04 червня 2025 року Справа № 280/2570/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12.02.2025 №923130133127 про відмову у переведенні позивачу на пенсію у зв'язку з втратою годувальника;
зобов'язати відповідача перевести позивача на пенсію в зв'язку з втратою годувальника з дня, що настає за днем смерті годувальника, а отже з 18.10.2024.
На обґрунтування позовних вимог в адміністративному позові зазначає, що станом на дату чергового переогляду діяли карантинні заходи та на сьогодні діє режим воєнного стану, а отже вважає, що має право на продовження нарахування та виплату пенсії по інвалідності як особа якій встановлено 3 групу інвалідності до дати проведення повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування особи або протягом шести місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, надзвичайного стану в Україні, і як наслідок маю право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Також зазначає, що оскільки на сьогодні знаходиться на окупованій території (проживає за вищевказаною адресою), пройти повторний огляд медико-соціальною експертною комісією наразі не має можливості.
Ухвалою судді від 14.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 24.04.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» надіслав відзив на позовну заяву (вх. №20000), у якому вказує, що згідно з випискою з акту огляду медико-соціальної експертної комісії 12 ААБ № 262890 від 27.01.2020 інвалідність ОСОБА_1 встановлено до 01.02.2022 (по 31.01.2022). Таким чином, оскільки станом на 05.02.2025 позивач не є особою з інвалідністю, не досягла 65 років або пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не відноситься до непрацездатних членів сім'ї, у зв'язку з чим відсутні підстави для переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 36 цього Закону. Отже, з огляду на вищевказане, вважає, що Головне управління діяло відповідно до норм чинного законодавства, в межах повноважень покладених на органи Пенсійного фонду України.
28.04.2025 позивачем до матеріалів справи через систему «Електронний суд» долучено відповідь на відзив (вх. №20591), у якій наголошує, що твердження відповідача, викладені у відзиві, не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а тому просить позов задовольнити в повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2018 року перебуває на обліку в територіальному управлінні Пенсійного фонду України у зв'язку з призначенням пенсії по інвалідності.
Так, з 02.01.2018 позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності до 01.02.2019 відповідно до виписки огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0833519.
У подальшому, медико-соціальною експертною комісією встановлена ІІІ група інвалідності позивачу неодноразово продовжувалась.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №396969 від 12.01.2022 ОСОБА_1 була встановлена ІІІ група інвалідності на строк до 01.02.2023.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з 14.03.1987 позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 18.06.1999 та мали спільне зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом позивача та паспортом її померлого чоловіка.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 13.12.2024.
Водночас, до смерті ОСОБА_2 був інвалідом війни ІІ групи, з причини - «ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС» з 21.01.2020 довічно та перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
05.02.2025 позивач через вебпортал електронних послуг звернулась із заявою про перерахунок пенсії № 748, а саме про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Донецькій області.
Так, рішенням відповідача від 12.02.2025 №923130133127 відмовлено ОСОБА_1 у переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, у зв'язку із тим, що з урахуванням наданих документів та даних, не є особою з інвалідністю (продовжено пенсію по воєнному стану), а також не досягла пенсійного віку.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у переведенні її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрат и годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами частини 3 статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Відповідно до частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Судом встановлено, що позивачем подано із заявою № 748 від 05.02.2025 про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника довідку МСЕК серії 12 ААВ №396969 від 12.01.2022 зі встановленою інвалідністю ІІІ групи на строк до 10 січня 2023 року.
Суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
Отже, судом встановлено, що закінчення строку інвалідності позивача, встановленого відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААВ №396969 від 12.01.2022 припав на період дії в Україні воєнного стану.
В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2022 № 390 «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо строку повторного огляду осіб з інвалідністю та продовження строку дії деяких медичних документів в умовах воєнного стану» постанову Кабінету Міністрів України від 08.03.2022 № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України» доповнено пунктом 3 наступного змісту:
"Повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення:
- осіб з інвалідністю та осіб, яким встановлено ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317;
- дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 917 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 100, ст. 3666).
При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.
У разі коли в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю встановлений строк повторного огляду, що припав на період дії воєнного стану на території України, та в особи з інвалідністю відсутня можливість пройти медико-соціальну експертну комісію, а в дитини з інвалідністю - лікарсько-консультативну комісію закладу охорони здоров'я, їх індивідуальна програма реабілітації продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд і не отримано відповідну індивідуальну програму реабілітації.".
Отже, системний аналіз викладених вище правових норм надає підстави стверджувати, що у зв'язку з введенням на всій території України воєнного стану, державою створені правові засади щодо проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України, при цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжено до останнього числа шостого місяця після припинення/скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не було проведено повторний огляд.
З урахуванням зазначеного Урядом автоматично було продовжено виплату всіх пенсій і соціальних допомог по інвалідності, а також термін дії індивідуальної програми реабілітації для зазначених осіб. Це означає, що люди з інвалідністю, строк повторного огляду яких припав на період воєнного стану, можуть без проходження чергової ЛКК чи МСЕК отримувати пенсії та соціальні допомоги, реабілітаційні заходи, користуватися пільгами і гарантіями, передбаченими для осіб з інвалідністю законодавством.
Оскільки строк чергового переогляду позивача медико-соціальною експертною комісією для продовження інвалідності було призначено на 10.01.2023, тобто в період дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що її статус особи з інвалідністю ІІІ групи автоматично було продовжено до припинення або скасування воєнного стану.
Станом на дату розгляду справи на території України припинення або скасування періоду дії воєнного стану не відбулось.
Отже, рішення відповідача від 12.02.2025 №923130133127 про відмову позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з тих мотивів, що позивача не визнано особою з інвалідністю, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
В даному ж випадку, позивач просить суд зобов'язати відповідача перевести позивача на пенсію в зв'язку з втратою годувальника з дня, що настає за днем смерті годувальника, а отже з 18.10.2024.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Так, Законом України № 2981-IX від 20.03.2023 «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії» пункт 14-6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV доповнено підпунктом 14-6.2 такого змісту:
«Тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається:
за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку;
по інвалідності - з дня встановлення інвалідності;
у зв'язку з втратою годувальника - з дня, що настає за днем смерті годувальника;
за вислугу років - з дня, наступного за днем звільнення з роботи, яка дає право на таку пенсію, але не раніше 24 лютого 2022 року».
Згідно з пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України № 2981-IX від 20.03.2023 встановлено, що особам, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та яким у період з 24 лютого 2022 року до набрання чинності цим Законом, крім тих осіб, у яких строк звернення за призначенням відповідної пенсії сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсію призначено з дня звернення, за їх бажанням пенсія обчислюється з урахуванням положень підпунктом 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV.
Відтак, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування за бажанням особи, яка проживала на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій території України, і якій призначено пенсію за віком з дня звернення, що відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, пенсія у зв'язку з втратою годувальника обчислюється з дня, що настає за днем смерті годувальника.
Судом встановлено, що позивач зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , при цьому, відповідно до розділу ІІ Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, територія с. Гусарка Більмацької селищної територіальної громади з 03.03.2022 визначена, як територія тимчасово окупована російською федерацією.
З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 13.12.2024 судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дії), то порушене право позивача у даному випадку підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію в зв'язку з втратою годувальника з дня, що настає за днем смерті годувальника, а отже з 18.10.2024.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
У силу вимог частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 77, 139, 242-246, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.02.2025 №923130133127 про відмову ОСОБА_1 у переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію в зв'язку з втратою годувальника з дня, що настає за днем смерті годувальника, а отже з 18.10.2024.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак