департаменту заборгованість з орендної плати в сумі 531 911,67 грн. та пеню в сумі 14 103,08 грн.;
- розірвати договір оренди нежитлового приміщення №22/73 від 12.06.2003, укладений між Департаментом та Спортивно-технічним клубом;
- виселити Спортивно-технічний клуб з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
В обґрунтування позовних вимог Департамент послався на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 12.06.2003 №22/73 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, у зв'язку з чим за останнім наявна заборгованість з орендної плати за період з червня 2020 року по листопад 2024 року у розмірі 531 911,67 грн.
Водночас, на підставі положень п. 5.2. договору оренди відповідачу нарахована пеня за несвоєчасне внесення орендної плати, яка станом на 19.11.2024 становить 14 103,08 грн.
З огляду на несплату орендарем орендної плати 3 роки поспіль, посилаючись на п.3.3 договору та ст. 549, 611 Цивільного кодексу України, ст. 291 Господарського кодексу України, Департамент також просив суд розірвати договір оренди від 12.06.2003 №22/73, внаслідок чого - виселити Іллічівський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України зі спірного нежитлового приміщення на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України.
В стадії підготовчого провадження відповідачем було заявлено клопотання про закриття провадження у справі на підставі Відповідач у відповідному заявленому клопотанні посилається на необхідність закриття провадження у справі на підставі ст.ст. 175, 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із тим, що станом на даний час є рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/5727/23, яке набрало законної сили, і справи №916/5482/24 (яка розглядається) та №916/5727/23 є тотожними за суб'єктним складом сторін, предметом позовних вимог та підставами позову.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.03.2025 у справі №916/5482/24 (суддя Бездоля Ю.С.) провадження у справі №916/5482/24 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України про стягнення, розірвання договору та виселення закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у даній справі, з огляду на встановлення під час її розгляду існування рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/5727/23, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, з наданням правової оцінки у такому рішенні обставинам та підставам позову, заявленим у даній справі.
При цьому, судом першої інстанції було прийнято до уваги, що рішення у справі №916/5727/23, яким відмовлено у задоволенні відповідних позовних вимог Департаменту, було оскаржене позивачем в апеляційному порядку лише в частині вимоги про виселення орендаря з приміщення. І не зважаючи на те, що постановою Південно-західного апеляційного господарського від 31.10.2024 у справі №916/5727/23 мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/5727/23 було змінено, апеляційну скаргу Департаменту на вказане рішення було залишено без задоволення; резолютивна частина рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/5727/23 - без змін.
Тому, встановивши, що судами вже було досліджено спірні правовідносини між сторонами у спірний період, які пов'язані зі сплатою орендарем Департаменту орендної плати за договором оренди від 12.06.2003 №22/73 за користування нежитловим приміщенням загальною площею 140,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, внаслідок чого прийнято рішення у справі №916/5727/23, яке набрало законної сили, підстави та предмет спору у якій є аналогічними підставам та предмету спору у даній справі - №916/5482/24, суд першої інстанції зазначив, що подання Департаменту нового позову в рамках правовідносин, які вже були предметом судового розгляду, були оцінені судами і рішення суду щодо яких набрало законної сили, фактично свідчить про намагання позивача добитися повторного розгляду справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся 04.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.03.2025 у справі №916/5482/24 і направити матеріали справи до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Мотивуючи апеляційну скаргу позивач зазначає, що суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, які мають значення для справи, та неправильно застосував норми процесуального права, що стало причиною прийняття необґрунтованої та помилкової ухвали про закриття провадження у справі.
Узагальнені доводи позивача зводяться до такого:
- дійсно, при зверненні до суду з позовом в межах справи №916/2781/23 Департамент також посилався на суттєве порушення відповідачем істотних умов договору оренди від 11.12.2003 №56/37 у частині сплати орендної плати, однак за період з червня 2020 по грудень 2023;
- відмова у задоволенні позовних вимог Департаменту в межах справи №916/2781/23 ґрунтується на висновку суду першої інстанції, що на момент пред'явлення позову договір оренди від 12.06.2003 №22/73 припинено внаслідок закінчення строку дії договору 29.04.2020, з чим погодився Департамент, у зв'язку з чим не оскаржував відмову суду у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати, яка була нарахована вже після закінчення строку дії договору, а саме: з червня 2020 по грудень 2023;
- водночас, позивач оскаржив висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про виселення Спортивно-технічного клубу з орендованих приміщень, оскільки наслідком завершення дії договору оренди є вже неправомірне користування об'єктом оренди з боку відповідача, а обов'язок повернути приміщення після завершення строку дії договору передбачено як самим договором (п. 4.7.), так і законом (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»);
- постановою Південно-західного апеляційного господарського від 31.10.2024 у справі №916/5727/23 апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/5727/23 - залишено без задоволення; резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/5727/23 в частині позовних вимог про виселення - залишено без змін; змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 з врахуванням мотивів, викладених у даній постанові, оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено, що дія договору оренди №22/73 від 12.06.2003 не припинилася у зв'язку закінченням строку його дії, а була продовжена до 29.03.2023, а також після 29.03.2023 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану;
- вказані факти встановлені судом спочатку першої, а потім і апеляційної інстанції, позбавили позивача здійснити захист свого права в повному обсязі, через невизначеність щодо строку дії договору та пропуску можливості оскаржити вимоги стягнення заборгованості та розірвання договору;
- при цьому, ні Господарським судом Одеської області, ні Південно-західним апеляційним господарським судом під час розгляду справи №916/2781/23 та прийнятті вищезазначених рішень, не досліджувались обставини порушення відповідачем істотних умов договору оренди від 11.12.2003 року №56/37 у частині сплати орендної плати у спірний період та правомірність нарахування відповідачу заборгованості та пені, а також, відповідно, питання щодо розірвання договору оренди та виселення відповідача із орендованого приміщення з цих підстав;
- апелянт наголошує, що до позовної заяви у справі №916/5482/24 окрім стягнення заборгованості за попередній період включено новий період, за який відповідачем взагалі не сплачувалась орендна плата за користування об'єктом оренди, а саме: з січня по листопад 2024 року, що є окремою підставою для розірвання договору оренди від 11.12.2003 № 56/37 та виселення відповідача із спірного нежитлового приміщення. При цьому, Департамент посилається на те, що зміна предмету позову можлива, зокрема у доповненні позовних вимог новими (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.07.2021у справі №910/18389/20).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.03.2025 у справі №916/5482/24, продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено її до розгляду на 04.06.2025 року об 11:30 год. Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
05.05.2025 від Спортивно-технічного клубу до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач вказує на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Зокрема, відповідач зазначає, що Департамент вказує на «порушення» в справі №916/5727/23, в якій рішення набрали законної сили, однак, ці твердження ніяким чином не стосуються обґрунтування вимог для скасування оскаржуваної ухвали у даній справі - №916/5482/24.
Також відповідач вважає хибними твердження апелянта про те, що у даному разі позивачем заявлено нову позовну вимогу (стягнення орендної плати за користування об'єктом оренди з січня по листопад 2024 року, що на думку позивача є окремою підставою для розірвання договору оренди від 11.12.2003 року №56/37 та виселення відповідача), а значить і змінено предмет позову, оскільки зміна суми заборгованості не є зміною предмету позову.
У судовому засіданні 04.06.2025 представники сторін просили суд: від позивача - підтримавши свою апеляційну скаргу, - задовольнити вимоги останньої, від відповідача - залишити ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.03.2025 у справі №916/5482/24 без змін.
У судовому засіданні 04.06.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального законодавства, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Перш за все, апеляційний суд звертає увагу на те, що апелянт, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, зазначає в якості раніше розглянутої справи то господарську справу №916/2781/23 до предмету позову в якій входив договір оренди від 11.12.2003 року №56/37, то справу №916/5727/23, до предмету позову в якій входив договір оренди від 12.06.2003 року №22/73.
Разом з тим, у даному випадку, виходячи з предмету та підстав позову у даній справі - №916/5482/24, судова колегія зазначає, що посилання Департаменту на справу №916/2781/23 є помилковим, а тому суд виходить саме із наявності судового спору, що був розглянутий у справі №916/5727/23.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі №916/5482/24 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 ч. 1 ст. 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 175 цього Кодексу.
У п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Отже, для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України необхідна наявність одночасно однакових складових: рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №9901/306/20 та у постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі №916/3255/17, від 07.11.2019 у справі №912/30/18.
У п. 7.3. постанови Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №924/1708/14 (924/1024/20), значено, що однією з цілей запровадження норм, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 231 та п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, так само як і уникнення можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу та спроби, направлених на перегляд висновків судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності. А тому передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України та, як наслідок, застосування п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, є наявність двох справ з тотожним суб'єктним складом, предметом та підставами.
Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для закриття провадження у справі.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/9158/16.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
У розумінні господарського процесуального закону предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Тобто, предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, підстави позову - це фактичні та юридичні обставини спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, тобто факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин, та тягнуть за собою певні правові наслідки.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмета позову можлива, зокрема, такими способами: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15,а також у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №910/15598/19(910/8017/20), від 18.03.2021 у справі №909/783/20.
Апеляційний суд вважає, що в даному випадку місцевий господарський суд передчасно застосував п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України та закрив провадження у справі №916/5482/24 з огляду на таке.
Як встановлено судовою колегією, 28.12.2023 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України, в якій просив суд:
- стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у сумі 402 124,35 грн, пеню у сумі 21 510,07 грн;
- розірвати договір оренди нежитлового приміщення №22/73 від 12.06.2003, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Іллічівським районним спортивно-технічним клубом товариства сприяння обороні України;
- виселити Іллічівський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Підставою для звернення з позовом є те, що відповідно до розрахунку заборгованості від 12.12.2023, орендар не виконує істотні умови договору оренди щодо сплати орендної плати за користування об'єктом оренди вчасно та у повному обсязі, у зв'язку з чим за останнім наявна заборгованість з орендної плати за період з червня 2020 року по грудень 2023 року у розмірі 402 124,35 грн.
Також позивачем було нараховано пеню за несвоєчасне внесення орендної плати, яка станом на 12.12.2023 становила 21 510,07 грн.
Водночас, позивач посилався на п.3.3 договору та ст. 549, 611 Цивільного кодексу України, ст. 291 Господарського кодексу України та просив суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення №22/73 від 12.06.2003, з огляду на несплату орендарем орендної плати 3 роки поспіль.
Крім того, Департамент просив суд виселити Іллічівський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України з нежитлового приміщення на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України у зв'язку з розірвання умов договору.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у задоволенні позову відмовлено. Господарський суд дійшов висновку про те, що на момент пред'явлення позову договір припинено внаслідок закінчення строку дії договору 29.04.2020, що унеможливлює розірвання договору №22/73 та стягнення орендної плати та пені як похідної вимоги. Крім того, суд зазначив, що за умови невиконання позивачем умов договору щодо передачі орендованого приміщення за актом приймання-передачі, вимога про повернення вказаного приміщення за актом приймання-передачі також є необґрунтованою.
Департаментом подано до Південно-західного апеляційного суду апеляційну скаргу на вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про виселення Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України з орендованого приміщення.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/5727/23 - залишено без задоволення. Резолютивну частину вказаного рішення в частині позовних вимог про виселення - залишено без змін. Змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/5727/23 з врахуванням мотивів, викладених у даній постанові, відповідно до яких дія договору оренди №22/73 від 12.06.2003 була продовжена до 29.03.2023, а також після 29.03.2023 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, а відтак, на момент звернення Департаменту у справі №916/5727/23 до суду, тобто станом на 28.12.2023, договір оренди №22/73 від 12.06.2003 був чинним. Відповідно, зважаючи на висновок про те, що договір оренди №22/73 від 12.06.2003 не припинив свою дію, суд апеляційної інстанції вказав про відсутність обов'язку відповідача щодо повернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради спірного нежитлового приміщення.
Як зазначалось вище, у даній справі - №916/5482/24 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України, в якому просив суд:
- стягнути зі Спортивно-технічного клубу на користь Департаменту заборгованість з орендної плати в сумі 531 911,67 грн. та пеню в сумі 14 103,08 грн.;
- розірвати договір оренди нежитлового приміщення №22/73 від 12.06.2003, укладений між Департаментом та Спортивно-технічним клубом;
- виселити Спортивно-технічний клуб з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
В обґрунтування позовних вимог у справі №916/5482/24, Департамент послався ти ж самі обставини, що були наведені ним при зверненні до господарського суду в межах вищезазначеної справи №916/5727/23. Водночас, період стягнення орендної заборгованості - з червня 2020 по грудень 2023 (включно), заявлений у справі №916/5727/23, був доповнений новим періодом - з січня по листопад 2024.
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що під час розгляду справи №916/5727/23 не заявлялись вимоги щодо стягнення з відповідача орендної плати за спірним договором у період з січня по листопад 2024.
Отже, незважаючи на те, що заявлені у вказаних справах підстави позову є ідентичними, як і суб'єктний склад останніх, проте, періоди виникнення боргу є різними, наслідком чого стало і заявлення до стягнення з відповідача різних сум боргу.
У цьому контексті судова колегія враховує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому, в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній з огляду на її зміст, а також зміст раніше поданої позовної заяви та конкретні обставини справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (постанова Верховного Суду від 01.11.2021 у справі №405/3360/17).
При цьому, у даному випадку судова колегія звертає увагу на те, що різний розмір ціни позову, з одночасним посиланням на ідентичні підстави позову, не може бути розцінений як ознака, що спростовує тотожність позовів, але лише у тому разі, якщо різний розмір ціни позову заявлений в межах одного й того самого періоду виникнення заборгованості.
Також апеляційний суд виходить з того, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Тобто збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад у грошовому розмірі.
Разом з тим, доповнення позовних вимог новими (у даному випадку - новий період стягнення) відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
Таким чином, здійснивши аналіз змісту позовної заяви, яка є предметом розгляду у даній справі та зміст позовної заяви, яка є предметом розгляду у справі №916/5727/23, апеляційна колегія дійшла висновку, що предмет позову у зазначених справах не є тотожним.
Водночас, апеляційна колегія наголошує на тому, що положення ст.ст. 175 176 Господарського процесуального кодексу України не передбачають можливості часткової відмови у відкритті провадження та відкриття провадження лише в частині заявлених вимог.
При цьому, колегія суддів зауважує, що під час розгляду справи суд не позбавлений можливості закрити провадження у справі в частині позовних вимог на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 ч. 1 ст. 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 175 цього Кодексу.
Окремо судова колегія вважає слушними доводи апелянта про те, що під час розгляду справи №916/5727/23 судом першої інстанції не досліджувались обставини порушення відповідачем умов договору оренди №22/73 від 12.06.2003 у частині сплати орендної плати у спірний період з підстав визнання припиненим цього договору, що в свою чергу було спростовано судом апеляційної інстанції.
З огляду на вказані обставини, правові підстави для повного закриття провадження у справі №916/5482/24 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України - відсутні.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Положеннями ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, а відтак, ухвала Господарського суду Одеської області від 20.03.2025 у справі №916/5482/24 підлягає скасуванню, а оскільки заявлені позовні вимоги по суті не розглянуті, то справу слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.
Відповідно, враховуючи те, що апеляційні аргументи відповідача у даній справі знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягає задоволенню.
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду з одночасною передачею матеріалів справи для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен здійснити суд першої інстанції за результатами розгляду ним заяви, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.03.2025 у справі №916/5482/24 скасувати.
Справу №916/5482/24 направити до Господарському суду Одеської області для продовження розгляду.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складений та підписаний 05.06.2025.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Принцевська Н.М.