Справа № 686/12714/24
Провадження № 2/686/179/25
20 травня 2025 року Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого судді Мазурок О.В.
при секретарі Колісник Л.В.
за участі: представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя, -
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя. Просить здійснити поділ спільного майна подружжя наступним чином: в порядку поділу майна подружжя стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію - відшкодування вартості 1/2 частки вартості квартири у розмірі 1002930 гривень 00 копійок та залишити у власності ОСОБА_4 об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 41,8 кв.м.
На обґрунтування свого позову вказала, що 13 червня 2017 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який був зареєстрований 13 червня 2017 року Хмельницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис №874. Копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 13.06.2017 року додається.
За час перебування в шлюбі у подружжя народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження арії НОМЕР_2 від 24 січня 2018 року, актовий запис 240. Копія свідоцтва про народження додається.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2024 року по справі №686/2123/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
За час перебування в шлюбі між нею та відповідачем ОСОБА_4 набуте спільне майно подружжя - квартира АДРЕСА_1 загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 41,8 кв.м. Копія технічного паспорта додається.
Квартиру придбано подружжям за час перебування у шлюбі 14 грудня 2018 року за договором купівлі-продажу № 2484, укладеного між громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 41,8 кв.м. Копія договору купівлі-продажу додається.
З моменту подання нею позову до суду про розірвання шлюбу, стягнення аліментів сторони проживають окремо, режим спільного проживання подружжя не є можливим з огляду на вкрай неприязні стосунки між нинішнім подружжям.
Вона зареєстрована та проживає на сьогоднішній момент за адресою:
АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_4 проживає у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до звіту ринкова вартість об'єкта оцінки складає 2005860 гривень 00 копійок. Вона вважає за можливе здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за відповідачем із відшкодуванням половини вартості їй вищевказаного майна.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Направив до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що в своєму позові позивачка просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на частину квартири загальною площею 70,5 кв.м, житловою площею 41,8 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач у повному обсязі не визнає позовні вимоги позивача, та вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Згідно позовної заяви позивач, ОСОБА_3 , вказує, що під час перебування у шлюбі з відповідачем, «подружжям» була придбана вказана квартира. Проте даних про особисту фінансову участь у вказаній покупці не надала, лише стверджуючи, що вказане майно є спільним. 13.06.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 в подружжя народилась дитина - ОСОБА_6 . На час, купівлі першої однокімнатної квартири подружжя, договір купівлі-продажу квартири від 27.12.2017 №11376, кошти на її купівлю були надані батьками кожного з подружжя у відсотковому співвідношенні 80% до 20%, де 80% коштів були надані батьками ОСОБА_4 та 20% надані батьками ОСОБА_3 , вказані обставини можуть бути підтверджені показами свідків. Пізніше вказана квартира була продана ОСОБА_4 , як продавцем, з метою отримання коштів на нову квартиру. Вказана однокімнатна квартира була продана за договором купівлі-продажу квартири від 12.12.2018 року № 1863. Крім цього з моменту укладення шлюбу ОСОБА_4 був єдиною працюючою людиною, а відповідно самостійно утримував сім'ю, працюючи за кордоном. Кошти зароблені на заробітку закордоном ОСОБА_4 планував додатково вкласти в купівлю нової квартири для подружжя, проте після його приїзду в Україну на шляху додому, коли він перебував у місті Тернополі у нього викрали відповідні кошти, у зв'язку з чим він звертався до відповідних територіальних підрозділів поліції. У результаті кошти, яких не вистачало для купівлі нової квартири для подружжя були надані матір'ю ОСОБА_4 . На період купівлі квартири, яка є предметом спору у справі №686/12714/24, ОСОБА_4 був єдиною працюючою людиною в сім'ї, а кошти для купівлі квартири були забезпечені з продажу попередньої квартири та надані матір'ю ОСОБА_4 , таким чином ОСОБА_3 не брала участі у купівлі квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Він повністю заперечує проти майнової оцінки наданої позивачем разом з позовною заявою, а саме про необ'єктивність Звіту про оцінку майна № 01/30042024 виданої ТОВ «ОЦІНКА МАЙНА УКРАЇНА».
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав: судом об'єктивно встановлено, що 13 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
26 квітня 2024 року по справі №686/2123/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
14 грудня 2018 року за договором купівлі-продажу № 2484, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , ОСОБА_4 було придбано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 41,8 кв.м.
Згідно з ст. 60 СК України, вважається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частинами 1, 3 статті 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно з ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
У справі, яка переглядається, сторони визнають ту обставину, що спірна квартира придбана за їх спільні кошти та під час перебування у шлюбі, в зв'язку з чим відноситься до об'єктів спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення наведених вище норм права свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 4,5 ст.71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Зокрема, частиною другою статті 71 СК України передбачено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина шоста статті 71 СК України).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Тобто, передумовою для задоволення позову співвласника майна про виплату йому компенсації вартості його частки в цьому майні є доведення позивачем обставини неможливості виділення належної йому частки в натурі, зокрема, внаслідок неподільності спірної речі (майна).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частинами 1, 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачем на спростування вимог позивача не надано до суду доказів, що спірна квартира придбана ним за особисті кошти, а не за спільні кошти подружжя.
Також, до суду не надано доказів тому, що відповідач спроможний виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки квартири, і що ця виплата не буде надмірним тягарем, а тому позовні вимоги про стягнення грошової компенсації відшкодування вартості ? частки квартири задоволенню не підлягають.
Аналогічна позиція викладена в Постанові ВС у справі №753/201/20 від 30.04.2025 року. Так Верховний Суд у своїй постанову від 30.04.2024 року у справі №753/201/20 вказав: «Колегія суддів обізнана, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 відступила від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку про те, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем. Велика Палата Верховного Суду при цьому також зазначила, що платоспроможність відповідача не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо. Водночас варто зауважити, що предметом поділу у справі, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, був автомобіль, який, на відміну від двокімнатної квартири, є рухомою річчю, неподільність якої не викликає жодних сумнівів. Велика Палата Верховного Суду серед мотивів прийняття своєї постанови вказувала на те, що в разі незадоволення позову співвласника транспортного засобу про виплату йому компенсації вартості частки в спільному майні такий транспортний засіб залишиться в одноосібному володінні та користуванні іншого з подружжя, в той час як позивач буде позбавлений як права на володіння та користування автомобілем, так і грошового еквіваленту належної йому частки в спільному майні. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право-відношення. Принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки. Як уже зазначалося вище, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Колегія суддів уважає, що закріплене в частині другій статті 364 ЦК України право співвласника на отримання компенсації вартості належної йому частки не є абсолютним та обмежується правами й інтересами інших співвласників. Виникнення у іншого з подружжя обов'язку виплатити позивачу компенсацію вартості його частки в спільному майні залежить виключно від дій позивача, який розпоряджається своїми правами на власний розсуд і не завжди таке розпорядження лежить у площині добросовісності. У конкретній ситуації, яка виникла в справі, що переглядається, відповідачка наголошує на тому, що в неї відсутні кошти на одноразову виплату позивачеві еквівалента вартості його частки в спільному майні - 1 269 406 грн, як відсутнє й інше нерухоме житлове майно. При цьому вона не заперечує проти здійснення сторонами права спільної власності на спірне нерухоме майно. Стягнення з відповідачки компенсації в такому значному розмірі за відсутності в неї коштів для одноразової виплати всієї суми, та відсутності в неї іншого майна, за рахунок реалізації якого, може бути виконано рішення суду, неодмінно призведе або до реалізації спірної квартири з торгів у межах виконавчого провадження. Натомість залишення квартири в спільній частковій власності, на відміну від обставин справи № 209/3085/20, не призведе до обмеження чи порушення прав позивача з огляду на можливість спільного користування сторонами двокімнатною квартирою, яка позивачем у цій справі не спростована. Належних та допустимих доказів неможливості користування спірною квартирою обома співвласниками суду надано не було».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у порядку поділу спільного майна подружжя слід визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині на квартиру
АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст..ст. 141 ЦПК слід стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 5014 гривень 65 копійок сплоченого судового збору.
Керуючись ст. ст..319, 321, 392, 370 ЦК України, ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 4, 12, 76, 77, 81, 141, 258, 354 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя задовольнити частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині на квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 5014 гривень 65 копійок сплоченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі в 30 денний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.
Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2 ;
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований в АДРЕСА_4 , проживає в АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 30.05.2025 року.
Суддя: