Справа №567/406/25
Провадження №2/567/244/25
26 травня 2025 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Остроголова О.М.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 8233934 від 14.04.2024 р. в розмірі 21 862,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору № 8233934 від 14.04.2024р., укладеного в електронній формі з ТОВ "МІЛОАН", відповідач отримав кредит на умовах строковості, зворотності та платності.
В подальшому, 28.08.2024 року між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було укладено договір факторингу № 28082024/2 від 28.08.2024 р., відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" передало (відступило) на користь ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 8233934 від 14.04.2024 р. в розмірі 21 862,20 грн., з яких : 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 962,20 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, 4 900 грн. - сума заборгованості за неустойкою.
На виконання вищевказаного договору факторингу № 28082024 первісний кредитор ТОВ "МІЛОАН" зобов'язувалось повідомити відповідача про відступлення на користь позивача ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором, однак, не зважаючи на це, відповідач не виконав зобов'язання з повернення кредиту та відсотків за його користування ні на користь позивача, ні на користь первісного кредитора ТОВ "МІЛОАН".
Зазначає, що первісний кредитор зобов'язання за вищевказаним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору.
В порушення умов укладеного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 21 862,20 грн.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 12.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Інших процесуальних дій не вчинялося.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.1, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/. Правом подати до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не скористався. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки від 12.03.2025 року зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 та саме за вказаною адресою відповідачу направлялися судові повістки та інші процесуальні документи.
За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 14.04.2024 року між ТОВ "МІЛОАН" та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 8233934 в електронній формі, згідно якого відповідач для власних потреб отримав кредит в безготівковій формі за реквізитами платіжної банківської картки, вказаної ним у договорі, на умовах строковості, зворотності та платності у розмірі 5 000 грн., строком на 360 календарних днів - з 14.04.2024 року по 09.04.2025 року (пункти 1.1 - 1.3, 2.1 кредитного договору).
Згідно умов вищевказаного кредитного договору проценти за користування кредитом становлять : 1) 3,65 % річних на фактичну заборгованість за кредитом, яка застосовується протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів (30 днів) (знижена процентна ставка); 2) 876 % річних від фактичного залишку кредиту, починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, яка застосовується протягом всього строку кредитування (стандартна (базова) процентна ставка) (пункти 1.5.2-1.5.3 кредитного договору).
Відповідно до п.4.1 договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно графіку платежів) та /або сплати процентів за його користування та/або комісії та/або інших платежів згідно з умовами цього договору та графіку платежів, позичальник зобов'язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 700 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання зобов'язання зі сплати платежів у визначені графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більше ніж 6 днів. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті позичальником за порушення виконання його зобов'язань передбачених пп.4.1, 4.2 цього договору не може перевищувати 50% від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором, а у випадку якщо загальний розмір кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, сукупна сума платежів передбачених пп.4.1, 4.2 договору не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної позичальником за цим договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. (а.с.5-10).
Сторони договору домовились, що всі документи щодо надання кредиту підписуються позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Для підписання кредитного договору на телефонний номер позичальника направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором як аналог власноручного підпису є підтвердженням особи позичальника (п.6.1-6.2 кредитного договору).
Сторони договору домовились, що укладення кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п.6.4 кредитного договору).
Відповідач прийняв умови договору про надання фінансового кредиту та підписав зазначений кредитний договір електронним підписом.
Тобто, підписавши договір, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.
Отже, сторони домовились, що кредитний договір укладаються у вигляді електронного договору у розумінні Закону України "Про електронну комерцію". Укладаючи цей договір, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості електронного підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України "Про електронну комерцію", що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис та має презумпцію відповідності власноручного підпису. Підписуючи цей договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позичальник підтверджує свою обізнаність та згоду з усіма умовами цих договорів.
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Відповідно до ч.3 ст.207 ЦК України цифровий підпис - це аналог власноручного підпису, а за визначенням Закону України "Про електронні довірчі послуги" цифровий підпис - це електронні дані, що додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис, при цьому такі дані мають бути унікальними та однозначно пов'язаними із підписувачем і не пов'язаними з жодною іншою особою.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07.10.2020р. електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом : надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами таких договорів.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора що відповідає нормам Закону України "Про електронну комерцію", а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення такого договору між сторонами.
Оскільки відповідач ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З доводів позивача встановлено, що первісний кредитор (ТОВ "МІЛОАН") виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, вказаному у відповідному договорі, шляхом перерахування коштів на платіжну банківську картку відповідача, що підтверджується платіжним дорученням №128296822 від 14.04.2024 та вказана обставина відповідачем не спростована (а.с.13).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Факт отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується та не спростовано належними і допустимими доказами.
При цьому суд враховує, що відповідач мав доступ до свого рахунку, а відтак мав можливість надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження (не надходження) коштів від кредитора на виконання укладеного договору, їх розміру, або ж підтвердження виконання своїх зобов'язань за даним договором та погашення заборгованості.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ "МІЛОАН".
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Також, з досліджених доказів судом встановлено, що 28.08.2024 р. між позивачем ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" та ТОВ "МІЛОАН" укладено договір факторингу № 28082024/2 від 28.08.2024 р., згідно якого останнє відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру боржників, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 8233934 в розмірі 21 862,20 грн., в тому числі: 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 962,20 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, 4 900 грн. - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня), що підтверджується договором факторингу №28082024/2 від 28.08.2024 року, актом прийому-передачі реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу від 28.08.2024 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 28.08.2024 року (а.с.15-19).
Згідно умов вказаного договору факторингу, за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб-боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (п.1.1 договору факторингу) (а.с.15 на звороті).
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснив погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору взяв на себе зобов'язання погашати кредит у визначений договорами строк, та вказаний обов'язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення кредиту.
Згідно розрахунку заборгованості заборгованість відповідача за основною сумою боргу за кредитним договором № 8233934 становить 5 000 грн.
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов'язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаному розмірі.
При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.
Згідно з частиною першою ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17).
Згідно розрахунку заборгованості, визначеної позивачем та не спростованої відповідачем, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків, заявлений до стягнення, за кредитним договором №8233934 становить 11 962,20 грн., який на даний час не сплачений, а відтак вказана сума також підлягає стягненню з відповідача.
Складений позивачем розрахунок заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом містить детальний розрахунок заборгованості з вказівкою на періоди протягом яких застосовувалась знижена та стандартна процентна ставка. Також суд враховує, що даний розрахунок здійснено за період з 15.05.2024 р. по 28.08.2024 р., тобто до укладення договору факторингу.
Одночасно суд враховує, що відповідачем не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем, відомістю про щоденні нарахування та погашення та не надано контррозрахунку, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
При вирішенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за пенею, штрафами за кредитним договором № 8233934 від 14.04.2024 року, суд виходить з наступного.
Суд враховує, що згідно з п.4.1 договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно графіку платежів) та /або сплати процентів за його користування та/або комісії та/або інших платежів згідно з умовами цього договору та графіку платежів, позичальник зобов'язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 700 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання зобов'язання зі сплати платежів у визначені графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більше ніж 6 днів.
Разом з тим, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який триває на даний час.
Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Окрім того, позивачем не доведено за який період нарахована така неустойка.
За наведених обставин стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 4 900 грн. за вищевказаним кредитним договором у період дії воєнного стану не відповідає вимогам закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитними договорами суду не надав.
Судом встановлено, що між сторонами було належним чином укладено кредитні договори, згідно яких сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Відповідач повністю погодився з умовами кредитного договору, в якому, зокрема, чітко вказано розмір відсотків за користування кредитом, що підтверджується наявністю його електронного підпису.
При укладенні кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору та укладений правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Виходячи з оплатного характеру кредитних договорів, відсутні підстави вважати, що умови договорів про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідних договорах (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).
Суд також звертає увагу на те, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17).
У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу.
З врахуванням наведеного, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором № 8233934 від 14.04.2024 р. становить 16 962,20 грн., в тому числі: 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 962,20 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 2 349,33 грн. (16 962,20 х 3 028 грн. / 21 862,20 грн. = 2 349,33 грн.)
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30, індекс 01032, код ЄДРПОУ 3562014, банківські реквізити IBAN № НОМЕР_2 в АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за кредитним договором № 8233934 від 14.04.2024 року в розмірі 16 962 (шістнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 2 349 (дві тисячі триста сорок дев'ять) грн. 33 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.06.2025 року.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.