26 травня 2025 року
м. Київ
справа № 522/16318/17
провадження № 61-11335св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратура Одеської області, Приморський районний суд м. Одеси,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Одеської області, Приморського районного суду м. Одеси про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Позов обґрунтовано тим, що 08 червня 2010 року прокуратура м. Одеси прийняла постанову про порушення щодо позивача кримінальної справи за частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
27 липня 2010 року за місцем проживання позивача та за адресою батьків позивача були проведені обшуки.
19 серпня 2010 року він був затриманий і без ознайомлення з постановою про примусовий привід насильно доставлений до прокуратури м. Одеси.
20 серпня 2010 року позивачу було пред'явлено обвинувачення у скоєнні тяжких злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.
21 серпня 2010 року постановою Приморського районного суду м. Одеси йому продовжено строк затримання до 10 діб.
27 серпня 2010 року під час звільнення ОСОБА_1 із-під тимчасового затримання йому була обрана міра запобіжного заходу - підписка про невиїзд.
06 вересня 2010 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 була направлена для розгляду в Приморський районний суд м. Одеси.
01 вересня 2010 року в першому попередньому засіданні суду було прийнято рішення про накладення арешту на усе майно ОСОБА_1 .
Судове розслідування справи здійснювалось із порушенням розумних строків, що свідчить про невідповідність вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і основним засадам судочинства, викладеним у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України.
Судове провадження у справі із шістьма свідками з боку обвинувачення і одним підсудним у шести томах тривало понад чотири роки.
ОСОБА_1 стверджував, що з 01 липня 2011 року перестав бути суб'єктом злочину, в якому обвинувачувався, а саме за статтею 364 КК України, тоді як до останнього дня кримінального провадження дії позивача незаконно і необґрунтовано кваліфікувалися саме за цією статтею КК України.
Після понад чотирьох років судового розслідування кримінальну справу повернено на додаткове досудове розслідування.
За три роки додаткового досудового розслідування прокуратура тричі приймала постанови про закриття кримінального провадження з підстави відсутності в діях складу кримінального правопорушення, дві з яких були скасовані Приморським районним судом м. Одеси.
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо незаконного кримінального переслідування, який у рішенні від 09 березня 2017 року визнав факт тривалого ходу кримінального судового слідства та відсутність ефективних засобів захисту прав людини в національному праві і направив про це повідомлення Уряду України.
17 липня 2017 року Одеська місцева прокуратура № 3 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України прийняла постанову про закриття кримінального провадження в скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.
Закриття кримінального провадження за реабілітуючими ознаками є беззаперечним доказом незаконних рішень і дій представників попереднього слідства, прокуратури і суду щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності і обмеження конституційних прав, свобод та інтересів протягом семи років незаконного кримінального переслідування.
У результаті незаконних дій органів досудового розслідування та суду порушено його права на працю.
Позивач має дві вищи освіти - економічну і юридичну, проте був позбавлений можливості вести активний спосіб життя і влаштуватися на роботу з використанням своїх спеціальних знань і досвіду для заробітку собі на життя, утримання сім'ї та виховування малолітнього сина.
Для прийняття на роботу до державних установ відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» необхідно було надати довідку про відсутність судимості, тоді як у цій довідці протягом п'яти років (з 2010 року до 2015 року) визначались відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності.
Незаконне притягнення позивача до кримінальної відповідальності позбавило його права, гарантованого статтею 48 Конституції України, а саме на достатній життєвий рівень. Обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд позбавило права на свободу пересування, гарантованого статтею 33 Конституції України.
Його статус підсудного накладав обов'язки бути постійно присутнім на судових засіданнях протягом понад чотирьох років, а застосування підписки про невиїзд з 01 жовтня 2010 року до 21 травня 2015 року позбавили позивача можливості вільного пересування, вести законну підприємницьку діяльність, гарантовану статтею 42 Конституції України, у створеному ним Товаристві з обмеженою відповідальністю «Завод технічних олив «ОЙЛБАЗ» (далі - TOB «Завод технічних олив «ОЙЛБАЗ»).
Вважав, що рішення про накладення арешту на майно, чинне з 01 жовтня 2010 року до 27 жовтня 2015 року, обмежило його право вільно розпоряджатися своєю власністю, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та статтею 41 Конституції України, що унеможливило продаж цього майна з метою погашення заборгованості за кредитом, отриманим у Акціонерному товаристві «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»).
Під час отримання кредиту позивач не прогнозував і не міг передбачати неправомірних рішень і дій посадових осіб прокуратури щодо завідомо незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності.
Вказаний кредит позивач розраховував погасити зі своїх доходів, отриманих від своєї підприємницької діяльності, проте його позбавили можливості це зробити в результаті обмежень його прав.
Складна життєва ситуація, в якій опинився позивач, позбавила його джерела заробітку для сплати боргу за кредитом АТ «УкрСиббанк і на утримання сім'ї, примусило позивача звертатися до своїх друзів та знайомих і отримати від них кошти.
У результаті у позивача залишалися невиконані зобов'язання зі сплати позик, отриманих за договорами займу і розписок у розмірі 16 500,00 доларів США громадянинові ОСОБА_2 , 22 500,00 доларів США громадянинові ОСОБА_3 , 23 500,00 доларів США громадянинові ОСОБА_4 , 68 000,00 доларів США громадянинові ОСОБА_5 .
Уся сума боргу за позиками становить 130 500,00 доларів США (3 335 807,00 грн).
З квітня 2010 року, коли ОСОБА_1 вперше відчув з боку правоохоронних органів пильну увагу до себе і необґрунтоване втручання в його особисте життя, він і члени його родини не мали душевного спокою, і весь цей час перебували в тяжкому психічному стані у зв'язку із надмірно довгим незаконним кримінальним переслідуванням.
Втручання в особисте життя шляхом негласного зовнішнього спостереження вивели позивача з душевної рівноваги, змусили постійно перебувати у стані підвищеної нервової напруги, оскільки він побоювався провокацій стосовно себе і членів родини й постійно мав аналізувати свої дії стосовно обставин які складались навколо нього.
Проведення обшуків, які вважав порушенням права на недоторканність житла, передбаченого у статті 30 Конституції України, поглибили у позивача і його дружини страх і почуття відчаю через беззахисність перед свавіллям державних органів правопорядку і примусили перебувати у тяжкому емоційному стані.
Після приводу і затримання позивач зовсім втратив спокій, оскільки постійно піддавався психологічному тиску з боку співкамерників, які намагалися схилити його до визнання своєї вини у скоєнні злочинів, яких він не вчиняв.
ОСОБА_1 також стверджує, що під час досудового і судового розслідування здійснювались слідчі дії, зокрема виїмка документів у його партнерів по бізнесу, після чого керівники Херсонського товариства «Фатум» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврія-Південь» (далі - ТОВ «Таврія-Південь») до цього часу ухиляються від поновлення із позивачем будь-яких справ, що свідчить про знищення його ділової репутації. Крім того, через тривалий строк незаконного кримінального переслідування відновлення ділової репутації унеможливлено.
Негативний психологічний тиск здійснювало і тяжке матеріальне становище, в якому опинилася його родина у зв'язку із незаконним кримінальним переслідуванням протягом семи років. Витрати на залучення адвокатів і використання інших засобів захисту своїх незаконно порушених прав вичерпали всі фінансові ресурси родини, необхідні для її існування, позбавили можливості жити звичайним життям, а саме відвідувати культурні заклади - театри, виставки, відпочивати за містом разом із сім'єю та здійснювати поїздки в інші місця України.
Тяжке матеріальне та моральне становище у зв'язку з перебуванням тривалий час під слідством погіршили відносини з членами родини - дружиною, її матір'ю, іншими родичами. Окрім того, були зіпсовані стосунки з друзями і знайомими, які надали позивачу матеріальну допомогу у найскладніший час життя.
Нерозумний строк кримінального переслідування визнав ЄСПЛ у своєму рішенні від 09 березня 2017 року.
Просив стягнути з держави Україна матеріальну шкоду у розмірі 3 524 535,00 грн, з яких 3 506 535,00 грн кошти, які він отримав як позику, а також 18 000,00 грн за оплату вартості залучення спеціаліста «Ніка-Консалт» для проведення дослідження та моральну шкоду в розмірі 1 521 600,00 грн.
29 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із додатковими позовними вимогами, в яких просив стягнути з Державного бюджету України матеріальну шкоду (упущену вигоду) в результаті порушення його цивільних прав, а саме позбавлення позивача можливості займатися підприємницькою діяльністю в розмірі 2 800 000,00 грн.
В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що 02 грудня 2009 року зареєстрував ТОВ «Завод технічних олив «ОЙЛБАЗ». Метою реєстрації підприємства було здійснення підприємницької діяльності із виготовлення базових мастил. У зв'язку з чим позивач придбав вісім залізничних цистерн різного об'єму від 40 до 60 тонн. Окрім того, він придбав і доставив на приватний завод TOB «Таврія-Південь» обладнання вартістю більше 50 000,00 доларів США. У матеріалах кримінального провадження № 1201317050002230 є процесуальні документи - протоколи допитів керівництва TOB «Таврія-Південь» та протоколи огляду обладнання, доставленого на приватний нафтопереробний завод вказаного підприємства, які засвідчують про вказане та спорудження позивачем на території заводу резервуарного комплексу для майбутньої співпраці для виробництва базових олив.
За допомогою фахівців Львівського дослідного нафтомаслозаводу розроблені режими переробки сировини на вакуумній і атмосферній колонах нафтопереробного заводу TOB «Таврія-Південь».
Позивач зазначав, що у нього існували налагоджені відносини із державними і приватними підприємствами щодо закупівлі потрібних сортів сирої нафти в Криму та Молдові. Мав усталені відносини з Львівським підприємством поліграфічної продукції з постачання базових мастил для виробництва поліграфічної фарби, зокрема і кольорової. Були налагоджені відносини з усіма маслозаводами України, які залишилися задоволені якістю пробних партій готової продукції і готові були платити передплату за наступні постачання.
Але всі позитивні наміри для створення ефективного і вкрай рентабельного підприємства для користі суспільства - сплати податкових платежів, створення робочих місць і для достатнього рівня життя своєї родини були зруйновані порушенням кримінальної справи.
Позивач вважає, що в результаті незаконних дій посадових осіб прокуратури і суду щодо втручання в господарську діяльність, недоотриманий дохід від виготовлення базових мастил з урахуванням індексу інфляції становив 70 000,00 грн в місяць, а з 2010 року до 2014 року становить 2 800 000,00 грн.
01 лютого 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення ціни позову, в якій він просив:
стягнути з держави Україна суму боргу у розмірі 130 500,00 доларів США; витрати по сплаті Приватному підприємству «Ніка-Консалт» послуг спеціаліста за проведення експертних досліджень під час судового провадження за обвинуваченням в скоєнні тяжких злочинів у розмірі 18 000,00 грн; витрати по сплаті поштових переказів у розмірі 1 260,04 грн, а саме: здійснених протягом 2010-2017 років у розмірі 534,12 грн, сплачених послуг, пов'язаних зі скануванням та копіюванням документів на суму 241,25 грн, приєднаних до клопотання, зареєстрованого в канцелярії суду 29 грудня 2017 року, а також документів на поштові перекази в розмірі 430,22 грн і на копіювання в розмірі 54,50 грн; витрати по сплаті поштових переказів документів до ЄСПЛ у розмірі 1 061,09 грн; вартість витрат на придбання проїзних документів до м. Києва і повернення до м. Одеси, що пов'язані з захистом його прав у державних органах м. Києва у розмірі 3 140,78 грн; 1 813 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 2 800 000,00 грн - в рахунок відшкодування упущеної вигоди, які позивач мав можливість реально одержати за звичайних обставин.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 279 354,83 грн, витрати, пов'язані з проведенням судової психіатричної експертизи в розмірі 8 478,00 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Одеської області, Приморського районного суду м. Одеси про відшкодування матеріальної шкоди, а саме: вартості котла електричного парового ПЕК-430335, сепаратора паронагрівача електричного
СППЕ-120 і гідрофону в розмірі 98 350,00 грн; вартості бітумної установки ДС-134М у розмірі 15 000,00 грн; вартості пальника рідкопаливного М2-22-2-Т у розмірі 36 289,00 грн; витрат на оплату поштових відправлень в розмірі 2 025,00 грн; витрат на оплату копіювання та сканування документів у розмірі 295,00 грн; витрат на оплату проїзних документів до м. Києва і повернення до м. Одеси у розмірі 3 140,00 грн; вартості наданих послуг, оплачених у касу ТОВ «Ніка-Консалт», за залучення фахівця для проведення експертних досліджень під час досудового розслідування у розмірі 18 000,00 грн; збитків щодо повернення боргів: громадянину ОСОБА_6 - 22 500,00 доларів США, що становить 639 900,00 грн, громадянину ОСОБА_7 - 23 500,00 доларів США, що становить 668 340,00 грн; громадянину ОСОБА_2 - 16 500,00 доларів США, що становить 469 260,00 грн, залишив без задоволення у повному обсязі.
Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року позовні вимоги в частині відшкодування упущеної вигоди у розмірі 2 800 000,00 грн залишено без задоволення у повному обсязі.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач тривалий час був обмежений у здійсненні своїх конституційних прав та свобод, у результаті чого не мав можливості займатись підприємницькою діяльністю, а також працевлаштуватись. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків позивача, зокрема і з членами сім'ї, оскільки сам факт притягнення до відповідальності як обвинуваченого та підсудного був доведений до відома громадськості, і це негативно вплинуло на його стосунки з діловими партнерами та друзями, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи засади розумності, виваженості й справедливості, є правильним відшкодування моральної шкоди виходячи із суми 15 000,00 грн за кожний місяць перебування під слідством чи судом, що становить 1 279 354,83 грн.
Щодо вимог позивача про відшкодування вартості котла електричного парового ПЕК-430335, сепаратора паронагрівача електричного СППЕ-120 і гідрофона в розмірі 98 350,00 грн; вартості бітумної установки ДС-134М у розмірі 15 000,00 грн; вартості пальника рідкопаливного М2-22-2-Т у розмірі 36 289,00 грн суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не втратив право на вирішення цього спору в порядку господарського судочинства до TOB «Таврія-Південь», крім того, позивач не довів факт, що саме дії органів слідства, прокуратури та суду призвели до втрати вказаного обладнання.
Суд першої інстанції також вважав, що відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями органів слідства, прокуратури та суду, які призвели до необхідності витрачання коштів на оплату поштових відправлень у розмірі 2 025,00 грн; копіювання та сканування документів у розмірі 295,00 грн; проїзних документів до м. Києва і повернення в м. Одесу в розмірі 3 140,00 грн, оскільки вказані витрати були особистою ініціативою позивача, проте не є обов'язковими. Водночас суд прийняв ці витрати як додаткове обґрунтування розміру моральної шкоди.
Щодо витрат, пов'язаних із залученням фахівця для проведення експертних досліджень під час досудового розслідування у розмірі 18 000,00 грн, що були сплачені ТОВ «Ника-Консалт», суд першої інстанції зазначив, що такі витрати мали бути вирішені на стадії досудового розслідування в порядку КПК України.
Суд першої інстанції також вважав, що позовні вимоги щодо повернення боргів громадянам ОСОБА_6 - 22 500,00 доларів США, ОСОБА_7 - 23 500,00 доларів США; ОСОБА_2 - 16 500,00 доларів США не підлягають задоволенню, оскільки ці позики ОСОБА_1 брав на свої особисті потреби, а також відсутній причинно-наслідковий зв'язок між цими діями позивача та діями органів слідства, прокуратури та суду.
Крім того, відсутні підстави для стягнення упущеної вигоди в розмірі 2 800 000,00 грн, оскільки позивач вказує лише на намагання запуску виробництва, проте безпосередніх доказів здійснення підприємницької діяльності не надав. Судові витрати складаються з витрат, які пов'язані з проведенням судової психіатричної експертизи в розмірі 8 478,00 грн, та підлягають стягненню на користь позивача.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року змінено в частині стягнення моральної шкоди та витрат, пов'язаних з проведенням судової психіатричної експертизи, викладено 2 абзац резолютивної частини рішення суду в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 279 354,83 грн та витрати, пов'язані з проведенням судової психіатричної експертизи, у розмірі 8 478 гривень».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, порядком відшкодування шкоди з держави Україна, зазначивши, що ОСОБА_1 довів обґрунтованість підстав позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат на проведення експертизи. Зазначений розмір моральної шкоди визначений з урахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості, є співмірним із заподіяною шкодою і достатнім для відновлення морального становища позивача. Проте резолютивну частину рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині зазначення про стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури Ракович М. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, просить їх змінити, зменшити розмір відшкодування моральної шкоди.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в оскаржуваних судових рішеннях у частині визначення розміру моральної шкоди застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 13 липня 2022 року у справі № 757/24363/20.
Заявник вказує, що наведений судами мінімальний розмір шкоди у сумі 511 741,95 грн є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, зважаючи на встановлені судами обставини та підстав для його збільшення немає.
Стягнена судами моральна шкода у розмірі 1 279 354,83 грн більша, ніж на 700 000,00 грн мінімально гарантованої суми, яка, як вважає заявник, також є значною та вже достатньою для розумного задоволення потреб позивача, не відповідає вказаним принципам поміркованості, розумності та справедливості, та суперечить сталій практиці Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами.
Аргументи інших учасників справи
Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила задовольнити касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначила, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Задоволена судами попередніх інстанцій до стягнення моральна шкода у розмірі 1 279 354,83 грн не відповідає вказаним принципам поміркованості та розумності.
Наведений у оскаржуваних судових рішеннях мінімальний розмір шкоди, який гарантований державою, є досить значним, а тому є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та враховуючи обставини цієї справи, підстав для його збільшення немає, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення. Тим більше наразі у зв'язку з військовою агресією росії проти України та введенням воєнного стану на території України безпідставне стягнення коштів у значному безпідставно завищеному розмірі з Державного бюджету в цей час може призвести до порушення інтересів держави.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу відхилити. Указував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 14-4цс19 сформолювала правову позицію, за якою визначений законом розмір відшкодування є мінімальним розміром, що гарантований державою, та не може бути зменшеним, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Встановлений судом строк перебування ОСОБА_1 під незаконним кримінальним переслідуванням - 85 місяців і 9 днів. ЄСПЛ у своєму рішенні за його заявою визнав цей термін надмірно тривалим.
Висновки судово-психологічної експертизи підтверджують, що незаконні дії і рішення органів прокуратури та суду заподіяли ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду), які кардинально змінили його життя, негативно відбилися на його становищі в суспільстві, перешкоджали активному соціальному функціонуванню його особистості і встановили орієнтовний розмір грошового еквівалента перенесених ним моральних страждань від 80 000,00 доларів США до 120 000,00 доларів США в гривневому еквіваленті.
За таких обставин відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.У задоволенні клопотання Одеської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року клопотання Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про зупинення виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року задоволено. Зупинено виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 279 354,83 грн та витрат, пов'язаних з проведенням судової психіатричної експертизи у розмірі 8 478,00 грн, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 липня 2010 року працівники органу досудового розслідування у присутності ОСОБА_1 провели обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Цього ж дня працівники органу досудового розслідування проведели обшук у квартирі АДРЕСА_2 .
19 серпня 2010 року ОСОБА_1 був затриманий як підозрюваний.
20 серпня 2010 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частини другої статті 366 КК України.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2010 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого прокуратури м. Одеси Кужко С. С. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 та обрана міра запобіжного заходу - підписка про невиїзд.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2010 року під час підготовчого судового засідання щодо розгляду кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочинів передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, накладено арешт на усе майно ОСОБА_1 .
Постановою від 17 липня 2017 року, яка була прийнята керівником Одеської місцевої прокуратури № 3, кримінальне провадження від 07 березня 2013 року № 12013170500002230 за частиною другою статті 364, частиною другою
статті 366 КК України стосовно ОСОБА_1 , за підозрою у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, закрито у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 має вищу освіту за спеціальністю фінанси та кредит, диплом серія НОМЕР_1 , від 28 червня 1977 року, а також освіту за спеціальністю «правознавство», диплом, серія НОМЕР_2 , від 04 червня 1991 року.
ОСОБА_1 був керівником ТОВ «Завод технічних олив «ОЙЛБАЗ», яке зареєстровано 02 грудня 2009 року.
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що він працював в органах Міністерства внутрішніх справ України, мав заохочення за сумлінне виконання посадових обов'язків.
17 січня 2011 року він був прийнятий на посаду начальника відділу банківської безпеки Акціонерного Товариства «Імексбанк», та 21 травня 2012 року звільнився за власним бажанням.
ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 , а також має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Має онук - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач брав позики: 16 500,00 доларів США у ОСОБА_2 ; 22 500,00 доларів США у ОСОБА_3 , 23 500,00 доларів США у ОСОБА_12 , 68 000,00 доларів США у ОСОБА_5
02 жовтня 2007 року в АТ «Укрсиббанк» ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 160 000,00 доларів США.
У період з 23 травня 2011 року до 27 вересня 2013 року позивач дев'ять разів перебував на лікарняному.
ОСОБА_1 неодноразово звертався щодо порушення його конституційних прав під час досудового слідства та розгляду справи в суді до Президента України, Генерального прокурора України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради юстиції та ін. У зв'язку із чим ОСОБА_1 витрачав кошти на відправлення кореспонденції, що підтверджується наданими копіями квитанцій, а також поїздками у м. Київ до керівництва правоохоронних органів, що підтверджується наданими квитками.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У частині першій статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені
статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У частинах першій та другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов'язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 Закону № 266/94-ВР).
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили, що позивач перебував під слідством 7 років, 1 місяць, або 85 місяців та 9 діб.
За частиною п'ятою та шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 та інших виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд під час вирішення цього питання має керуватись таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має керуватися таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.
Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX встановлено розмір мінімальної заробітної плати на 2021 рік, з 1 січня - 6 000,00 грн.
Так як період перебування позивача під слідством і судом складає 85 місяців та 9 діб, то мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодування на користь позивача становить не менше 511 741,95 грн (85*6 000 = 510 000) + (6 000/31=193,55*9=1 741,95), що не позбавляє суд права визначити цей розмір у більшому розмірі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) звернула увагу, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи (постанови Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 21 лютого 2024 року у справі № 947/24240/20).
Суд першої інстанції встановив і матеріалами справи підтверджено, що ЄСПЛ розглядав справу «Нечаєв проти України», заява № 60489/16, яка була вирішена шляхом прийняття пропозиції від Уряду України на отримання справедливої компенсації у розмірі 900 євро.
Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 липня 2020 року № 19-2466 встановлено, що у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості й виникли внаслідок незаконних рішень і дій органів прокуратури та суду щодо безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності. Досліджувана ситуація кардинально змінила життя ОСОБА_1 , негативно вплинула на його особистість, спричинила моральні страждання. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань становить від 80 000,00 грн до 120 000,00 грн.
Отже, позивач тривалий час був обмежений у здійсненні своїх конституційних прав та свобод, у результаті чого не мав можливості займатись підприємницькою діяльністю, а також працевлаштуватись. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, зокрема і з членами сім'ї, оскільки сам факт притягнення до відповідальності як обвинуваченого та підсудного був доведений до відома громадськості, що негативно вплинуло на його стосунки з діловими партнерами та друзями, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Незаконне перебування під слідством позивача відбувалось за вкрай тяжких психотравмуючих обставин, які спричинили фізичні та моральні страждання, що правильно встановив суд першої інстанції, оцінивши розмір грошової компенсації за завдані страждання у 15 000,00 грн за кожний місяць перебування під слідством чи судом, що становить 1 279 354,83 грн (85*15 000 = 1 275 000) + (15 000/31 =
483,87*9 = 4 354,83).
Такі обставини щодо розміру моральної шкоди встановили суди першої та апеляційної інстанцій на підставі досліджених доказів та їх правової оцінки.
Зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, обставини справи, розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, визначеної судами першої та апеляційної інстанцій у 1 279 354,83 грн є належним, оскільки такий розмір не менший від мінімального, і не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР, та не призводить до його збагачення. Такі висновки узгоджуються з практикою Великої Палати Верховного Суду.
Висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Доводи касаційної скарги керівника Одеської обласної прокуратури про необхідність зменшення суми відшкодованої моральної шкоди не підтвердилися, суперечать як частині третій статті 13 Закону № 266/94-ВР, так і усталеній практиці Верховного Суду та ЄСПЛ. Оскільки чинне законодавство не визначає фіксованого розміру відшкодування моральної шкоди у справах цієї категорії, а лише передбачає мінімальну межу, яка слугує орієнтиром під час визначення її обсягу, доводи касаційної скарги щодо розміру такого відшкодування зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що таке відшкодування здійснюється за рахунок Державного бюджету України без зазначення відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Щодо зупинення виконання рішень
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень у частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 279 354,83 грн та витрат, пов'язаних із проведенням судової психіатричної експертизи у розмірі 8 478,00 грн, було зупинене ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року, то у зв'язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в цій частині підлягають поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 279 354,83 грн та витрат, пов'язаних з проведенням судової психіатричної експертизи у розмірі 8 478,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська