Справа № 459/3069/24 Головуючий у 1 інстанції Дем'яновська Ю. Д.
Провадження № 22-ц/811/3779/24 Доповідач в 2-й інстанції Ванівський О. М.
04 червня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: скаржника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 28 листопада 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. у виконавчому провадженні № 54862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу,-
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на постанову головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. від 23.10.2024 року у ВП № 54862694. Одночасно зі скаргою подано заяву про поновлення строку подання скарги, яку мотивована, зокрема, тим, що оскаржувану постанову він отримав 31.10.2024 року на підтвердження чого подає відповідні докази, після чого в межах процесуального строку звернувся до Червоноградського міського суду Львівської області з позовом до головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М., яким просив визнати дії державного виконавця неправомірними та скасувати постанову про накладення штрафу. Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області відмовлено у відкритті провадження у справі з мотивів обрання позивачем невірного процесуального способу звернення при оскарження дій державного виконавця стороною виконавчого провадження.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 28 листопада 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. у виконавчому провадженні № 54862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу- залишити без задоволення.
Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. у виконавчому провадженні № 54862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу - залишено без розгляду та повернуто таку заявнику.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з'ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що постанова була вручена 31.10.2024, що підтверджується доданими до заяви письмовими поясненнями начальника відділення 45107, с. Топільне, а заява до Червоноградського міського суду Львівської області про оскарження даної постанови була надіслана 11.11.2024, що підтверджується доданою експрес-накладною Нової пошти № 59001257040260 від 11.11.2024, оскільки 10 день припадав на 10 жовтня 2024 року, неділя - вихідний день. Тому вважає, що строків звернення до суду за захистом прав, порушено не було.
Проте, ухвалою суду від 18.11.2024 було відмовлено у відкритті провадження через помилку у виборі способу звернення до суду та роз?яснено, що ОСОБА_1 , як сторона виконавчого провадження - боржник, вважаючи порушеними свої права чи свободи, має право оскаржити відповідне рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця, звернувшись до суду зі скаргою на підставі ст. 447 ЦПК, а не в порядку позовного провадження з позовною заявою. Протягом десяти днів, з дня винесення постанови про відмову у відкритті провадження, а саме, 26 листопада 2024 року, адвокатом було подано до суду заяву про поновлення строку для подання скарги на постанову державного виконавця, що не заперечується. 28 листопада 2024 року, Червоноградський міський суд Львівської області виносить ухвалу, якою залишає без задоволення клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. у виконавчому провадженні № 54862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу, а саму скаргу на постанову від 23.10.2024 - залишає без розгляду.
Стверджує, що дізнавшись про оскаржувану постанову, він активно, в короткі терміни вчиняв всіх залежних від мене нього щодо оскарження даної постанови, а саме: звернувся до відділення поштового зв?язку, яке не належним чином вручило йому оскаржувану постанову, відразу звернувся за послугами адвоката, який вчасно подав скаргу на постанову виконавця від 23.10.2024, оскільки не володію знаннями в сфері права. Однак не міг передбачити, що адвокат допустить помилку, яка в подальшому, стане підставою у відмові йому в зверненні до суду за захистом порушених прав.
Вважає, що дана ситуація, яка призвела до пропуску строку звернення до суду за захистом порушених прав, склалась з незалежних від нього причин, і є поважною причиною для поновлення судом строку для подачі скарги на постанову від 23.10.2024. А також те, що пропущений строк є незначним.
Просить скасувати ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 28 листопада 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржника ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановляючи ухвалу про залишення без розгляду скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що скарга подана заявником після закінчення процесуального строку, встановленого законом і судом відмовлено в поновленні такого строку з огляду на відсутність поважних причин такого пропуску.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція).
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміна "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності в суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIIІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 3 Закону № 1404-VIIІ визначено перелік виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню. Їх можна поділити на дві групи:
а) "судові" - видані судами України, в тому числі на виконання судових рішень:
- виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
- судові накази;
- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
б) "несудові" -видані іншими органами чи посадовими особами, як результат реалізації їх компетенції:
- виконавчі написи нотаріусів;
- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
- постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
- рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
- рішення ЄСПЛ з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішення інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
- рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
ЦПК України та Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) містять розділи "Судовий контроль за виконанням судових рішень".
За вимогами статей 447, 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Аналогічні вимоги закріплені у статтях 339, 340 ГПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Слід взяти до уваги, що в порядку судового контролю за виконанням судових рішень лише сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною ж першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIIІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, за правилами адміністративного судочинства оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку, ніж у суді адміністративної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновок, що з огляду на те, що скаргу подано на дії державного виконавця з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, підвідомчість спору належить адміністративному суду (постанови від 14 березня 2018 року, від 14 листопада 2018 року у справі № 161/15523/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 678/1/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17).
Тобто при розгляді справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що вчинені під час примусового виконання рішень інших органів та посадових осіб, які підлягають примусовому виконанню, суди здійснюють контроль за порядком реалізації сукупності дій органів і осіб, визначених у Законі № 1404-VIII, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, що розкриває нормативний зміст поняття "виконавче провадження".
Як вбачається із матеріалів справи що переглядається в апеляційному порядку ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про поновлення строку для подання скарги на постанову державного виконавця, в якій просив поновити строк для подання скарги на постанову Головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. від 23.10.2024 року про накладення штрафу.
Аналіз заявлених ОСОБА_1 вимог свідчить проте, що заявник звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця щодо винесення ним постанови про накладення штрафу на ОСОБА_1 на користь стягувача у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів. Вказані дії вчинені державним виконавцем, як суб'єктом владних повноважень за положеннями, визначеними Законом України «Про виконавче провадження», що відповідно до вимог ст. 19, 287 КАС України віднесено до юрисдикції судів адміністративного судочинства.
Аналогічного змісту правова позиція викладена у п.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №229/1026/21.
Таким чином колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 як заявник у даній справі фактично не погоджується з неправомірними діями, на його думку, Головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М., що вчиненні ним у межах виконавчого провадження, тому цей спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Часинами першою та другою статті 379 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно до положень ч.1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 28 листопада 2024 року - скасувати, а провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. у виконавчому провадженні № 54862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу - закрити.
Роз'яснити заявнику, що в разі закриття судом апеляційної інстанції провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 04.06.2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.