Справа № 463/11693/24
Провадження № 2-а/466/118/25
03 червня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Свірідової В.В.
при секретарі Якубів І.О.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Яцишин О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
встановив:
представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Яцишин О.В. звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовною суду до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить скасувати постанову №643 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення стягнення передбаченого в розмірі 25 500,00 гривень та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 25.02.2025 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Львова (а.с.41).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 матеріали справи передано для розгляду судді Свірідовій В.В.(а.с.46).
Позовні вимоги обґрунтувані тим, що 10 грудня 2024 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та винесено постанову №643 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення в розмірі 25 500,00 гривень.
Вважає, що адміністративне стягнення застосоване безпідставно та не відповідає фактичним обставинам справи, а тому постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Так, у описовій частині оскаржуваної постанови описано різні події, які мали місце у різні дні. Зазначено, що громадянин ОСОБА_1 прибув (доставлений працівниками поліції) 10.12.2024 року близько 09 год. 40 хв. у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак вказане не відповідає дійсності, оскільки позивач прибув після отримання телефонного дзвінка від працівника поліції самостійно. Також в постанові зазаначено, що позивачу 08.10.2024 за адресою АДРЕСА_1 була направлена повістка рекомендованим листом через Укрпошту, з явкою на прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_2 на 11:00 год. 19.10.2024, з метою проходження медичного огляду та уточнення військово-облікових даних, проте він не з'явився, причин, які б були поважними, не повідомив, чим порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Окрім того, позивач має відстрочку від мобілізації до 07 лютого 2025 року на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», оскільки навчається в Львівському національному університеті природокористування та дані ним було уточнено вчасно, що підтверджується копією з військово-облікового документа Резерв +.
Вважає, що відсутня суб'єктивна сторона правопорушення - вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, скаржувана постанова винесена відповідачем з порушенням встановленої законом процедури (ст.ст.251, 255, 256, 268, 278-280 КУпАП), при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, а відтак, підлягає скасуванню.
Відповідачем відзив на позовну заяву не подано.
В судовоому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позові, просили такі задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання, яке було призначено на 29.05.2025 р. не з"явився. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка представника відповідача Сьоми І.Б. після судового засідання 07.05.2025 року, в якому зобов"язано представника відповідача надати суду належним чином завірену копії адміністративної справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Заяв та клопотань від представника відповідача на адресу суду не поступило.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.205 КАС України).
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом встановлено, що 10.12.2024р. т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винесено постанову №643 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 та накладено адміністративне стягнення в розмірі 25 500,00 гривень.
З оскаржуваної постанови, вбачається, що ОСОБА_1 прибув (доставлений працівниками поліції) 10.12.2024 року близько 09 год. 40 хв. у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Водночас встановлено, що громадянину ОСОБА_1 08.10.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , була направлена повістка рекомендованим листом через Укрпошту з явкою на прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_2 на 11.00год 19.10.2024, з метою проходження медичного огляду та уточнення даних, проте останній не з"явився, причини, які були б поважними, не повідомив, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Однак, як зазначає представник позивач воскаржуваній постанові наявні суперечливі факти, частина з яких не відповідає дійсності та не становить склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Сам факт неприбуття по повістці не становить склад адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані, зокрема з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Указом Президента України N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час. Згідно з Указом Президента України від 24лютого 2022року N65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Виходячи з наведеного, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення правил військового обліку, вчинене в особливий період, є факт неявки позивача за викликом по повістці.
Процедура оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.
Відповідно до п. 28 згаданого вище Порядку, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1). Пунктом 40 цього Порядку передбачено, що під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.
Згідно з пп. 2) п. 41 Порядку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Повістка про виклик до ТЦК та СП позивача була направлена 08 жовтня 2024 року, однак вона повернулася, причини повернення повістки для позивача невідомі, оскільки для ознайомлення така не надавалась представником відповідача.
Із вказаного слідує, що позивач за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 не прибув, оскільки не був належним чином повідомлений про необхідність такої явки.
При цьому, в подальшому, прибув для подання документів для отримання відстрочки від мобілізації та подав всі документи для уточнення військово-облікових даних.
Як вбачається з довідки з системи «Резерв +», дані в позивача були уточнені вчасно.
Згідно з ч.1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, у ній зазначаються дата і місце розгляду справи.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що сам факт надіслання особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, повісток про розгляд справ про адміністративні правопорушення не є безспірним доказом вручення повісток таким особам.
Відповідну позицію висловлено в постанові від 2 вересня 2021 року у справі № 800/23/17 (800/182/16). Оскаржувана постанова не містить посилання на будь-які докази, на яких ґрунтується висновок уповноваженої особи про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Судом встановлено, що матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у даному випадку не містять достатньої сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, з яких вбачатися, що позивач, будучи належним чином повідомленим про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або іншого визначеного законодавством органу влади, не прибув до відповідного органу влади у встановлені дату та час і у встановлений законом строк не повідомив відповідний орган влади про причини своєї неявки або вказані причини не підпадають під перелік законодавчо визначених поважних причин неявки за повісткою.
При цьому з огляду на презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов'язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб'єкта владних повноважень.
Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали би жодних сумнівів у вині позивача.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідноч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Обов'язок щодо збирання доказів по справі про адміністративне правопорушення покладається на орган (посадову особу), який притягнув позивача до відповідальності (див. також постанову Верховного Суду від 23.10. 2018 року по справі №743/1128/17). Як на цьому наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 23.10. 2019 року у справі №357/10134/17, у разі відсутності належних доказів, які би підтверджували факт правопорушення, притягнення особи до адміністративної відповідальності є неправомірним.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.06.2020 у справі №520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.ч. 2, 3 ст. 90 КАС України).
Матеріали справи не містять доказів вчинення умисного правопорушення позивачем, оскільки такі стороною відповідача не спростовано, а докази, надані стороною позивача є належними та допустимими, тому суд приймає їх до уваги.
Згідно з Основним Законом України вина особи має бути доведена в законному порядку, на підставі доказів, а не на припущеннях (ч. 1-3 ст. 62 Конституції України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема в контексті рішення по справі «Надточій проти України» (пункт 21 рішення від 15 травня 2008 року, заява № 7460/03), сторона обвинувачення має подбати про такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституціїі законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною третьою статті 210-1 КУпАП України передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є бланкетною, тому для з'ясування суті вчиненого правопорушення необхідно звернутися до інших нормативно-правових актів у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з Законом України від 09.05.2024 року за № 3696-ІХ текст ст. 210 КУпАП був доповнений такою приміткою: “Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.»
Перевіряючи оскаржувану постанову №643 від 10.12.2024 на відповідність вимогам закону, суд встановив, що вона прийнята не на підставі, що визначена Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил військового обліку, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
При цьому, інкреміноване позивачеві порушення за частиною першою ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить обов'язку з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою саме “уточнення даних», тим більше, що такі дані позивачем було уточнено вчасно, що підтверджується копією з військово-облікового документа Резерв + (а.с.12).
Окрім того, позивач має відстрочку від мобілізації до 07 лютого 2025 року на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», оскільки навчається в Львівському національному університеті природокористування (а.с.16-17).
Вказані вище обставини при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 відповідач не врахував, не вжив заходів для повного з'ясування обставин справи та виніс постанову, яка не відповідає вимогам закону.
Оцінивши надані докази, суд вважає, що ОСОБА_1 не допускав умисного порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме порушення за ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про скасування постанови №634 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 10.12.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закриттю провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, посадова особа якого виступала відповідачем у справі, на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9,19,77,139,229, 241-247,250, 255, 272,286, 293,295 КАС України,суд,-
ухвалив:
позов задовольнити.
Постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , майора ОСОБА_2 №643 від 10.12.2024, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 25 500,00 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його оголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення складено 03.06.2025.
Суддя В. В. Свірідова