22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 607/388/24
провадження № 61-4628ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. 0. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року у складі судді Кунець Н. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року у складі колегії суддів Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хома М. В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у січні 2024 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини.
В обґрунтування вимог зазначила, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2023 року розірвано. У даному шлюбі у них народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею. Між нею та відповідачем ОСОБА_1 існує спір щодо місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 . Донька має залишитись проживати разом із нею для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, оскільки через постійні погрози, фізичне та психологічне насильство, яке щодо неї систематично вчиняв відповідач за час їх спільного проживання, свідком чого була дитина, та з метою збереження власного життя і здоров'я та безпеки дитини, а також у зв'язку з небезпекою через військову агресію російської федерації проти України, вона змушена була виїхати з донькою за кордон. Поведінка відповідача викликає у неї побоювання з приводу того, що відповідач може відібрати у неї доньку, що додатково створює необхідність визначити місце проживання дитини з нею. Донька ОСОБА_5 станом на сьогодні проживає з нею та повністю перебуває на її забезпеченні, вона належним чином здійснює свої батьківські обов'язки, піклується про доньку, активно займається її вихованням, дбає про її гармонійний розвиток та стан здоров'я, створює для дитини умови, необхідні для її всебічного розвитку. Крім того, за нею зареєстроване право власності на житловий будинок під літ. «А», АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована та проживає з донькою під час перебування в Україні.
На підставі викладеного позивач просила визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю - ОСОБА_3 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, позов ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Притула О. Б. до ОСОБА_1 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини, задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що:
при розгляді даної справи щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах;
у ході судового розгляду не здобуто доказів, які б негативно характеризували матір ОСОБА_3 в розумінні статті 161 СК України, при цьому суд, бере до уваги висновок органу опіки і піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15 травня 2024 року № 831, відповідно до якого захищаючи інтереси дитини, комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради та орган опіки та піклування вважають за доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_3 ;
відповідачем у відзиві на позов зазначено, що він не заперечував та не заперечуватиме щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_3 ;
зазначення у резолютивній частині рішення адреси, за якою має проживати дитина, є недоречним, оскільки місце проживання малолітньої дитини визначається за місцем проживання матері або батька, або за конкретною адресою. Оскільки наявні підстави для визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , підстави для зазначення конкретної адреси відсутні, а тому суд відхиляє доводи сторони позивача з даного приводу;
поряд з цим, суд звертає увагу, що батько, у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю, не обмежений у своєму праві на спілкування та участь у вихованні доньки, а у випадку наявності у нього перешкод останній не позбавлений права звернутись до органу опіки та піклування з клопотанням встановити йому графік відвідувань доньки задля не позбавлення батьківського або материнського піклування та виховання дитини;
апеляційний суд зазначив, що дитина з народження фактично постійно проживає з матір'ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку, дитина систематично відвідує навчальні заклади як на території Великої Британії, так і в місті Луцьку, має відповідні соціальні контакти, а мати має дохід та здатна забезпечити дитину усім необхідним, в тому числі і житлом, в якому створює умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини;
колегія суддів прийняла до уваги, що батько дитини не заявляв зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання з ним дочки, яка фактично проживає з матір'ю;
враховуючи те, що малолітня ОСОБА_4 вже тривалий час проживає із матір'ю, дитина має відповідні соціальні контакти за місцем проживання матері та виходячи із відсутності виключних обстави, які б унеможливлювали проживання доньки з матір'ю, чи негативно впливали на її виховання та розвиток, суд першої інстанції, виходячи з найкращих інтересів дитини, вірно прийшов до висновку, що як найкращому забезпеченню інтересів дитини буде визначення її місця проживання разом із матір'ю.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просив рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року скасувати,ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не врахувавправовий висновок упостанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18), за яким дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків;
не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 , перемістивши малолітню дитину без згоди батька до Великої Британії, порушила право батька на спілкування та побачення з дитиною, надалі продовжує чинити йому перешкоди у побаченні та спілкуванні з дитиною, а відтак місце проживання малолітньої дитини слід визначити за конкретною адресою, що унеможливить маніпуляції з боку матері, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні, і це відповідатиме якнайкращим інтересам дитини;
також не врахований висновок у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) щодо забезпечення інтересів дитини,
суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки тому, що орган опіки та піклування надаючи висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір'ю, не провів бесіду з матір'ю та дитиною, участі в засіданні комісії останні не приймали, ними абсолютно не досліджувалися умови їх проживання в Україні, зокрема за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 участі в розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції не приймала, малолітня дитина ОСОБА_4 не була заслухана ані органом опіки та піклування, ані судом першої чи апеляційної інстанції, щодо того, де і з ким із батьків вона хоче проживати. У справі відсутні будь-які відомості про місце знаходження та перебування малолітньої дитини, її психоемоційний стан.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2025 року з урахуванням ухвали від 21 травня 2025 року про виправлення описки, касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року в частині посилання на те, що «малолітня дитина ОСОБА_4 не була заслухана ані органом опіки та піклування, ані судом першої чи апеляційної інстанції, щодо того де і з ким із батьків вона хоче проживати», повернуто.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 21 жовтня 2004 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, про що зроблено запис за №1518;
рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2023 року у справі № 607/1365/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розірвано;
постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2023 року у справі № 607/1365/23 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2023 року змінено, шляхом виключення, з мотивувальної частини рішення такого твердження: «Такі обставини, на думку суду, свідчать про наявність у ОСОБА_3 вагомих підстав для здійснення цих дій. Даними підставами, зокрема, але не виключно, можуть бути побоювання за власне життя та здоров'я, а також за здоров'я, в тому числі психологічне, малолітньої дитини сторін». В іншій частині рішення суду залишено без змін;
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
згідно з Витягом про державну реєстрацію прав № 32054420 виданого ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» (м. Тернопіль) 15 листопада 2011 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування ВРН № 714941 від 14 жовтня 2011 року посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського нотаріального округу Боднарчук О.І. за реєстром № 2932, номер запису 44283 в книзі 16;
06 лютого 2023 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, яка зареєстрована за № 84/24-66, у якій повідомила про вчинення щодо неї фізичного та психологічного насильства, а також психологічного насильства до дитини зі сторони чоловіка ОСОБА_1 . Також, серед іншого, у заяві вказано, що дитина є постійним свідком насильницьких дій та погроз, батько дитини систематично налаштовує її проти матері. Окрім цього, зазначає, що ОСОБА_1 обмежує її взаємодію з дочкою, а за не послух наслідками є постійне приниження, обзивання та фізичне насильство;
рішенням комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради «Про участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною ОСОБА_4 , батька ОСОБА_1 » від 28 квітня 2023 року № 106 вирішено вважати недоцільним встановлення участі у вихованні дитини та у разі потреби порядку побачень з дитиною ОСОБА_4 батька ОСОБА_1 у зв'язку із перебуванням дитини разом із матір'ю за межами України та рекомендовано батькові повернутися до розгляду даного питання після повернення ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_4 на територію України;
згідно з актом про встановлення факту проживання ПП «Загребелля» від 16 лютого 2023 року, комісією у складі майстра дільниці ПП «Загребелля» ОСОБА_7 , паспортиста ПП «Загребелля» ОСОБА_8 встановлено, що з 2015 року до грудня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 проживали: чоловік - ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_3 . З дня народження доньки ОСОБА_4 до 20 січня 2023 року за вищевказаною адресою проживали: чоловік - ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 . З 20 січня 2023 року по дату складання даного акту за адресою: АДРЕСА_1 надалі проживає без дружини ОСОБА_1 . Акт складений на підставі показань сусідів;
20 січня 2023 року ОСОБА_3 разом із малолітньою донькою ОСОБА_4 покинула територію України та 24 березня 2023 року здійснила в'їзд до Великої Британії;
01 грудня 2023 року відділенням з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу прийнято рішення у справі № FD23P00307 щодо дитини ОСОБА_4 , сторони: позивач ОСОБА_1 (батько), відповідач - ОСОБА_3 (мати), яким постановлено, що дитина ОСОБА_4 повинна бути негайно повернута матір'ю-відповідачем до Республіки України до 23:59 29 лютого 2024 (за британським часом). Судом розглядалася заява батька про негайне повернення в Україну згідно з положеннями Гаазької Конвенції 1980 року. Мати виступила проти заяви на підставі серйозних ризиків та через нестерпні умови;
відповідно до Додатку А до даного рішення іноземного суду, батько повинен заплатити або організувати сплату на батьківський рахунок матері-відповідача у Великій Британії, ця сума буде підтверджена соліситорами (адвокатами) матері до 16:00 04 січня 2024року: 1200 фунтів (що дорівнює трьом місяцям плати та утримання дитини з дати повернення), a потім починаючи з четвертого місяця після повернення дитини (якщо до того часу не буде проведений розгляд справи в Україні), щомісячних виплат у розмірі 400 фунтів, ці виплати триватимуть до першого розгляду справи в українському суді; та 1 350 фунтів (що дорівнює загальній вартості трьохмісячної оренди житла за конфіденційною адресою з дати повернення), а потім, починаючи з четвертого місяця після повернення дитини (якщо до того часу не буде проведений розгляд справи в Україні), щомісячних виплат у розмірі 450 фунтів, ці виплати триватимуть до першого розгляду справи в українському суді;
відповідно до листів Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Тернопільській області від 05 жовтня 2023 року № П-21/6/01/23, Р-22/6/01/23, станом на 05 жовтня 2023 року відсутня інформація про притягнення громадянина ОСОБА_1 до адміністративної та кримінальної відповідальності, а також ОСОБА_1 не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває;
згідно з Наказом (розпорядженням) ТОВ «ЕСТР» № 003/24 про прийняття на роботу від 05 січня 2024 року, ОСОБА_3 прийнята на роботу з 08 січня 2024 року на посаду інспектора з кадрів за основним місцем роботи, оклад (тарифна ставка): 7200 грн;
відповідно до витягу з наказу ТОВ «ЕСТР» № 004-В «Про надання відпустки без збереження зарплати на період дії воєнного стану» від 08 травня 2024 року та наказу ТОВ «ЕСТР» № 005-В «Про внесення змін до наказу від 08 травня 2024 року № 004-В» від 29 липня 2024 року, ОСОБА_3 , інспектору з кадрів, надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період дії воєнного стану з 14 травня 2024 року по 31 липня 2024 року;
як вбачається з довідки ТОВ «ЕСТР» №71 від 22 квітня 2024 року, ОСОБА_3 працює в ТОВ «ЕСТР» з 08 січня 2024 року на посаді інспектора з кадрів. Дохід за період з 08 січня 2024 року по 31 березня 2024 року склав 20 034, 78 грн;
з індивідуальної відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, виданої Пенсійним фондом України від 18 серпня 2024 року слідує, що ОСОБА_3 усього за 2020 рік нараховано заробітної плати (доходу) у розмірі 57784 грн, за 2021 рік - 72500 грн, за 2023 рік - 72548,39 грн, за 2024 рік (січень-березень) - 20034,78 грн;
згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер 3322362 від 13 травня 2013 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 3322701 від 13 травня 2013 року, ОСОБА_9 на праві приватної власності належить квартира загальною площею 41,8 кв. м, житловою площею 19,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;
органом опіки і піклування суду надано висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15 травня 2024 року № 831;
відповідно до висновку органу опіки і піклування, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15 травня 2024 року, захищаючи інтереси дитини, комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради та орган опіки та піклування вважають за доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_3 ;
як вбачається із змісту висновку органу опіки і піклування, мати дитини, ОСОБА_3 , на засідання комісії з питань захисту прав дитини не з'явилася. Її представник - адвокат Притула О. Б. на засіданні комісії повідомила, що через постійні погрози, фізичне та психологічне насильство, яке щодо ОСОБА_3 вчиняв чоловік ОСОБА_1 за час їх спільного проживання, свідком чого була малолітня дитина та з метою збереження власного життя і здоров'я, а також життя, здоров'я та безпеки дитини, у зв'язку із небезпекою через військову агресію російської федерації, мати разом із дитиною була змушена виїхати за кордон. Також повідомила про наявність рішення іноземного суду, однак докази про визнання даного рішення в Україну відсутні, ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду також відсутня. Окрім цього, представник матері повідомила, що після повернення на територію України, ОСОБА_3 разом із донькою має намір проживати за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору позички. Право власності на дане нерухоме майно належить сестрі ОСОБА_3 - ОСОБА_9 . Батько дитини, ОСОБА_1 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини повідомив, що заперечує щодо визначення місця проживання його дочки, ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_3 . Його представник - адвокат Варода П. Б. на засіданні комісії вказав, що згідно із пунктами 13-14 рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P003007, дитину ОСОБА_4 відповідно до статті 12 Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, матір?ю-відповідачкою, у примусову порядку ухвалено повернути до України. До цього пункту додається повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності. Дія пункту 13 вказаного рішення зупиняється до 23:59 29 лютого 2024 року (за умови, що жодна із сторін не подаст клопотання про зміну дати повернення на більш ранню або більш пізню). Також представник батька зазначив, що на даний час його довірителю не відомі матеріально-побутові умови проживання ОСОБА_3 та малолітньої дочки ОСОБА_4 за кордоном в Англії;
14 липня 2024 року ОСОБА_3 разом із малолітньою донькою ОСОБА_4 повернулась на територію України.
У частині третій статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 161 СК України).
Тобто, в частині другій статті 161 СК України вказані ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання з одним з батьків.
У частинах четвертій - шостій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18)).
Вирішуючи спори у цій категорії справ, суд має враховувати низку чинників: ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-5323св19)).
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19), зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21)).
Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою. Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час розгляду справи суди встановили, що дитина з народження фактично постійно проживає з матір'ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку, дитина систематично відвідує навчальні заклади як на території Великої Британії, так і в місті Луцьку, має відповідні соціальні контакти, а мати має дохід та здатна забезпечити дитину усім необхідним, в тому числі і житлом, в якому створює умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини, батько дитини у відзиві на позов не заперечував та не заперечуватиме щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_3 .
За таких обставин, виходячи з найкращих інтересів дитини, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги щодо обов'язкового зазначення в рішенні суду конкретної адреси місця проживання дитини безпідставні.
Усталеним є підхід при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини, що суд вирішує з ким із батьків буде проживати дитина. Якщо спір також існує щодо визначення конкретної адреси проживання дитини, то суд вирішує спір і в цій частині.
Зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним без батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам Верховного Суду при вирішені цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини.
Крім того, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
В позовній заяві ОСОБА_3 не просила визначити місце проживання дитини за конкретною адресою, відповідач зустрічний позов під час розгляду справи не заявив.
Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18) та від 30 жовтня 2019 року у справі №352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) не свідчить, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат