15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 334/28/21
провадження № 61-20696св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Малюка Валерія Сергіївна, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 2 серпня 2021 року і додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня
2021 року, ухвалені у складі судді Філіпової І. М., та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі у вихованні дочки та у спілкуванні з нею, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказував, що з 2008 до 2015 року сторони проживали однією сім'єю з відповідачем у Республіці Єгипет. 19 жовтня 2010 року сторони уклали шлюбний договір, відповідно до якого за мусульманським правом позивач визнав відповідача законною дружиною, а відповідач - його законним чоловіком та погодилася взяти шлюб.
У період спільного проживання у сторін народилося двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 .
Наприкінці 2015 року шлюбні відносини сторін фактично припинилися і відповідач разом з дочками переїхала до України. Між позивачем та ОСОБА_5 склалися родинні стосунки та емоційна прихильність. Позивач бажає спілкуватися з ОСОБА_5 і брати участь в її вихованні, проте відповідач чинить перешкоди у побаченнях з дитиною.
Позивач вказував, що побачення з ОСОБА_5 у присутності матері з урахуванням складних стосунків сторін, сварок та конфліктів, які виникають під час їх зустрічей, не відповідатимуть інтересам дитини. Тому присутність матері під час побачень позивача та дочки негативно впливатиме на можливість особистого спілкування.
Також позивач зазначав, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, оскільки його дії, спрямовані на побачення з дитиною, супроводжуються приниженням з боку відповідача та її друга ОСОБА_6 . Моральну шкоду позивач оцінив у 30 000 грн.
Посилаючись на вказані обставини, просив:
1) визначити спосіб участі батька, громадянина Єгипту, ОСОБА_3 у вихованні дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановивши такий порядок спільного проведення часу для дозвілля та спілкування з дитиною:
- спілкування та проведення часу за місцем проживання батька або для спільного відпочинку та оздоровлення дитини - один місяць влітку без присутності матері, щосереди з 16 год30 хв до 19 год30 хв, щосуботи з 9 год із ночівлею до неділі 9 год без присутності матері з правом відвідування дитиною культурних, розважальних закладів, парків, дитячих майданчиків;
- необмежене спілкування дитини з батьком засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв'язку, спілкування з дитиною в режимі відеозв'язку через мережу Інтернет;
- за бажанням дитини, на випадок її хвороби - безперешкодне відвідування дитини за місцем її проживання чи фактичного перебування;
2) зобов'язати ОСОБА_2 погоджувати з ОСОБА_7 зміну місця навчання і проживання дитини, перетин з нею кордону;
3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 2 серпня 2021 року позов задоволено частково.
Усунено ОСОБА_9 перешкоди в спілкуванні з дочкою
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у її вихованні.
Встановлено такі способи участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи бажання дитини, її режим дня та стан здоров'я:
- щосереди з 16 год30 хв до 19 год30 хв без присутності матері з правом відвідування дитиною культурних, розважальних закладів, парків, дитячих майданчиків;
- щонеділі з 10 год до 14 год без присутності матері з правом відвідування дитиною культурних, розважальних закладів, парків, дитячих майданчиків;
- спільний відпочинок з ОСОБА_5 один місяць влітку для її оздоровлення за попередньою домовленістю з матір'ю дитини та в її присутності. Після досягнення дитиною восьмирічного віку відпочинок з дитиною батько проводить без присутності матері;
- забезпечення спілкування ОСОБА_5 з батьком засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв'язку, в режимі відеозв'язку через мережу Інтернет за бажанням дитини.
Зобов'язано ОСОБА_2 погоджувати з ОСОБА_7 питання зміни місця навчання та місця проживання, перетин кордону ОСОБА_5 .
Відмовлено у задоволення позову в іншій частині.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн у відшкодування судового збору.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що:
- перешкоди у спілкуванні з дочкою у позивача виникли наприкінці 2020 року; до цього часу позивач безперешкодно спілкувався та мав можливість бачитися з дочкою;
- в матеріалах справи наявні фотознімки, з яких вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 досить часто зустрічалися, відвідували різноманітні місця, зазначені відповідачем обставини не становили перешкоди для спілкування батька та дочки у минулому;
- побачення батька з дочкою у присутності матері не відповідатимуть інтересам дитини, перешкоджатимуть їх спілкуванню та налагодженню сімейних стосунків між батьком та дитиною, оскільки між сторонами склалися неприязні стосунки, їх зустрічі постійно супроводжуються сварками та викликом поліції;
- побачення батька з дочкою без присутності матері, які передбачають ночівлю з батьком, а також проведення спільного відпочинку протягом місяця без присутності матері, зважаючи на вік дитини, є неможливими;
- обґрунтованими є доводи позову в частині зобов'язання відповідача погоджувати з позивачем зміну місця навчання і місця проживання дитини, перетин дочкою кордону, зважаючи на рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини;
- обраний позивачем спосіб участі батька у вихованні малолітньої дитини та спілкуванні з нею повною мірою відповідатиме інтересам як батьків, так і дитини, а також є достатнім для забезпечення участі батька у вихованні дитини;
- перешкоди у спілкуванні з дочкою, постійні сварки та взаємні образи сторін викликають у позивача певні негативні емоції, проте вони не досягли рівня страждання або приниження, тому завдання діями відповідача позивачу моральної шкоди є недоведеним. При цьому суд першої інстанції врахував, що більшість негативних емоцій позивача пов'язані з діями ОСОБА_6 , а не відповідача.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2021 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, зазначивши, що заявлений розмір таких витрат є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для позивача.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Малюка В. С., залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 2 серпня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 13 серпня
2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову та відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши про їх відповідність обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Малюка В. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 2 серпня 2021 року, додаткове рішення цього ж суду від 13 серпня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 10 листопада 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з її хворобою, чим позбавив ОСОБА_2 права надати пояснення у судовому засіданні. Крім того, місцевий суд не вирішив клопотання відповідача про призначення психолого-психіатричної експертизи, яке подано до початку судового засідання.
Вказує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки відеозапису, який додано до апеляційної скарги, і підтверджує відсутність у дитини бажання спілкуватись з батьком.
Суди не врахували висновки, викладені Верховним Судом у постанові
від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц (провадження № 61-5215св19),
в якій за подібних обставин справи касаційний суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій про те, що проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та дитиною відсутній сталий психологічний зв'язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово відбувається формування емоційної прив'язаності дочки до батька.
Зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відшкодування ОСОБА_9 витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі з огляду на те, що його позов задоволено частково. Такий висновок судів суперечить пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з участю адвоката Коломоєць І. В. у судовому засіданні 1 квітня 2021 року, оскільки остання не брала участі у цьому засіданні, яке відкладено за її ж клопотанням від 31 березня 2021 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц (провадження № 61-5215св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 2 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що з 2008 до 2015 року сторони проживали однією сім'єю.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася дочка ОСОБА_10 (місце народження Шакрія/Центр Белбіс, Республіка Єгипет), що підтверджується копією дубліката свідоцтва про народження від 23 лютого 2015 року № 118.
У 2015 року ОСОБА_2 повернулася з ОСОБА_5 та ОСОБА_11 до України та проживає з ними у квартирі
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 є громадянином Єгипту. 15 грудня 2020 року отримав посвідку на постійне проживання в України до 14 грудня 2030 року.
Зі змісту висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району (далі - орган опіки та піклування)
від 29 квітня 2021 року № 17.02/01-27/540 суди встановили, що у місті Запоріжжі позивач має місце проживання, яке відповідає умовам проживання малолітньої дитини.
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, здійсненого державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Саідовою Т. Ю., суди встановили, що розмір заборгованості ОСОБА_1
зі сплати аліментів на дитину ОСОБА_10 на 1 лютого 2021 року
становить 17 513,81 грн.
Висновком від 29 квітня 2021 року № 17.02/01-27/540 орган опіки та піклування визначив такий порядок участі ОСОБА_1 у вихованні дитини та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_5 , 2015 року народження, враховуючи бажання дитини, її режим дня та стан здоров'я:
- щосереди з 16 год30 хв до 19 год30 хв та щонеділі з 10 год до 14 год
у присутності матері, без присутності третіх осіб, з правом відвідування дитиною культурних, розважальних закладів, парків, дитячих майданчиків;
- спільний відпочинок з малолітньою ОСОБА_5 протягом двох тижнів взимку та двох тижнів влітку з метою її оздоровлення за попередньою домовленістю з матір'ю дитини ОСОБА_2 та в її присутності, без присутності третіх осіб;
- зустрічі батька з малолітньою дитиною мають відбуватись у присутності матері до досягнення ОСОБА_5 восьмирічного віку, після чого зустрічі відбуваються без присутності матері.
З відповіді Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління поліції у Запорізькій області від 26 квітня
2021 року № 14аз/13/03-2021 суди встановили, що в період з 21 лютого 2021 року до 25 квітня 2021 року на спецлінію «102» Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від ОСОБА_1 надходили повідомлення про можливі правопорушення 25 лютого 2021 року, 19 квітня 2021 року та 21 квітня 2021 року, оскільки дружина не дає можливості побачити дитину.
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 Сімейного кодексу (далі - СК) України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята
статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (постанова Верховного Суду від 19 січня
2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України).
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша
статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що:
- основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року);
- між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («HUNT v. UKRAINE», № 31111/04, § 54, ЄСПЛ,
від 7 грудня 2006 року).
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
(стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша, друга та третя
статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (частина перша статті 18 СК України).
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України).
Конструкція статті 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні (пункт 50 постанови об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23)).
Способом захисту прав може бути пред'явлення позову про зміну способу участі у вихованні дитини, який визначений рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, наприклад, пов'язаних з віком дитини, як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну способу участі у вихованні дитини, який визначений рішенням суду (постанова Верховного Суду від 4 вересня 2024 року в справі № 932/665/20 (провадження № 61-7201св24)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 (провадження № 61-18994св19) вказано: «Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір'ю, дійшов правильного висновку про доцільність спілкування батька з дітьми без присутності матері».
Під час вирішення спору щодо участі у вихованні та визначення порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має керуватися, передусім, інтересами дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини (постанова Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13 (провадження № 61-37709св18)).
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина п'ята та шоста статті 19 СК України).
У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20) вказано, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Частиною шостою вказаної статті передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня
2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення
учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення
справи (частини перша статті 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що наявні правові підстави для визначення графіку побачень батька з дитиною. З урахуванням наявності між сторонами конфлікту та неприязних стосунків, відсутності можливості домовитися щодо порядку спільного виховання дитини визначено спосіб участі позивача у вихованні ОСОБА_5 , який передбачає відповідні дні та години їхнього спільного спілкування, контакту за місцем проживання батька без присутності матері, у тому числі спільний відпочинок у присутності матері, а також можливість їхнього спілкування засобами телефонного та інтернет-зв'язку. Крім того, з огляду на вік дитини диференційовано способи участі батька у вихованні дочки залежно від бажання дитини, її режиму дня та стану здоров'я.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 фактично не погоджується з висновками судів про визначення побачень ОСОБА_1 з дочкою без присутності матері, проте колегія суддів враховує, що такий спосіб участі позивача у вихованні дитини суди першої та апеляційної інстанцій визначили виключно у зв'язку з неприязними стосунками сторін та їх постійними конфліктами.
При цьому колегія суддів враховує, що такий спосіб участі позивача у вихованні ОСОБА_5 не суперечитиме інтересам дитини, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вирішив, що участь ОСОБА_1 у вихованні малолітньої ОСОБА_5 , 2015 року народження, та спілкуванні з нею має відбуватись за бажанням дитини.
В постанові від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22
(провадження № 61-4664св24) Верховний Суд наголосив, що встановлення обмежень батькові та дитині у безперешкодному спілкуванні та налагодженні психоемоційного контакту між ними шляхом проведення зустрічей виключно у присутності матері чи представників органу опіки та піклування повинно ґрунтуватися на беззаперечних доказах можливого негативного впливу батька на виховання дитини, формування її як особистості, на її безпеку та повноцінний розвиток. Мотиви такого обмеження не можуть ґрунтуватися лише на бажанні матері, враховуючи конфліктні ситуації та неприязні стосунки дорослих.
Беззаперечних доказів можливого негативного впливу батька на виховання дитини, формування її як особистості, на її безпеку та повноцінний розвиток ОСОБА_2 не подавала, тому суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що мотиви ОСОБА_2 щодо такого обмеження базуються лише на бажанні матері, сформованому під впливом конфліктних ситуацій та неприязних стосунків між дорослими.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц (провадження № 61-5215св19), оскільки у справі № 754/9026/16-ц порядок участі батька у вихованні дочки судами визначений незалежно від бажання дитини. Крім того, у вказаній справі суди надали оцінку висновку психологічного обстеження дитини та встановили, що між позивачем та дитиною відсутній сталий психологічний зв'язок і дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача як батька. У справі, яка переглядається, сторони не подавали доказів щодо відсутності у позивача з дочкою сталого психологічного зв'язку і суди таких обставин не встановили.
Безпідставними є посилання заявника про необґрунтоване відхилення її клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою, оскільки суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеним обставинам і вказав на правильність висновку місцевого суду про недоведення відповідачем поважності причин неявки у судове засідання 2 серпня 2021 року.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про невирішення судом першої інстанції клопотання відповідача про призначення психолого-психіатричної експертизи, оскільки зазначене клопотання подано ОСОБА_2 до канцелярії суду в день судового засідання - 2 серпня 2021 року і передано об 11 год53 хв. При цьому згідно з протоколом судового засідання від 2 серпня 2021 року суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі об 11 год11 хв.
Посилання заявника про ненадання апеляційним судом оцінки новому доказу - відеозапису, доданому до апеляційної скарги, відхиляються касаційним судом. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. ОСОБА_2 не зазначала в апеляційній скарзі про неможливість подання зазначеного відеозапису до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, тому суд апеляційної інстанції виняткових випадків для прийняття такого доказу не вбачав.
Доводи касаційної скарги про неповне дослідження судами обставин, що мають значення для справи, зводяться до незгоди з висновками судів по суті спору, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами та обґрунтовано спростовані. Разом із тим Верховний Суд наголошує, що суд касаційної інстанції є судом, повноважним здійснювати перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, не наділений повноваженнями встановлювати обставини, що не були попередньо встановлені судами зазначених інстанцій, що позбавляє цей суд права здійснювати перевірку та переоцінку доказів, що були досліджені та оцінені попередньо.
Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку у сукупності, встановили обставини справи та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі у вихованні дочки та у спілкуванні з нею, що відповідають у вказаній частині вимогам матеріального та процесуального права, оскільки завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених прав.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення зазначеного позову у вказаній частині та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі у вихованні дочки та у спілкуванні з нею, оскільки суди, встановивши фактичні в цій частині обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги у відповідній частині без задоволення, а судових рішень у зазначеній частині - без змін.
При цьому рішення суду першої інстанції апеляційний суд не переглядав в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди, тому у цій частині судові рішення не є предметом касаційного перегляду.
Щодо доводів касаційної скарги про незаконність додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині апеляційного перегляду додаткового рішення
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами
(стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення
позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя
статті 141 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 369/576/22 (провадження № 61-5845св23) викладено висновок про те, що критерії, визначені частиною четвертою статті 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою подальшого розподілу між сторонами за правилами
частини другої статті 141 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначені статтею 141 ЦПК України.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування ОСОБА_9 витрат на професійну правничу допомогу повністю, оскільки позов у цій справі задоволено частково, тому відповідні витрати підлягають відшкодуванню відповідачу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, вирішуючи питання про те, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 141 ЦПК України), суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу за участь адвоката Коломоєць І. В. у судовому засіданні 1 квітня 2021 року
у розмірі 2 000 грн, однак адвокат була відсутня у судовому засіданні 1 квітня
2021 року, яке відкладено за її письмовою заявою. За таких обставин ці витрати не можна вважати такими, що пов'язані з розглядом справи, тому суд першої інстанції безпідставно включив їх до судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачеві. Отже доводи касаційної скарги в цій частині підтвердженні під час касаційного перегляду справи.
Разом з тим, судове засідання у цій справі, призначене на 1 березня 2021 року, тривало 5 хв, на 13 травня 2021 року - 8 хв, на 27 липня 2021 року - 5 хв. У розрахунку судових витрат зазначено про надання адвокатом Коломоєць І. В. послуг щодо участі у вказаних судових засіданнях по 1 годині. Враховуючи викладене, касаційний суд зазначає про відсутність підстав для повного відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в частині участі адвоката у судових засіданнях 1 березня, 13 травня та 27 липня 2021 року, тому загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню на 2 000 грн.
Враховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено на 50 %, пропорційно задоволених вимог йому підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн ((20 000 грн (заявлені до стягнення витрати) - 2 000 грн (витрати на послуги адвоката Коломоєць І. В. у судовому засіданні 1 квітня
2021 року) - 2 000 грн (зменшення витрати на послуги адвоката Коломоєць І. В. у судових засіданнях 1 березня, 13 травня та 27 липня 2021 року)) / 2).
У частині першій статті 412 ЦПК України визначено, що підставами
для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині перегляду додаткового рішення місцевого суду зміні шляхом зменшення стягнених з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 20 000 грн до 8 000 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Малюка Валерія Сергіївна, задовольнити частково.
Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня
2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині залишення без змін додаткового рішення змінити, зменшивши суму стягнених з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат, понесених на професійну правничу допомогу, з 20 000 грн до 8 000 грн.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 2 серпня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі у вихованні дочки та у спілкуванні з нею залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік