04 червня 2025 року м. Житомир справа № 640/21046/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.08.2020 №93/к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади заступника директора Департаменту - начальника управління промисловості та інноваційної політики Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
- поновити ОСОБА_1 на поередній роботі - аналогічній за обсягом та переліком функціональних завдань та обов'язків на день ухвалення судом рішення посаді заступника директора Департаменту - начальника управління промисловості начальника управління промисловості та інноваційної політики Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 03.08.2020;
- стягнути з Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу згідно порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою ПКМУ від 08.02.1995 №100 з урахуванням п. 10, з 03.08.2020 по день фактичного поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відсутність конкретних підстав звільнення в наказі ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та прогнозувати подальші свої дії. Відповідачем проігноровано вимогу ч. 6 ст. 492 КЗпП України щодо проведення консультацій з первинною профспілковою організацією за місяць до того, як приймати рішення про упорядкування структури, або відповідач мав намір перевести всіх працівників до новоутворених структурних підрозділів, але його не реалізував. До нової структури відповідачем переведено значну кількість державних службовців. Рішення про переведення працівників відповідач приймав на власний розсуд без проведення заходів щодо оцінювання професійної підготовки та професійних компетентностей таких посадовців.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київську міську державну адміністрацію.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у випадку скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком. При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного первинної профспілкової організації на звільнення. При звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення ст. 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі, не застосовуються. Вказує, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №256 «Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв'язку із загостренням ситуації, пов'язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» застосовується щодо працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій вказав, що відповідачем у відзиві не доведено підстав законності звільнення. Позовні вимоги просила задовольнити.
Третя особа пояснення щодо позову до суду не надала.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України. За його результатами справу передано на розгляд та вирішення Житомирському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Житомирського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 цю справу передано для розгляду судді Токаревій М.С.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 справу прийнято до провадження, вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження. Призначено відкрите судове засідання у справі з викликом сторін до Житомирського окружного адміністративного суду за на 10.04.25 12:30.
Представник позивача та позивач у судове засідання 10.04.2025 не з'явилися, представник позивача подав до суду клопотання про відкладення судового засідання.
У судовому засіданні клопотання представника позивача про відкладення судового засідання задоволено, відкладено розгляд справи на 17.04.2025.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному судове засідання, призначене на 17.05.2025, відкладено на 01.05.2025.
Представник позивача подав до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи 640/21046/20 доказів на підтвердження зміни позивачем ОСОБА_1 прізвища та імені на ОСОБА_2 .
Протокольною ухвалою суду від 01.05.2025, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 08.05.2025.
У судове засідання 08.05.2025 представник третьої особи не з'явися. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Суд на місці ухвалив розглядати справу у відсутності представника третьої особи.
Представник позивача та позивач позовні вимоги у судовому засідання 08.05.2025 підтримав. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Протокольною ухвалою суду від 08.05.2025, занесеною до протоколу судового засідання, вирішено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 наказом Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №86-к/тр від 12.06.2019 призначено на посаду заступника начальника управління регуляторної політики та підприємництва Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника або її фактичного виходу на роботу з випробуванням строком два місяці.
12.11.2019 наказом Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач) №196-к/тр від 11.11.2019 позивача призначено на посаду заступника директора Департаменту - начальника управління промисловості та інноваційної політики у зв'язку з просуванням по службі шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11 червня 2020 року № 826 «Про внесення змін до структури Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» внесено зміни до структури Департаменту.
Наказом виконувача обов'язків директора Департаменту від 01 липня 2020 року № 49-3 структуру, затверджену в новій редакції вищезазначеним Розпорядженням, введено в дію з 01 липня 2020 року.
З 01 липня 2020 року було введено в дію штатний розпис Департаменту (наказ від 01 липня 2020 року № 50-з).
01 липня 2020 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про наступне вивільнення та одночасно запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста з внутрішнього аудиту Департаменту. Від запропонованої посади ОСОБА_1 відмовилася.
Наказом Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради(Київська міська державна адміністрація) від 03 серпня 2020 року №93-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора Департаменту - начальника управління промисловості та інноваційної політики у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Вважаючи спірний наказ незаконним, виданим в порушення вимог законодавства про державну службу та трудового законодавства, позивач звернулася із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 3 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) регламентовано, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частиною 3 вказаної норми визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Положеннями ст. 83 цього Закону визначено підстави для припинення державної служби.
Так, відповідно до приписів п. 4 ч. 1 наведеної норми, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною третьою статті 87 наведеного Закону у редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного наказу встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (абзац четвертий ч. 3 ст. 87 Закону у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Так, підставою для припинення державної служби та звільнення з роботи позивача стало скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Судом встановлено, що відповідно до штатного розпису на 2020 рік Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), затвердженого 01.01.2020, загальна чисельність штатних посад становила 62.
При цьому, до вказаної структури входило управління промисловості та інноваційної політики та була передбачена посада заступника директора департаменту -начальник управління. Окремо штатним розписом передбачено управління регуляторної політики та підприємництва.
Згідно структури та штатного розпису Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), уведених в дію наказом відповідача від 01.07.2020 №49-з «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України», від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», з 01.07.2020 загальна чисельність штатних посад відповідача становить 62.
Водночас, у штатному розписі з 01.07.2020 передбачено управління промисловості, підприємництва та регуляторної політики. Тобто здійснено об'єднання управління промисловості та інноваційної політики та управління регуляторної політики та підприємництва. У зв'язку з чим, у штатному розписі відсутня посада, яку займала ОСОБА_1 .
Отже, викладене свідчить про зміни структури та штату Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) без скорочення штату державних службовців, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" зумовило виникнення підстави для припинення державної служби позивача та звільнення.
Відповідно до приписів п. 4 ч. 1 статті 2 Закону України "Про державну службу" посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) не здійснював фактичне скорочення чисельності штату, оскільки підставою для звільнення ОСОБА_1 в оскаржуваному наказі зазначено не скорочення чисельності або штату державних службовців, а саме скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, що відповідає приписам п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України № 889- VIII.
Відтак, в межах спірних правовідносин встановлено наявність законних підстав для припинення державної служби позивача відповідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" № 889- VIII.
В частині тверджень позивача стосовно неврахування відповідачем положень законодавства та переважного права позивача щодо залишення на роботі, слід зазначити, що 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12 грудня 2019 року №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Положеннями частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням посади державної служби, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягали застосуванню.
Згідно з ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Тому доводи позивача про порушення відповідачем вимог ч.6 статті 49-2 КЗпП України щодо проведення консультацій з первинною профспілковою організацією за місяць до того, як приймати рішення про упорядкування структури, безпідставні, оскільки спеціальним законодавством не встановлено такого обов'язку для відповідача.
Побудована законодавцем конструкція норми з використанням словосполучення «може пропонувати» свідчить про те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов'язком суб'єкта призначення або керівника державної служби.
При цьому, суд зазначає, що відповідач про попередженні про наступне вивільнення запропонував ОСОБА_1 посаду головного спеціаліста з внутрішнього аудиту Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Однак, позивач була не згодна з переведенням на запропоновану посаду. В позовній заяві, позивач вказує, що запропонована посада в іншій категорії та в іншій групі оплати праці вважається істотними змінами умов праці.
Однак, суд зазначає, що норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби, оскільки це є правом державного органу, а не обов'язком.
Як було зазначено, 01.10.2020 позивачу вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису відповідно до вимог пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", на якому міститься особистий підпис ОСОБА_1 .
Відтак, у подальшому наказом від 03.08.2020 № 93-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 " позивачку звільнено з займаної посади з дотриманням встановленої законом процедури.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби № 86р/з від 20.02.2020 при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20.
Скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, як підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.
Щодо доводів позивача про необхідність застосування положень ст.42 КЗпП У країни у даних правовідносинах, то суд враховує, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури і штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, то в даному випадку застосовуються саме норми спеціального законодавства.
При цьому, норми ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу" не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку іншу рівнозначну посаду, оскільки це є правом державного органу, а не обов'язком.
Як вже зазначалось вище, підставою для звільнення позивача із займаної посади є скорочення посади, яку обіймав позивач, внаслідок зміни структури і штатного розпису Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради без скорочення чисельності державних службовців на підставі розпорядження від 11.06.2020 №826 «Про внесення змін до структури Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» та наказів від 01.07.2020 №49-з «Про введення в дію структури Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» та №50-з «Про введення в дію штатного розпису Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» .
При цьому в матеріалах справи відсутні докази скасування наказів від 01.07.2020 №49-з «Про введення в дію структури Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» та №50-з «Про введення в дію штатного розпису Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», факту наявності таких обставин учасниками справи не доводилось та судом не встановлено.
Слід зауважити, що оцінку правомірності здійснення скорочення посади заступника директора Департаменту - начальника управління промисловості та інноваційної політики, яку обіймав позивач, внаслідок зміни структури і штатного розпису Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в рамках даної справи суд першої інстанції не надавав, оскільки вказане питання не є предметом розгляду даної справи.
Основними обставинами, які підлягають перевірці адміністративним судом у контексті спірних правовідносин є дотримання суб'єктом призначення або керівником державної служби умов для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта, а саме: «попередженням державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів» та наявність «зміни структури або штатного розпису державного органу».
Суд враховує, що Верховним Судом в постановах від 06.07.2021 у справі №640/1627/20, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 26.05.2021 у справі №260/261/20 висловлено правову позицію щодо застосування пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», та зокрема, вказано, що пріоритетними нормами є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Верховним Судом зроблено висновок про те, що «наступними змінами до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 №440-ІХ , якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозицій посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
Враховуючи вищевикладене, на момент звільнення позивача процедура вивільнення повністю врегульована Законом України «Про державну службу», а це свідчить про відсутність підстав для застосування ст.40,42,49-2 КЗпП України.
Суд відхиляє доводи позивача про відсутність конкретних підстав звільнення в наказі про звільнення , оскільки оскаржуваний наказ містить посилання на норми права, зокрема п. 1 статті 40 КЗпП України, п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки» та вказівку на звільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Таким чином, відповідачем дотримано вимоги щодо змісту наказу та зазначено підстави звільнення позивача.
Не можуть бути підставою для поновлення позивача на посаді і норми постанови Кабінету Міністрів України №256 від 25.03.2020 «Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв'язку із загостренням ситуації, пов'язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Підпунктом 2 пункту 2 цієї постанови рекомендовано підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Суд наголошує, що по-перше, ОСОБА_1 звільнено на підставі Закону України «Про державну службу». По-друге, названа постанова носить рекомендаційний характер.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ від 03.08.2020 № 93-к/тр про звільнення ОСОБА_1 прийнято відповідно до норм чинного законодавства у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, а тому правові підстави для визнання його протиправним та скасування, а також поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відсутні.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.
Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов'язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72-77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 ( ОСОБА_1 ) ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Терещенківська, 11А, м. Київ,01024. Код ЄДРПОУ: 24250279) , третя особа: Київська міська державна адміністрація ( вул. Дегтярівська, буд. 31, корп. 2, м. Київ, 01044. Код ЄДРПОУ: 00022527) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
04.06.25