Справа №949/2039/24
04 червня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024240030000812 від 18 червня 2024 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Вінниця, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , розлученого, учасника бойових дій, громадянина України, освіти середньої спеціальної, на час вчинення інкримінованого злочину перебував на посаді інспектора ДПСУ 1 категорії - начальника першої групи автоматичних гранатометів, 4-ї ПКІПР 15 мобільного прикордонного загону (в/ч НОМЕР_1 ), у військовому званні "сержант", відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
Згідно обвинувального акту, наказом начальника 15 мобільного прикордонного загону від 05.03.2023 № 35-ОС ОСОБА_4 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, призначено на посаду інспектора прикордонної служби першої прикордонної служби 3 категорії - помічника гранатометника третього відділення інспекторів прикордонної служби першої застави першого відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України та відповідно до наказу в.о. начальника 15 мобільного прикордонного загону від 01.04.2023 № 91-ОС йому присвоєно військове звання "сержант".
Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", органи охорони державного кордону відносяться до правоохоронного органу.
Згідно до п. 2 положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом МВС України від 30.11.2018 № 971, орган охорони державного кордону є основним органом у загальній структурі Державної прикордонної служби України, що безпосередньо виконує поставлені перед нею завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України та бере участь в охороні суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, а також здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України.
Таким чином, перебуваючи на посаді інспектора прикордонної служби першої прикордонної служби 3 категорії - помічника гранатометника третього відділення інспекторів прикордонної служби першої застави першого відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_4 є військовослужбовцем та працівником правоохоронного органу.
Під час проходження військової служби сержант ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст. ст. 11, 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. З, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та Законів України, виконувати свої службові обов'язки, що визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, сумлінно вивчати військову справу, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, бути дисциплінованим, пильним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.
Разом з тим, діючи в порушення вимог Постанови Верховної ради України "Про права власності на окремі види майна", положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.10.1992 №576, наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів" від 21.08.1998 № 622, ОСОБА_4 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, приблизно в кінці лютого 2024 року (точного часу досудовим і розслідуванням не встановлено), перебуваючи в зоні ведення активних бойових дій поблизу населеного пункту Куп'янськ Харківської області відшукав, а в подальшому зберігав до 18.06.2024 три бойові гранати, з них одна граната типу "Ф-1" з маркуванням "107-118-78т" та дві гранати типу "РГН" з маркуванням "254-8-85", в автомобілі марки "Renault" моделі "Меgаnе" реєстраційний номер НОМЕР_3 , який перебуває у його власності та фактичному користуванні.
Так, близько 13 год. 30 хв. 18.06.2024 під час передислокації підрозділу в с. Нивецьк, Дубровицька ТГ, Сарненського району, Рівненської області, працівниками відділу внутрішньої та власної безпеки по 15 мобільному прикордонному загоні Головного відділу внутрішньої та власної безпеки "Центр" Державної прикордонної служби України, було зупинено автомобіль марки "Renault" моделі "Меgаnе" реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 , де в ході огляду виявлено та вилучено три бойові гранати, з них одна граната типу "Ф-1" з маркуванням "107-118-78т" та дві гранати типу "РГН" з маркуванням "254-8-85", які є бойовими припасами та придатні до здійснення вибуху.
Таким чином, ОСОБА_4 , утримуючи вказані бойові припаси у своєму автомобілі, порушив вимоги п. 9 абз. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 "Про затвердження Положення про дозвільну систему" відповідно до якого видача дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, облік, охорону, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій здійснюється: на вогнепальну зброю (нарізну воєнних зразків), - у порядку, визначеному МВС, а також порушив вимоги п. 2.1 Наказу МВС України № 622 від 21.08.1998 "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів", відповідно до якого особа для придбання, зберігання і використання вогнепальної зброї, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів повинна отримати відповідний дозвіл органів внутрішніх справ.
Органом досудового розслідування вказані дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України, як зберігання бойових боєприпасів без передбаченого законом дозволу.
Допитаний в суді обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Додатково пояснив, що шкодує про вчинене, зробив для себе належні висновки та обіцяв, що більше такого не повториться.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявив клопотання, в якому просить розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.
Просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки та на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю один рік з покладенням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження доказів по справі, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.
Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.
Враховуючи викладене, судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 263 КК України, як зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, є правильною.
Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як тяжкий злочин.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.
Отже, характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, проте на даний час судимість погашена, а тому є таким, що не судимий у відповідності до ст. 89 КК України (а.п. 200-201), на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває та за медичною допомогою до вказаних лікарів не звертався (а.п. 204, 207), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 208) та на даний час є діючим військовослужбовцем та займає посаду в 15 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, що стверджується наданим службовим посвідченням серії НОМЕР_4 .
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, суд не встановлено.
У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом'якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).
Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Вказані роз'яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).
Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).
Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обтяжуючих обставин, дані про особу обвинуваченого, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення, у виді позбавлення волі, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Проте, зважаючи на наведене, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства та відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі і вважає за можливе, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, що буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, сприяти виправленню та попередженню у вчиненні ним нових кримінальних правопорушень.
Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .
Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.
Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.
Майнової шкоди не завдано.
Питання про речові докази та розподіл процесуальних витрат, суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 124 КПК України
Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 21 червня 2024 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області накладено арешт на: три предмети, ззовні схожі на три бойові гранати, з них: Ф-1 - 1 шт. (серія 107-118-89т) та РГН-254 - 2 шт. (серія 8-85), які вилучені у ОСОБА_4 та належать на праві власності військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ).
У зв'язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 174, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2024 року.
Речові докази:
- три бойові гранати, з них: Ф-1 - 1 шт. (серія 107-118-89т) та РГН-254 - 2 шт. (серія 8-85) - передати військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ).
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави документально підтверджені витрати на проведення судових вибухово-технічних експертиз у розмірі 12116,48 грн. (дванадцять тисяч сто шістнадцять гривень сорок вісім копійок) (висновок експерта від 26.08.2024 №СЕ-19/118-24/7807-ВТХ та висновок експерта від 26.08.2024 №СЕ-19/118-24/7811-ВТХ).
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду ОСОБА_1