Справа № 644/7716/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1084/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
03 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 16 вересня 2022 року до ЄРДР за №22022220000002911, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20 березня 2025 року, якою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 18 травня 2025 року без визначення розміру застави,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Орджонікідзевського районного суду м.Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 16 вересня 2022 року до ЄРДР за №22022220000002911, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді та суду.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20 березня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 в порядку ст.331 КПК України було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 18 травня 2025 року без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість, просить ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що стороною обвинувачення ніяких доказів на підтвердження наявності наведених ризиків, передбачених ст.177 КПК України не надано, а клопотання обґрунтовано лише припущеннями та не містить підстав для продовження строку тримання під вартою.
Зазначає, що суд дійшов хибного висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, оскільки відсутні докази, які б підтверджували факти співпраці ОСОБА_7 із державою-агресором. Не надано таких доказів й прокурором.
Окрім цього зазначає, що не визначення судом розміру застави не відповідає практиці ЄСПЛ.
Також зазначає, що судом не були взяті до уваги обставини, які позитивно характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що він не судимий, має постійне місце проживання, вищу освіту, до окупації мав постійне місце роботи, за сумлінну працю був нагороджений почесною грамотою, має дружину та двох повнолітніх дітей, має на утриманні матір похилого віку, яка є інвалідом 3-ї групи. Наведені позитивні дані, на думку апелянта, свідчать про можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту у нічний час доби.
Водночас посилається на тривале перебування обвинуваченого під вартою - більш двох років.
В судове засідання прокурор не з'явився та надав до суду заяву з проханням апеляційний розгляд провести без його участі. Окрім цього, висловив думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені раніше, не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу. А тому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник просив апеляційну скаргу задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Виходячи із фактичних обставин пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, його специфіки, яке стосується злочину проти основ національної безпеки України, під час дії воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують.
В своїй ухвалі слідчий суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені у ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.15 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченого від суду.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника, щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, під час дії воєнного стану, за яке законом передбачено покарання на у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати останнього на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу, та мають перевагу над її соціальними характеристиками.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні і захисником апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянта про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Посилання захисника про відсутність доказів винуватості обвинуваченого не є слушними з огляду на те, що це не входить до повноважень суду апеляційної інстанції на стадії розгляду питання про запобіжний захід.
Окрім цього, посилання захисника на те, що не визначення судом розміру застави не відповідають практиці ЄСПЛє необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109 -114-1, 258 - 258-5, 260, 261, 437 - 442 КК України.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, висновки суду щодо не визначення розміру застави в даному випадку є цілком законними та обґрунтованими.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченій міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку у межах 60 днів. Також відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше її тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов'язані із звільненням його з під варти.
При цьому слід зауважити, що відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , тому колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора в повному обсязі, оскільки суду доведені обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_7 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
За таких обставин ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_7 , про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції, що ОСОБА_7 дійсно досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд не закінчено, чим порушуються засади кримінального провадження (п.21 ч.1 ст.7 КПК України) та приписи ч.4 ст.28 КПУ України.
Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 05.05.2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 03.07.2025 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20 березня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 18 травня 2025 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4