Житомирський апеляційний суд
Справа №935/184/24 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.
Категорія 71 Доповідач Борисюк Р. М.
03 червня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Коломієць О.С.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 935/184/24 за позовом ОСОБА_1 , яка є законним представником та процесуальним правонаступником ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Коростишівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 07 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О. у місті Коростишеві,
У січні 2024 року неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законним представником якого є його мати - ОСОБА_1 , звернувся із даним позовом і просив визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком.
Позов мотивувався тим, що ОСОБА_1 тривалий час проживала разом з відповідачем без реєстрації шлюбу по АДРЕСА_1 . У цей період часу, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у них народився спільний син ОСОБА_2 . Відомості про батька були внесені відповідно до статті 135 СК України.
На даний час ОСОБА_4 проживає разом із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Мати - ОСОБА_1 не має можливості опікуватися їх спільним сином, оскільки перебуває на тимчасово окупованій території.
Відповідач утримує сина та займається його вихованням, надає матеріальну допомогу. Вірогідність того, що батьком ОСОБА_2 на 99,9 % є саме відповідач підтверджується висновком спеціаліста Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи відділу судово-медичної іменології № 245 від 27 березня 2008 року. Тому наявні підстави для задоволення позову.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 07 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що місцевий суд ухвалив рішення у його відсутність, на даний час він є військовим та не зміг прибути на розгляд справи та попередив про це суд і просив відкласти судовий розгляд. Розглянувши справу у його відсутність його позбавлено можливості надати оригінал висновку спеціаліста № 245 від 25 червня 2008 року.
Крім того, суд позбавив його можливості заявити клопотання в судовому засіданні про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи для її проведення іншою експертною установою, оскільки надана експертиза була поставлена судом під сумнів.
Вважає, що суд першої інстанції позбавив його можливості надати доказ того що він є біологічним батьком ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 03 травня 2007 року ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , а батьком записано ОСОБА_5 . Вказує, що на той час він з ОСОБА_1 проживав разом та вів спільне господарство.
У зв'язку із виїздом сина на територію України через сімейні обставини ОСОБА_1 не має можливості опікуватися ним, дає згоду на встановлення батьківства на визнання опікуном ОСОБА_6 .
Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, а також тим фактам що він визнає позов повністю, він є біологічним батьком ОСОБА_2 , утримує сина, піклується про нього, займається вихованням.
У 2008 році разом із ОСОБА_1 проводили тест ДНК, який підтвердив його батьківство.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Сторони у призначені судові засідання не з'являлися, судова кореспонденція направлялась на поштову адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), яка зазначена у позовній заяві, та повертались неодноразово на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Особою, не повідомленою про розгляд справи не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження.
На це вказав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 4 листопада 2024 року по справі № 405/4689/19.
Ініціатор судового процесу (позивач, заявник, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору) не може бути «особою, не повідомленою про розгляд справи» 25 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 490/9587/18, провадження № 14-29цс24 (ЄДРСРУ № 122603347) досліджувала питання щодо обізнаності ініціатора судового спору про хід та стадію судового розгляду.
Відповідач ОСОБА_3 судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про розгляд справи шляхом оголошення на сайті Судової влади, що вважається належним повідомленням за певних умов. Це стосується випадків, коли інші способи повідомлення (наприклад, вручення повістки особисто або поштою) були неможливі або не дали результату.
Представники третіх осіб повідомлені, шляхом направлення поштової кореспонденції через систему «Електронний суд».
Таким чином, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Установлено, що матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 . Відомості про батька внесені на підставі частини 1 статті 135 СК України, яким вказано ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 15.12.2023 №00042749168 (а.с.10, 11).
Згідно довідки від 21 листопада 2023 року №1809-7001929836, про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: провулок 1-го Травня, село Стрижівка, Житомирського району та області (а.с.6).
Відповідно до довідки від 21 листопада 2023 року №1809-7001929816, про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Згідно копії наданого на замовлення сторін висновку спеціаліста («заключение специалиста») №245 від 25 червня 2008 року Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи відділу судово-медичної імунології, який виконаний спеціалістом в області судової медицини ОСОБА_7 та спеціалістом в області молекулярної генетики Зяблицевим С.В., за результатом проведеної на підставі запиту адвоката Щербакова В.Я. від 26 березня 2008 року експертизи крові, вірогідність батьківства ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якого є ОСОБА_1 , становить 99,9 %.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів підтвердження того, що ОСОБА_3 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_2 , що не позбавляє сторони права вирішення вказано питання в позасудовому порядку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
За змістом положень статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини 2 статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Визнання батьківства це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подання до органів реєстрації актів цивільного стану спільної заяви матері дитини та чоловіка, який вважає себе батьком цієї дитини.
Отже, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів реєстрації актів цивільного стану, метою якого є підтвердження вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, який визнає себе батьком, та дитиною.
Згідно частини 1 статті128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини 1 статті135 СК України (частина 4 статті128 СК України).
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу (частина 2 статті 128 СК України).
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто при вирішенні спору про встановлення факту батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17.02.2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Крім того, для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18, Верховний Суд зазначив, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. А доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ураховуючи те, що визнання батьківства встановлюється в судовому порядку, питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Батьком дитини у свідоцтві про народження, записаний ОСОБА_5 .
За твердженням ОСОБА_1 біологічним батьком дитини ОСОБА_2 є ОСОБА_3 .
До позовної заяви долучено копію висновку спеціаліста («заключение специалиста») №245 від 25 червня 2008 року Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи відділу судово-медичної імунології наданого на замовлення адвоката Щербакова В.Я. від 26.03.2008, з якого убачається, що вірогідність батьківства ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір'ю якого є ОСОБА_1 , становить 99,9 %.
При дослідженні копії вказаного висновку спеціаліста встановлено, що він містить відбиток печатки з якого неможливо визначити назву установи, яка проводила дослідження.
Відповідач не виконав свого обов'язку щодо надання оригіналу такого висновку для його огляду судом у судовому засіданні, призначеного на 07 червня 2024 року, про що судом наголошувалося у судовому засіданні від 15 травня 2024 року. Також його не було надано до апеляційного суду.
Також колегією суддів встановлено, що всупереч положенням 4.12 Інструкції у вступній частині наданого висновку не зазначено, попередження (обізнаність) експертів про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України та за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України, що узгоджується з положеннями частини 7 статті 102, частини 5 статті 106 ЦПК України, що стосується проведення експертизи на замовлення учасників справи
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги копію висновку спеціаліста № 245 від 25 червня 2008 року, наданий позивачем, як доказ на підтвердження батьківства ОСОБА_3 .
Крім того, з урахуванням того, що відповідач позов визнає, то фактично між сторонами відсутній спір щодо визнання батьківства відносно ОСОБА_2 .
У той же час доказів звернення сторін до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану України із спільною заявою про визнання батьківства і наявного висновку про відмову у внесенні змін до актового запису про народження дитини та причини відмови у проведенні таких змін не надано.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_2 , що не позбавляє сторони права вирішення вказано питання в позасудовому порядку.
Також, з метою сприяння сторонам повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, підтвердження чи спростування батьківства відносно ОСОБА_2 , ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року було задоволено клопотання ОСОБА_3 і призначено у даній справі судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу.
29 січня 2025 року на адресу апеляційного суду за вх. № 1401/25 надійшло повідомлення експертної установи про повернення ухвали суду без виконання у зв'язку із відмовою ОСОБА_3 від здійснення оплати за проведення судової експертизи.
Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Судом у справі призначалась судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача, проте ОСОБА_3 відмовився від здійснення оплати, що унеможливило її проведення і це свідчить про його ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.
При цьому судом вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.
За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, оцінюючи подані позивачем докази у їх сукупності та кожний доказ окремо, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог позивача та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 07 червня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді