КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
21 травня 2025 року № 320/56662/24
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Парненко В.С.,
при секретар Занковичу А.І.,
за участю
представника позивача Панченко О.О.,
представників відповідача Борисюк А.А.,
Гнатюк М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Київської обласної прокуратури №1646к від 16.10.2024 року про звільнення з займаної посади органів прокуратури на підставі неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію (підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Києво-Святошинського району чи на рівнозначній посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вважає протиправним наказ Київської обласної прокуратури №1646к від 16.10.2024 року про її звільнення, адже позивачем не було подано заяву про намір про атестацію у зв'язку з тривалим перебуванням у декретній відпустці, а про необхідність подання такої заяви позивачка жодним чином не була повідомлена.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/56662/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/56662/24 та вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 22 січня 2025 року о 12:30 год. в приміщенні Київського окружного адміністративного суду (адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, 1-й під'їзд, 4-й поверх).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи №320/56662/24 по суті.
Чергове судове засідання було призначено на 21.05.2025 о 12:00 год.
У судове засідання прибули представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представники відповідача проти вимог позову заперечували повністю, просили в їх задоволенні відмовити.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури чи військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури чи окружної прокуратури, а також про намір у зв'язку з цим пройти атестацію відповідно до вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, є підставою для звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» і є таким самим юридичним фактом, як і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З 06.06.2011 року ОСОБА_1 була призначена стажистом на посаду прокурора прокуратури міста Ялти на умовах строкового трудового договору.
23.12.2011 року - призначена помічником прокурора міста Ялти.
21.06.2013 року - призначена прокурором прокуратури міста Алушта.
26.03.2014 року ОСОБА_1 звільнена з посади, яку обіймала, у зв'язку з переведенням до органів прокуратури Київської області (п. 5 ст. 36 КЗпП України).
27.03.2014 року - призначена прокурором прокуратури Києво-Святошинського району.
У період роботи в прокуратурі перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю, пологами та доглядом за дітьми.
16.10.2024 року, після виходу з відпустки, ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади наказом № 1646к від 16.10.2024 року на підставі неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію (підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
Підставою для звільнення стала доповідна записка начальника відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури Марчук Н.В.
Позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ Київської обласної прокуратури №1646к від 16.10.2024 року про звільнення з займаної посади органів прокуратури на підставі неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію (підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», у зв'язку з чим звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, функції якої визначено в цій самій нормі. Зокрема, частиною другою цієї статті установлено, що організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, установлені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»).
Частиною першою статті 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За умовами частини третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Загальні правила звільнення прокурора з посади закріплені у статті 51 Закону України «Про прокуратуру», якою, зокрема, встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої).
З 25 вересня 2019 року Законом №113-IX було запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема: неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; .
Суд зазначає, що перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» (абзаци 6,7 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ).
Відповідно до пункту 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).
Пунктом 9 Порядку № 221 установлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
У додатку 2 до Порядку № 221 встановлено форму та заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 221 заява, указана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні положення містяться у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Рішенням Конституційного Суду від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. В пункті 2 цього рішення КСУ указано, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Тому правовий підхід щодо тлумачення наведених норм законодавства в аспекті вирішення питання щодо законності звільнення прокурора згідно з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ у зв'язку з неподанням заяви про переведення узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а.
Також у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 640/24727/19, від 15 грудня 2021 року у справі №540/1407/20, від 26 січня 2022 року у справі № 240/17743/20, Верховний Суд, з-поміж іншого, зауважив, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах (які виникли у зв'язку із проходженням прокурорами атестації) викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 440/2700/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 21 грудня 2021 року у справі №420/9066/20 та від 26 січня 2022 року у справі №240/17743/20, у яких Верховний Суд дійшов висновку про те, що фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою - пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Що стосується доводів позивача щодо перебування її у декретній у відпустці, що, на її думку є порушенням приписів КЗпП України, то Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм КЗпП України у спорах щодо звільнення прокурорів за подібних обставин.
Так, у постанові від 29 вересня 2021 року (справа №440/2682/20) Верховний Суд, серед іншого, зауважив про незастосовність до правовідносин, пов'язаних зі звільненням прокурорів з наведених підстав, положень трудового законодавства й наголосив, що спеціальним для них (з 25 вересня 2019 року) є Закон №113-ІХ, а не КЗпП України (пункти 63-66 цієї постанови). Також у цій справі колегія суддів звернула увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Отже, зважаючи на наведені висновки Верховного Суду щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IХ та частини третьої статті 40 КЗпП України, суд дійшов висновку, що неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без застосування положень частини третьої статті 40 КЗпП України.
Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(II)/2023, суд зазначає наступне.
Так, після визнання Конституційним Судом України пункту 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX неконституційним (Рішення КСУ від 1 березня 2023 року № 1-р(II)/2023), судова практика щодо звільнення прокурорів за неподання у встановлений строк заяви про переведення до окружної прокуратури та про намір пройти атестацію (підпункт 1 пункту 19 розділу II того ж Закону) зазнала певних змін.
Рішення Конституційного Суду стосувалося пункту 6, який передбачав, що всі прокурори вважаються персонально попередженими про можливе звільнення. Визнання цього положення неконституційним означає, що автоматичне попередження про звільнення без індивідуального повідомлення є недопустимим.
Таким чином, враховуючи зазначену вище практику Верховного Суду та після рішення КСУ звільнення на підставі підпункту 1 пункту 19 можливе лише за умови дотримання всіх процедурних вимог, включаючи індивідуальне попередження прокурора про можливе звільнення.
Разом з тим, як було зазначено у судовому засіданні, ОСОБА_1 була попереджена про можливе звільнення, що в свою чергу нівелює розповсюдження дії згаданого рішення Конституційного Суду України на спірні відносини.
Таким чином наказ Київської обласної прокуратури №1646к від 16.10.2024 року про звільнення з займаної посади органів прокуратури на підставі неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію (підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» був виданий з дотриманням норм чинного законодавства, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта тверджень та посилань сторін висновків суду по суті спору не змінюють.
При цьому, суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 04 червня 2025 р.
Суддя Парненко В.С.